Доступність посилання

18 Листопад 2017, Київ 16:52

Європа – це історія, географія, культура, свобода, але це ще й вірність своєму слову – Тімоті Ґартон Еш


Тімоті Ґартон Еш
Брюссель – Цими днями, коли відбуваються вибори до Європейського парламенту, європейці ще і ще раз намагаються переосмислити такі засадничі питання як: що таке Європа, що значить бути європейцем, де закінчується Європа і де місце сучасної Європи у світі. Свої відповіді на ці запитання в інтерв’ю Радіо Свобода дав один зі впливових європейців, британський історик і публіцист Тімоті Ґартон Еш. З ним розмовляв брюссельський оглядач Ахто Лоб’якас. (Скорочений переклад)

– Що таке Європа?

– Це місце. Це історія. Це ідеал і візія. Це також набір інституцій, складний набір інституцій – ви маєте і ОБСЄ, і Раду Європи, але в центрі стоїть Європейський Союз, який є унікальною організацією, її не можна окреслити просто в термінах сучасної політологічної науки, це як НЛО. Тобто це географія, історія, ідеал – це все там є, і воно втілюється у цьому надзвичайному проекті – Європейський Союз.

– Що значить для країни бути «європейською», скажімо для Естонії чи України?

– Добре запитання. Тому що це точно не нейтральне поняття. Я пригадую, як у польському журналі ще в середині 1980-х, тобто за комунізму, був надрукований гумористичний політичний словник. Під гаслом «Європа» там було таке визначення: «Якщо ви заходите в ресторан і там чиста скатертина і кельнер з’являється менше, ніж через 10 хвилин, то це «Європа».

Вашій аудиторії це буде знайомо, бо ідея Європи трактувалася як цивілізація, добробут, свобода – всі ці поняття йшли в одній низці, і з ними пов’язувалося «повернення до Європи». Але це стосується не лише Східної і Центральної Європи. Так само міркували Іспанія й Португалія, для яких Європа асоціювалася з демократією. Так було і з Грецією, навіть Швецією. Тож це поняття великою вірою базоване на цінностях. Сказати: «Ми є європейською країною» – значить, вкласти в цю фразу багато ціннісних значень.

– Продовжуючи розмову про зміст європейськості і про географію, чи Ви поділяєте нещодавню тезу комісара ЄС з питань розширення Олі Рена про те, що кожне нове покоління по-своєму інтерпретує і визначає кордони Європи?

– Я не думаю, що поняття Європейського Союзу можна від’єднати від історичної, географічної та культурної тяглості Європи. Але, якщо починати спочатку, я б підтримав особливе партнерство з Туреччиною і Росією, але не членство. Тому що це дві великі країни, де Європа, так би мовити, не закінчується, але поступово зникає. Вона зникає десь між Мінськом і Владивостоком, десь між західною і східною Туреччиною. Ці дві країни перебувають десь між двома світами, вони євразійські країни, а тому вони повинні мати особливе положення.

З іншого боку, ми обіцяємо Туреччині членство впродовж останніх 45 років. Ще від часів європейського співтовариства, коли ми підписали з нею угоду про асоціацію. Ми повторювали цю обіцянку багато разів, і не виконати її означало б накликати катастрофу. Але це особливий випадок.

– Чи, на Вашу думку, Європейський Союз потребує Туреччину для того, щоб відігравати більшу роль у світі?


– Так, я вважаю, що ми в Європейському Союзі повинні почати думати стратегічно про місце Європи у дедалі більше неєвропейському світі. Ми вже маємо багатополярний світ, із Китаєм, Індією, Бразилією, Південною Африкою, разом зі Сполученими Штатами та Європою. І треба замислитися над нашим місцем у цьому світі. І якщо поміркувати з приводу стратегічної позиції, то ми потребуємо Туреччину. Демократична країна в тому місці, де вона розташована, на сході Середземного моря з більшістю мусульманського населення була б величезним надбанням для Європи.

– Але Європа, яку Роберт Купер, радник координатора ЄС із зовнішньої політики Хав’єра Солани, визначає як «негегемоністську імперію», тобто таку, яка не прагне домінування поза своїми межами, а діє лише за рахунок своєї привабливості, неминуче зустрічається з інтересами інших, Росії, Китаю, США. Чи контакт із цим «реальним світом» не змусить Європу відкинути такі собі «культурні сентименти»?

– У дуже цікавій презентації Федора Лук’янова, російського політолога, що займається зовнішньою політикою, йшлося про те, що «якщо Євросоюз почне серйозно входити у такі країни, як Україна, Молдова, чи Білорусь, то він зіштовхнеться з «реальною політикою». Це звучало як неприхована погроза. Що означає ця «реальна політика»? Зараз у Східній Європі відбувається змагання між двома «імперіями», російською та європейською (ЄС). Але це не означає, що ми повинні змінити правила, за якими ми граємо в Європейському Союзі. Ми маємо залишитися вірними собі. А це означає, що ми повинні відповідати за наші слова. І ми говоримо: якщо ви задовольняєте копенгагенські критерії, якщо ви відповідаєте стандартам, у вас є перспектива членства.

Біда в тому, що більшість європейських країн, особливо західні європейські країни, вже так не думають. І люди в Молдові, Білорусі, чи Україні це усвідомлюють. А тому наша м’яка сила, сила нашої привабливості так зменшилася, бо ми самі перестали бути відданими власній філософії «добровільної імперії».

– Що з приводу Сполучених Штатів? Наскільки Європа потребує США?

– Моя остання книжка «Вільний світ» якраз цьому питанню і присвячена. Вже не можна ставитися до Заходу, геополітичного союзу Північної Америки та Європи як до самозрозумілої даності. Якщо добре проаналізувати, є багато питань, де ми потребуємо одне одного. Але адміністрація Обами вже не така атлантистська за своєю природою, як адміністрація Клінтона. Білл Клінтон вчився тут, він жив у ста метрах від мого офісу в Оксфорді. Він подорожував Європою. Європа була у нього в крові. У Барака Обами інша кров. Його адміністрація має прагматичний погляд на Європу, який залежить від того, що Європа може запропонувати. Якщо Європа не продемонструє своєї корисності, вони будуть шукати допомогу там, де її зможуть надати. Це може означати, що вони звернуться до окремих європейських країн, а можуть звернутися і до країн поза Європою. Тож це залежить від нас самих, чи ми спроможні далі бути стратегічними партнерами для Сполучених Штатів.

– Що Ви думаєте з приводу стосунків і впливу великих і малих країн в Євросоюзі?

– Можна сперечатися про те, які країни називати великими чи малими. Але якщо взяти такі країни, як Швецію чи Нідерланди, то вони відіграли дуже велику роль у формулюванні європейської закордонної політики. Можливо, це через те, що вони ще пам’ятають, як вони були великими державами. Але навіть Швейцарія на свій спосіб відіграє значну міжнародну роль. Тут немає нічого визначеного наперед. Гадаю, Європейський Союз дає можливість малим країнам мислити у великих масштабах. Ніхто не завадить міністру закордонних справ Естонії чи Словенії поводитися як людям, що представляють велику державу. Прем’єр-міністри Бельгії чи Люксембургу, до речі, відігравали в історії ЄС велику роль. Найголовніше – це спроможність широко мислити.

– Ще одне актуальне нині питання про спільну історію. Східні європейці намагалися переконати Європейський парламент засудити злочини комунізму, але далеко ця справа не зайшла. Наскільки важливим, на Вашу думку, є вироблення спільного погляду на європейську історію, адже коли вся Європа засуджує нацизм,у Західній Європі досі вагаються із засудженням комунізму?

– Гадаю, що намагатися узаконити історичну правду, регламентувати, що минуле потрібно пам’ятати так, а не так, – це велика помилка. З’ясовувати, що було геноцидом, а що не було – це завдання істориків, журналістів, письменників і, врешті, звичайних людей. Що натомість дійсно потрібно було б зробити, так це спробувати виробити спільний погляд на те, звідки ми походимо.

І я не знаю, що Європейський парламент може зробити з цього приводу. Я не думаю, що люди не можуть дочекатися, щоб прочитати, що там мовиться у резолюції Європейського парламенту щодо європейського минулого. Так справи не вирішуються. Але у наших школах (і тут держава має певний вплив) ми повинні мати підручники, які розповідатимуть і про жахи нацизму, і про жахи комунізму, а цього в межах усієї Європи якраз і немає. У нас досі представляють історію дуже по-різному і, загалом, дуже мало.

(Брюссель – Прага – Київ)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG