Доступність посилання

19 Вересень 2017, Київ 21:55

Путін і Денікін – одна дорога з України


Прага – У неділю, 24 травня, під час покладення квітів до могили царського генерала, одного з лідерів білогвардійського руху Антона Денікіна, прем’єр-міністр Росії Володимир Путін заявив, що відносини між Росією та Україною - це «справа самої Росії» і «ніхто не має втручатися у стосунки між нами, великою і малою Росією».

Хоч ці слова й належать самому Антону Денікіну, Путін фактично підписався під ними й сам. Російський прем’єр також наголосив на словах Денікіна про те, що він «ніколи не ділив Росію і вважав недопустимим доводити країну до розчленування». Тобто, Путін розглядає питання про нинішню Україну в руслі заяв одного із російських «фашистів» часів громадянської війни – Антона Денікіна. І нинішній глава російської влади, очевидно, планує вже найближчим часом «розібратися з Україною» без самої України, адже ж так і було Путіним наголошено – «це завжди було справою самої Росії».

Виступ на могилі Денікіна – це не перший критичний пасаж Путіна щодо суверенної України. Раніше ЗМІ повідомляли, що у квітні 2008 року російський глава на закритому засіданні ради «Росія-НАТО» пригрозив, що у випадку прийняття України до Альянсу, вона може припинити своє існування, як єдина держава. «Ти ж розумієш, Джордж, що Україна – це навіть не держава! Що таке Україна? Частина її території – це Східна Європа, а частина, і значна, подарована нами!» – цитував слова Путіна у зверненні до президента США Джорджа Буша московський «Комерсант».

Як Антон Денікін «об’єднував» велику і малу Росію


Майбутній білий генерал був сином селянина-кріпака, переселенця з України, який прослужив у армії 25 років і досяг офіцерського чину. Мама Антона Денікіна була полька. Сам же генерал був категоричним противником будь-якої незалежності Польщі, України й інших національних регіонів Російської імперії. І дії армії Денікіна у 1919-20 роках в Україні фактично були не просто воєнними діями часів громадянської війни, а багато у чому нагадували геноцид. Недарма я вже зазначив, що Денікін був не лише диктатором, але й одним із російських «фашистів». Він, як і більшовик Фелікс Дзержинський, був прихильником винищення всіх незгодних з його поглядами, «білими» ідеями, які межують із расизмом.

Денікінці започаткували на окупованих територіях, включно з Україною, не лише «зачистки», знищення, всіх «неугодних», але й створення таборів смерті, жорстоких денікінських «застінків», де катували до смерті і комуністів, і євреїв, і «малоросів», і всіх неугодних страшному денікінському режимові. Відомо, як з наказу Денікіна винищували чеченців та представників інших кавказьких народів.

Виступаючи під прапором «єдіной і нєдєлімой» Росії, Денікін категорично не визнавав української нації. Ліквідуючи все, що нагадувало українську державу, цей генерал поділив територію України на три окремі області: Харківську, Київську і Новоросійську (з центром в Одесі). Управління цими областями Денікін доручив так званим «головноначальствуючим» – генералам із необмеженими диктаторськими повноваженнями: Харківською – Май-Маєвському, Київською – Драгомирову, Новоросійською – Шіллінгу.

Денікін в Україні

Для тотального шпигування і виявлення та знищення всіх неугодних Денікін створив своєрідний прообраз нацистського гестапо в Україні – «Освідомче агенства» (Осваг). Денікінщина довела Україну до повної розрухи. У містах відбувалися тотальні погроми. На селах лютували загони денікінців, які катували, вбивали, вішали, забирали хліб, коней, фураж. Денікін прямо заявляв, що ніякої України знати не хоче. Книги й газети українською мовою не лише не видавалися, але й вилучалися всюди і знищувалися, спалювалися, часто разом із приміщеннями й людьми, де ці книги й часописи були виявлені. Усі вивіски українською мовою були знищені. Школи українською мовою викладання ліквідовані, наукові, заклади, Академія наук – закриті. Всюди були зняті і знищені портрети Тараса Шевченка, його бюст у Києві денікінці скинули.

Лише в Україні армія Денікіна здійснила найбільше з діючих тоді військових сил єврейських погромів – понад 400. Особливо страшні звірства чинили денікінці в Києві, Катеринославі, Єлисаветграді, де тисячі насамперед євреїв та й інших громадян, які намагалися євреїв захищати, було знищено, порубано. Було зґвалтовано тисячі жінок, підлітків. Сам Денікін сказав у розмові з єврейською делегацією у липні 1919 року: «Я не повинен вас переконувати ні в любові до євреїв, ні у ворожості до них, смішно підходити до цього питання з такої точки зору державної доцільності і людяності». Бачите, йому було смішно. Хоча Денікін виправдовувався, що йому доводиться командувати «потолоччю» («сбродом»). Так він характеризував свій же білий рух.

Так про це писали й у більшовицькій, польській, махновській, західноукраїнській пресі на початку 1920 року. Проти жорстокостей і безчинств армії Денікіна в Україні змушені були об’єднатися, здавалося б, абсолютно протилежні і непримиренні сили – Директорія, польська армія Пілсудського, більшовики, Українська галицька армія, сили Махно.

Всюди, де був і воював Денікін, він ганебно втікав. Так, він утік від корніловського бунту на Дон, втік, як диктатор-злочинець, із України. Втік, нарешті й з території Криму на Захід, як приватна особа, таємно, на одному з кораблів. Всюди, де б не правив Денікін, він запроваджував воєнну диктатуру, сіяв небачену жорстокість, смерть. Він люто ненавидів усі прагнення народів Росії до хоча б щонайменшого самовизначення чи автономії і був прихильником диктаторських методів управління та імперії.

Герої Путіна

Взагалі, якщо цитувати висловлювання Путіна і його прихильність до минулого Росії, часто ним і його секретарями придуманого, то видно, що найбільш милі йому Денікін і Сталін, які, як не парадоксально, були запеклими ворогами. Вони й зустрічалися у боях, як люті противники, зокрема під час оборони Царицина. Обидва, фактично, не лише ненавиділи Україну й українців, але й винищували їх, як могли.

Дочка генерала Денікіна колись подарувала Володимиру Путіну шаблю батька. Чи не з нею в руках збирається Путін сьогодні, як колись Денікін у 1919-20 роках, «розбиратися з «малою Росією»? Тільки варто пам’ятати при цьому не лише безславний шлях генерала, але й як ганебно утікав із України Антон Денікін.

(Прага – Київ)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
  • 16x9 Image

    Василь Зілгалов

    Із Радіо Свобода співпрацюю з 1989 року. Переїхав з Мюнхена до Праги у березні 1995 року. Народився в сталінській Україні. Троє з родини загинули від голоду у 1932-33 роках. Мати ледве уціліла в 1933-му. Батько пройшов Колиму але система все ж знищила його. Окрім батька, тоталітаризм згубив чотирьох моїх дядьків. Закінчив історичний факультет. Викладав методологію історії. Підготував дві дисертації. Чимало написав. Журналістом став з 1969 року, після вторгнення радянських військ до Праги. Опублікував роботи з історії політичної публіцистики, книги з історії українських міст, дослідження про Василя Пачовського, з історії української еміграції.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG