Доступність посилання

11 Грудень 2017, Київ 05:09

Двадцяті роковини придушення руху за демократію в Китаї: боротьба триває


Танками по демонстрантах - Тяньаньмень 5 червня 1989 року

Прага – Двадцять років тому, в ніч на 4 червня 1989 року, китайські війська придушили демонстрацію за демократію на центральному майдані Пекіна Тяньаньмень. Так загибеллю сотень беззбройних людей закінчився народний виступ за політичні реформи й проти корупції влади. Згадки про трагедію заборонені в Китаї, але про неї все ж не забувають.

Жорстокість, із якою війська роздушили демонстрантів, залишається серед тих моментів недавньої історії, які найбільше вразили світ.

Але вражає й те, наскільки швидко й масово постав 1989 року рух за демократію в Китаї, що почався лише ледь більше як за півтора місяця до тих кривавих подій.

Усе почалося в середині квітня: тисячі людей прийшли на майдан Тяньаньмень, щоб ушанувати пам’ять щойно померлого реформатора, колишнього керівника Компартії Ху Яобана, якого консерватори усунули від влади й публічно засудили за два роки до того.

Люди зійшлися й розійшлися, але через тиждень зібралися на центральному майдані знову. Цього разу їх було на величезній площі вже майже сто тисяч. І вони мали вимоги: покласти край корупції у владі.

Протести швидко охопили й інші частини Китаю. До них приєднувалися студенти й робітники – загалом близько мільйона.

Майдан Тяньаньмень став осереддям протестів. Там поставили наметове містечко. До вимог боротьби з корупцією додалися заклики до демократії.

Двадцять років тому гору взяли консерватори

На площу очима іноземних засобів інформації дивився весь світ. Було ясно, що влада Китаю стоїть на роздоріжжі.

Питання було в тому, чи здатна Комуністична партія, яка вже почала дозволяти приватну власність і приватне підприємництва, дати народові й частку своєї політичної влади. Цю владу міцно тримали в руках найвищі компартійні керівники, а великі державні підприємства були в руках їхніх родичів. Така по суті скорумпованість викликала протести.

Спершу компартійне керівництво розкололося. Голова партії, реформатор Чжао Цзиян закликав до стриманості й особисто виступав перед студентами, просячи їх звільнити майдан. А прем’єр Лі Пен звинуватив демонстрантів у намаганні скинути уряд і встановив надзвичайний стан.

Розкол у режимі закінчився перемогою консерваторів. Чжао Цзияна усунули, а новий голова партії Ден Сяопін наказав зібрати до Пекіна війська з інших регіонів Китаю, щоб придушити, за новою офіційною термінологією, «контрреволюційний заколот».

Танками по демонстрантах

Кінець настав швидко. 3 червня війська рушили до центру Пекіна. Демонстранти разом із мешканцями столиці намагалися зупинити їх за кілька кілометрів від майдану Тяньаньмень. Війська відкрили вогонь. Сотні людей загинули.

Саме там було найбільше жертв. Із танків розстрілювали демонстрантів, ті закидали бойові машини запалювальними бомбами.

Уночі, як стемніло, танки ввійшли й на центральний майдан. Світло на ньому вимкнули; війська рухалися в темряві. Люди кинулись тікати.

Їх розстрілювали й на сусідніх вулицях. Точна кількість загиблих так і лишилася невідома.

Про трагедію не забувають

До сьогодні хвиля міжнародного протесту проти придушення й подальших масових арештів інакодумців дещо вщухла. Пекін минулого року прийняв Олімпійські ігри, і Захід уже майже й не критикував, як було звично раніше, порушення прав людини в Китаї.

Нині, до 20-х роковин трагедії, китайська влада постаралася, щоб у країні про це не було мови. Державні засоби інформації не інформують, що пишуть про ті події за кордоном. Із кабельних телемереж зникли закордонні канали, які можуть нагадати про ті події. Так само і в інтернеті заблокований доступ до таких сайтів.

Ушановувати пам’ять загиблих на Тяньаньмень у Китаї заборонено. Єдиний виняток – Спеціальний адміністративний район Гонконг, який іще зберігає частину своїх свобод. Там до роковин таки проходять тихі пам’ятні акції.

Але в Китаї про ті події все ж не забули. У листопаді минулого року група дисидентів оприлюднила «Хартію-08» із закликом до вільної й демократичної держави.

Її організатора Лю Сяобо відразу ж арештували. Але 303 китайські дисиденти, які підписали документ, створений за зразком чехословацької «Хартії-77», сподіваються, що на їхній заклик піднімуться китайські прихильники демократії.

Модернізації без демократії не буває

Один із активістів «Хартії-08», правозахисник Лі Байґуан у нещодавньому інтерв’ю для агентства «Ройтерз» так визначає цілі цього руху: «Уся влада за останні 20 років тільки зміцніла, а от сила звичайних громадян зовсім не зросла. Це свідчить про те, які наївні ми тоді були. Але зараз, коли нам протистоїть така потужна влада, як нам будувати демократію? Та зсередини: будувати верховенство права, захищати права людини і використовувати закон, щоб приборкувати владу».

А цього року дисиденти організували видання за кордоном книжки, яка, на їхню думку, має додати сили закликам до справедливості в справі придушення владою демократичного руху на майдані Тяньаньмень. Ця книжка – спогади, які таємно писав тодішній керівник Компартії, який найбільше прагнув стриманості, Чжао Цзиян.

Автор, який помер 2005 року, прямо кидає виклик постійним твердженням режиму, що в Китаї ще багато десятиріч не можна буде дозволяти багатопартійної демократії, бо спершу треба здійснити економічний розвиток.

«Якщо країна хоче модернізуватися, вона має втілити не тільки ринкову економіку, а й політичну систему парламентської демократії», – пише Чжао Цзиян.

І питання зараз у тому, наскільки нове покоління китайців, перш за все студентів, вчитається в ці слова-відлуння подій на Тяньаньмень і погодиться – чи не погодиться з ними.

(Прага – Київ)

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG