– Коли українське небо стане «європейським»?
– Це нелегке питання. Для цього Україні треба прийняти законодавство ЄС, – так звані Aсquis communautaires – в усій сфері цивільної авіації. Зараз ведуться переговори з Європейською комісією щодо «Спільного європейського авіаційного простору». Його запровадження мало б складатися з трьох етапів: перший головним чином пов'язаний із забезпеченням надійності безпеки польотів, другий – авіаційна безпека, управління повітряним рухом та економічні питання, і останній – повне відкриття кордонів: українські компанії зможуть працювати, де захочуть у Європі і навпаки. Тільки в кінці третьої фази українське небо можна буде назвати «європейським». Тобто після підписання документа буде ще довгий шлях.
– На якому етапі Україна зараз?
– Проект, в якому я працював, фінансувався Європейським Союзом – і є інструментом допомоги Україні в досягненні першого етапу, тобто забезпечення безпеки польотів. Це спільні стандарти для всієї європейської спільноти щодо сертифікації авіакомпаній, льотного та технічного персоналу, організацій із технічного обслуговування, а також розробників та виробників авіаційної техніки.
– У чому різниця стандартів країн-членів ЄС та України?
– Базові принципи однакові. Але що відрізняється – це рівень деталізації вимог. Ще різниця в тому, що європейські стандарти розроблені насамперед для західних технологій. Отже, від самого початку їх дуже важко адаптувати до ситуації в Україні. Також різниця у процесі сертифікації. Я б додав, що у нас різні підходи. Наші інспектори проводять постійний нагляд за організацією протягом двох років, вони приходять часто – і перевіряють, перевіряють, і перевіряють. У Вас – пересертифікація проводиться раз на кожні півроку, при цьому перевіряються усі питання одразу.
– На Вашу думку, з чого потрібно починати реформу авіаційної галузі України?
– Моя особиста думка, що у вашій країні адміністрація повинна повністю реформуватися. Тут усе дуже забюрократизовано, з великою купою паперів. Франція – теж забюрократизована країна, але не так як тут. Також треба делегувати більше повноважень середній ланці управління і наділити її більшою відповідальністю. Зарплати мають бути вищими, бо через те, що люди йдуть у бізнес, в адміністрації постійна текучість кадрів. А також всі європейські документи вимагають, щоб адміністрація цивільної авіації була автономною, це не обов’язково означає її повну незалежність. Автономність адміністрації цивільної авіації – це саме те, чого не вистачає в Україні.
– Що підніме українську авіацію?
– Єдине, що я можу сказати – це те, що авіація розвивається і зростає сама по собі. Отже, декілька факторів у майбутньому допоможуть Україні, як, наприклад, Євро-2012, бо буде багато пасажирів. Потім – економічне зростання країни: чим більше люди мають грошей, тим більше вони охочі до подорожей. І на майбутнє, що допоможе промисловцям, – і українським, і європейським – це зрозуміліша правова база, бо в Україні вона складна.
– Які складнощі й позитиви Ви зустріли впродовж впровадження Вашого проекту?
– Ми мали кілька проблем, як і у всіх подібних проектах. В авіаційній адміністрації недостатня кількість персоналу, наприклад, потрібно більше інспекторів. Політична нестабільність теж впливає: топ-менеджмент змінюється раз-два на рік, важко вести постійну співпрацю. Інше питання – мова. Сьогодні мова міжнародної авіації – англійська, а в Україні мало працівників адміністрації вільно розмовляють англійською. А позитиви проекту – Україна дуже цікава країна, люди мають високий рівень технічних знань у галузі цивільної авіації. У цій країні люди справді знають, що таке авіація.
(Київ – Прага)
– Це нелегке питання. Для цього Україні треба прийняти законодавство ЄС, – так звані Aсquis communautaires – в усій сфері цивільної авіації. Зараз ведуться переговори з Європейською комісією щодо «Спільного європейського авіаційного простору». Його запровадження мало б складатися з трьох етапів: перший головним чином пов'язаний із забезпеченням надійності безпеки польотів, другий – авіаційна безпека, управління повітряним рухом та економічні питання, і останній – повне відкриття кордонів: українські компанії зможуть працювати, де захочуть у Європі і навпаки. Тільки в кінці третьої фази українське небо можна буде назвати «європейським». Тобто після підписання документа буде ще довгий шлях.
– На якому етапі Україна зараз?
– Проект, в якому я працював, фінансувався Європейським Союзом – і є інструментом допомоги Україні в досягненні першого етапу, тобто забезпечення безпеки польотів. Це спільні стандарти для всієї європейської спільноти щодо сертифікації авіакомпаній, льотного та технічного персоналу, організацій із технічного обслуговування, а також розробників та виробників авіаційної техніки.
– У чому різниця стандартів країн-членів ЄС та України?
– Базові принципи однакові. Але що відрізняється – це рівень деталізації вимог. Ще різниця в тому, що європейські стандарти розроблені насамперед для західних технологій. Отже, від самого початку їх дуже важко адаптувати до ситуації в Україні. Також різниця у процесі сертифікації. Я б додав, що у нас різні підходи. Наші інспектори проводять постійний нагляд за організацією протягом двох років, вони приходять часто – і перевіряють, перевіряють, і перевіряють. У Вас – пересертифікація проводиться раз на кожні півроку, при цьому перевіряються усі питання одразу.
– На Вашу думку, з чого потрібно починати реформу авіаційної галузі України?
– Моя особиста думка, що у вашій країні адміністрація повинна повністю реформуватися. Тут усе дуже забюрократизовано, з великою купою паперів. Франція – теж забюрократизована країна, але не так як тут. Також треба делегувати більше повноважень середній ланці управління і наділити її більшою відповідальністю. Зарплати мають бути вищими, бо через те, що люди йдуть у бізнес, в адміністрації постійна текучість кадрів. А також всі європейські документи вимагають, щоб адміністрація цивільної авіації була автономною, це не обов’язково означає її повну незалежність. Автономність адміністрації цивільної авіації – це саме те, чого не вистачає в Україні.
– Що підніме українську авіацію?
– Єдине, що я можу сказати – це те, що авіація розвивається і зростає сама по собі. Отже, декілька факторів у майбутньому допоможуть Україні, як, наприклад, Євро-2012, бо буде багато пасажирів. Потім – економічне зростання країни: чим більше люди мають грошей, тим більше вони охочі до подорожей. І на майбутнє, що допоможе промисловцям, – і українським, і європейським – це зрозуміліша правова база, бо в Україні вона складна.
– Які складнощі й позитиви Ви зустріли впродовж впровадження Вашого проекту?
– Ми мали кілька проблем, як і у всіх подібних проектах. В авіаційній адміністрації недостатня кількість персоналу, наприклад, потрібно більше інспекторів. Політична нестабільність теж впливає: топ-менеджмент змінюється раз-два на рік, важко вести постійну співпрацю. Інше питання – мова. Сьогодні мова міжнародної авіації – англійська, а в Україні мало працівників адміністрації вільно розмовляють англійською. А позитиви проекту – Україна дуже цікава країна, люди мають високий рівень технічних знань у галузі цивільної авіації. У цій країні люди справді знають, що таке авіація.
(Київ – Прага)
