Доступність посилання

17 Грудень 2017, Київ 13:01

Чому грузинська опозиція не хоче грати на перспективу?


Матвій Ганапольский

Тбілісі – Грузинська опозиція має намір скинути президента Міхеїла Саакашвілі. Вже кілька місяців центральна площа на головній вулиці Тбілісі – Руставелі – паралізована мітингом. Більше того, перед парламентом встановлені металеві клітки, що символізують режим. Усередині по черзі сидять опозиціонери. До них можна підійти і запитати чому вони тут сидять. Саме це я і зробив. У відповідь я почув сумні історії про «кривавий антинародний режим».

Ці історії здебільшого правдиві: це силове захоплення бізнесу, безкарне побиття, викрадення і навіть вбивства людей. Це зловживання оточення Саакашвілі, це криза інститутів закону – підкаблучний парламент не працює, суд під повним контролем. До цих історій додається відчайдушна нота втрати Абхазії та Південної Осетії.

Висновок опозиції простий: Саакашвілі не має права надалі бути президентом, й тому негайно має піти у відставку, призначивши нові вибори.

Голос грузинської опозиції – скрізь

Однак, доволі важко уявити собі сучасну Грузію, яка гине під ярмом диктатури. У тбіліському ефірі працюють два опозиційних телеканали, а подорожуючи машиною можна слухати ще й радіостанцію опозиції. Двадцять чотири години на добу в ефірі роз’яснюють, який поганий Саакашвілі і чому йому треба піти. Уявити собі отаке у якійсь іншій країні важко, а відтак клітки на вулиці та заяви, що «Грузія – тюрма» сприймаються з недовірою.

Щодо Міхеїла Саакашвілі, то він відверто насміхається над закликами опозиції. Після протестів минулого року, коли з допомогою сльозогінного газу спецпідрозділи міліції розігнали мітинги, він зробив усі необхідні висновки і кардинально змінив тактику. Відтепер вона проста та цинічна: до якої акції не удалися б опозиціонери, відразу на держтелеканалах з’являється президент. Як завжди він у дорозі, у постійному дбанні про свою країну. Екран демонструє провінцію, куди приїхав Саакашвілі відвідати свиноферму, або покласти цеглину у фундамент нової будівлі. Перед ним незмінна трибуна і його обов’язково питають про опозицію. На що президент відповідає, що масові виступи – це безумовний прояв свободи та демократії у країні. І хоча народу їм бракує, акції можуть тривати скільки завгодно.

Розуміючи, що безкінечно сидіти у клітках неможливо, адже можна втратити динаміку протестів, опозиція вдалася до безпрецедентної акції: прихильники опозиції повністю заповнили тбіліський стадіон, а це 62 тисячі осіб, хто не умістився стояли навкруги. Загалом зібралися 100 тисяч осіб.

Але Саакашвілі це не збентежило. Він незворушно заявив, що на останніх президентських виборах проти нього голосувало мільйон виборців, отож 100 тисяч – це лише 10 відсотків від усіх незадоволених. Так що, додав він, мітинги і надалі можуть тривати.

Подібне фіаско було очікуваним: здогадатися щодо невдачі демонстрації простого складення кількості мітингуючих було неважко, адже неможливо примусити людину бачити щось, чого вона не бажає бачити.

Однак, як виявилось, опозиція не була готова не лише до такої оцінки президента, але й до того, що їй робити далі. Зібравши 100 тисяч осіб на стадіоні, опозиціонери раптом заявили , що цією акцією вони вичерпали свій арсенал мирних дій і вони хочуть послухати слово Патріарха Грузії Іллі II.

Патріарх закликає президента і опозицію бачити та чути один одного

Делегація пішла до головного храму, очікуючи Патріарха. Відчуття було таке, що той мав роздати патрони і зброю. Однак Патріарх, зрозуміло, сказав обережні слова, про традиції Грузії змінювати своїх президентів достроково та закликав до спокою. Усі розійшлись розчаровані, а опозиція не приховувала свого роздратування – навіть натякали, що Патріарх був під тиском людей Саакашвілі і не мав змоги говорити, що думає. Опозиція навіть натякала, що у неї була якась домовленість із Патріархом. Так чи інакше, але наступного дня Патріарх знову виступив і досить різко закликав президента і опозицію бачити та чути один одного. Однак, можна сказати, що президент не почув самого Патріарха, а відтак знов не бачить масових виступів.

Підсумок боротьби сумний: незрозуміло, як президент буде і надалі керувати державою у такому стані ще чотири роки. Незрозуміло також що буде робити опозиція: масові акції успіху не мають, а силовий шлях справедливо відкидається. Проблема опозиції видається у тому, що політична боротьба не йде далі кліток та маніфестацій. І це на тлі присутності в опозиції таких досвідчених політиків та функціонерів як колишній спікер парламенту Ніно Бурджанадзе, колишній міністр закордонних справ Саломе Зурабішвілі, або колишній представник Грузії в ООН Іраклій Аласанія.

Чи є насправді в опозиції своя узгоджена економічна програма, чи є тіньовий уряд, чи є якась програма, щодо повернення втрачених територій – усе це загадки. І чому, маючи таку піар-підтримку і популярність, опозиція не йде на створення міцної єдиної партії – на усі ці питання важко відповісти. Є враження, що грузинська опозиція не вміє та не хоче грати на перспективу. Однак її теперішні дії можуть призвести до повного розчарування її прихильників. І напередодні наступних виборів їй буде бракувати того, чого зараз є вже із залишками – довіри та ентузіазму населення, і власної енергетики, що швидко вщухає, якщо реальну політичну роботу підміняти піаром.

(Тбілісі – Прага – Київ)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG