Доступність посилання

ТОП новини
22 Вересень 2018, Київ 16:38

Україні не оминути конституційного перевороту?


Київ – Схоже, саме Президент Віктор Ющенко парадоксальним чином доклав усіх зусиль, щоб спровокувати нову політичну кризу і зближення Партії регіонів (ПР) та Блоку Юлії Тимошенко (БЮТ). Адже у разі, якби не було його подання до Конституційного Суду (КС) щодо законності призначених Верховною Радою на 30 жовтня президентських виборів, якби КС цю дату не скасував, то втратила б усілякий сенс ідея внесення змін до Конституції до початку виборчої кампанії. Ці зміни просто не встигли б пройти необхідну багатоетапну процедуру до старту президентської виборчої кампанії. Отже, втратила б сенс їхні основні ідеї: скасування всенародного обрання Глави Української держави, перерозподіл влади між прем’єром від БЮТ і президентом від ПР та продовження терміну повноважень чинної Верховної Ради.

До чого ж приміряються БЮТ та ПР і що вони спроможні зробити ближчим часом у плані закріплення за собою влади?

Інтереси та страхи політиків й олігархів

До цього йшлося – до того, що у двох не надто схожих політичних сил і їхніх лідерів, які всі минулі роки були смертельними ворогами, виникли спільні інтереси. І не лише інтереси, а й спільні страхи.

У чому ж полягають спільні інтереси БЮТ та ПР? Різними шляхами і на різній електоральній базі вийшовши на провідні позиції, ці сили на чолі з лідерами однаково авторитарного типу (хоч і з різними ідейними настановами) сьогодні прагнуть якнайдовше закріпити своє домінування в українській політиці. А в часи кризи зробити це через механізм загальних виборів складно – змучені обставинами виборці можуть відмовити у довірі, на результат виборів здатні вплинути якісь випадкові економічні ексцеси тощо. Тим більше, що в обох політичних силах широко представлений великий бізнес. А він прагне спокою і тільки спокою, і в цьому олігархи з БЮТ істотно не відрізняються від олігархів із ПР. Ба більше: великий бізнес дуже не хоче витрачати сотні мільйонів доларів на президентську кампанію, - а такі витрати неминучі, якщо почнеться боротьба за масового виборця. Тим більше, що це боротьба з не надто відомим заздалегідь результатом, що й породжує страхи політиків.

Звичайно, це не сам по собі страх перед Арсенієм Яценюком, який, за свідченнями соціологів, здатен на рівних конкурувати за крісло президента з Тимошенко та Януковичем. Адже Яценюк – це політик із чинної й сьогодні «обойми», хіба дещо модерніший і молодший. Це радше страх перед тими несподіванками, які можуть виникнути у найближчі півроку і докорінно змінити українську політичну мапу, а ще – перед тим незрозумілим олігархам і наче ефемерним чинником, який зветься «громадянське суспільство», - чинником, що попри свою ефемерність відіграв у подіях 2004 року вирішальну роль.

І от ці інтереси та страхи, схоже, змушують не тільки олігархів, а й політичних лідерів йти на зближення між собою. Бо ж влада – це за українських умов надто серйозна річ, щоб так просто її віддати...

Як змінити Основний Закон?

Отож щоб убезпечитися від страхів, випадковостей і великих витрат, і задумана, очевидно, операція «конституційна реформа». Алгоритм її простий: навіть без формального створення мегакоаліції до 5 червня понад 150 депутатів подають законопроект про внесення змін до Конституції; наступного тижня законопроект проходить розгляд у профільному комітеті Верховної Ради; далі достатньо 226 голосів «за», щоб законопроект був ухвалений у першому читанні й переданий до КС для перевірки на конституційність. Після цього парламент іде на літні канікули, а після повернення з них одержує з КС вердикт, і коли цей вердикт позитивний, остаточно ухвалює закон про зміни до Конституції 300-ма голосами.

Головне тут – встигнути пройти, згідно з процедурою, всі етапи до відправки ухваленого в першому читанні законопроекту на поточній сесії, щоб затвердити зміни на наступній черговій сесії. І зробити це слід по 16 вересня включно, бо 17 вересня почнеться президентська виборча кампанія, під час якої змінювати правила гри – справа дуже й дуже сумнівна під правовим оглядом.

У результаті чергові вибори глави Української держави відбудуться у Верховній Раді, а повноваження самої Ради VI скликання будуть подовжені – чи до 2014, чи до 2015 року – поінформовані джерела розходяться лише у цифрах. Зрозуміла річ, відбудеться перерозподіл повноважень між президентом і прем’єром на користь глави уряду; це означатиме зміну форми правління і перетворення України на парламентську республіку з фактичною двопартійністю.

Утім, при такому розвитку подій залишиться сумнівною легальність проведених конституційних змін (ст.5 чинної Конституції: «Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами») і ще більш сумнівною – легітимність (за даними різних опитувань, від 70% до 80% українців бажають і далі обирати главу держави всенародно). Однозначно проти виборів президента у парламенті чинники громадянського суспільства. А це означає, що втілювати бажані конституційні зміни в життя БЮТ і ПР зможуть якщо не грубою силою, то, принаймні, шляхом адміністративного тиску й тотальної пропаганди.

Хто здатен протидіяти конституційній реформі?

Серед головних противників імовірної конституційної реформи – Президент України Віктор Ющенко і декілька пропрезидентських партій. Ющенко вже заявляв, що не допустить обрання президента у парламенті і використає всі належні засоби для захисту Конституції. Але які засоби має чинний глава держави? Якими можуть бути його кроки, спрямовані проти намагань БЮТ і ПР перебрати на себе всю повноту влади, не залишивши нікому шансів втрутитися у їхню гру?

Деякі експерти вважають, що Ющенко може оголосити дострокові й одночасні президентські і парламентські вибори. Але це неможливо з кількох причин: по-перше, терміни передвиборчих кампаній на цих виборах різні, отже, оголосити їх одночасно не можна; по-друге, сьогодні відсутні конституційні підстави для дочасних виборів Верховної Ради; по-третє, піти на дострокові президентські вибори Віктор Ющенко може єдиним шляхом: оголосивши про свою відставку. Це, звичайно, змусить парламент оголосити дострокові вибори, якщо тільки він після цього збереться на пленарне засідання – бо ж маючи удвох конституційну більшість, БЮТ і ПР здатні зірвати будь-які парламентські дії, тим більше, що за цих обставин чинний голова Верховної Ради Володимир Литвин тимчасово виконуватиме обов’язки глави Української держави, а керувати Радою будуть представники гіпотетичної мегакоаліції...

Інші експерти вважають, що Ющенко може винести на референдум свій проект Конституції, і це дасть йому виграш у часі щодо досить-таки тривалої процедури проходження конституційних змін через Верховну Раду. Але за відсутності вповні правочинного Закону про референдум і за недотримання конституційних процедур стосовно такого референдуму – чи матимуть навіть позитивні його результати належну легітимність? І за які гроші проводитиметься референдум, якщо Верховна Рада відмовиться його профінансувати?

Нарешті, деякі експерти не виключають і силовий варіант – адже Віктор Ющенко є не тільки гарантом дотримання Конституції, а й Верховним головнокомандувачем. Проте піде на це український генералітет, враховуючи не надто високу сьогоднішню популярність у війську і самого Ющенка, і поставленого ним міністра оборони?

А інституції громадянського суспільства здатні за чинних обставин мобілізувати маси на якісь акції лише у разі проведення виборів чи референдуму, коли політична активність автоматично зростає...

Звичайно, існує ще КС, який може визнати запропоновані зміни до Основного Закону неконституційними. Але чи захоче він сваритися з «господарями парламенту« і чи не вплинуть на нього ті фінансові ресурси, які олігархи здатні виділити на цю справу?

Іншими словами, видається, що спинити конституційну реформу ззовні буде складно, якщо взагалі можливо. Проведення ж її може мати наслідком перехід України до розряду «умовних демократій», коли певні процедури наче й виконуються, але реально вплинути на владу громадяни нездатні (принаймні, до 2015 року). Утім, на заваді жаданим великим капіталом спокою (для себе) і відсутності ризиків (знов-таки, для себе) може стати... сама нова конфігурація влади. З історії добре відомо, що різноманітні дуумвірати і тріумвірати були дієвими і стабільними тільки у борні із зовнішнім ворогом; невдовзі після перемоги розпочиналася запекла боротьба за одноосібну владу, і боротьба такої напруги, що попередня борня здавалася грою. А оновлена Конституція у такому разі залишиться клаптем паперу...

(Київ – Прага)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
  • 16x9 Image

    Сергій Грабовський

    Публіцист, політолог, історик, член Асоціації українських письменників, член-засновник ГО «Київське братство», автор понад 20 наукових, науково-популярних та публіцистичних книг, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник відділу філософських проблем етносу та нації Інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної академії наук України.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG