Доступність посилання

24 Листопад 2017, Київ 18:06

Щось невловимо, але виразно змінилось у взаєминах між Росією і рештою світу. Спочатку розмови щодо російської енергетичної зброї – нафти та газу сприймались як жарт Москви, але потім це стало дійсністю.

У те, що за неслухняність Європу можуть вдарити енергетичною палицею, видається, повірила не лише Росія, а й усі інші. І коли Володимир Путін обачливо почав грузинську кампанію саме у день його зустрічі з Бушем, розраховуючи, що голосної ганьби удасться уникнути, а Буш, знаючи про напад, простягнув йому руку і широко посміхнувся, то чи не це призвело до того, що ми маємо зараз.

Миротворча місія Саркозі провалилася – його у Москві сприймали як прикру перешкоду, а далі і взагалі посміялись – написане на папері так і не виконане, а міжнародних спостерігачів викинуто з регіону російським вето.

Що в результаті? Російські танки за 40 кілометрів від Тбілісі, це якщо ви у Лондоні, то танки у Віндзорі. А 7 липня, у день зустрічі президентів Медведєва і Обами, триватимуть нові російські військові навчання на Кавказі. Саме у цей день. Нічого не нагадує?

Коли НАТО проводило маневри із Грузією в рамках програми «Партнерство заради миру», що були заплановані два роки тому, Росія кричала про провокацію, але коли зараз сама проводить маневри у тому ж місці – Захід мовчить. Більш того, саме напередодні зустрічі Мєдведєва з Обамою НАТО ухвалило рішення відновити співробітництво з Росією у повному обсязі.

Як росіяни купують газом

Тут помітна репліка генсекретаря НАТО Схеффера, який зауважив, що «у переліку розбіжностей між Російською Федерацією і НАТО лишається питання щодо Грузії, але це не має стати каменем спотикання у стосунках».

Але якщо анексія чужої території не є «каменем спотикання», то що є? І чи не нагадує ця ситуація іншу: коли вермахт вже крокував Європою, то вищі чини Німеччини були гостями СРСР, знайомились із російськими військовими заводами і підписували багатомільйонні контракти щодо поставок радянського зерна.

Але за цим безумством стояв пакт «Молотова-Ріббентропа». А що за розрахунок ми маємо сьогодні? Що трапилось? Інтоксикація російським газом? Змовились десь за спиною і вже вирішили долю Грузії? Локальний переможний аншлюс кимось затверджено?

Єдина Європа має визнати: вона є єдиною тільки у євро. В усьому іншому вона нагадує пенсіонера, що шукає тепліше місце біля газового нагрівача у комфортабельному будинку пенсіонерів. Нагрівача, що працює на російському газі.

Під запевнення, щодо «безглуздя санкцій у 21-му столітті» одній з країн Європи вибачили те, що раніш здавалося неможливим – агресивну загарбницьку війну і відторгнення чужої території. Європа лише продемонструвала заклопотаність.

Наслідок? На анексованих територіях мають будувати російські військові бази, а західні «інтелектуали» бурмочуть заклинання, щодо «законних та зрозумілих інтересів Росії в цьому регіоні». Але чи є патологічна особиста ненависть Володимира Путіна до Міхеїла Саакашвілі «законними інтересами» Росії?

Навіщо моральні цінності, якщо є газ?

Європа може привітати себе – докоряючи Москві у підписанні свого часу пакту «Молотова-Ріббентропа», вона вже давно відписала свій акт, щодо бездії у разі будь-яких силових акцій Росії на просторах колишнього СРСР, тому що це «зона особливих інтересів Москви». Цей документ віртуальний, але це мода «дорослих багатих хлопчаків» – тримати слово. Їхній підпис ніде не стоїть, але він закріплений великим кришталевим келихом свіжого російського газу.

Що тоді залишається Європі? Залишається лише новий Потсдам – із сумною безсилою посмішкою підписати новий поділ кордонів. Але водночас доведеться розписатися щодо вступу до нової реальності: спільні закони для 27 країн, свободи та ліберальні цінності – це лише для своїх, для гарячих внутрішніх дебатів у приміщенні Європарламенту. А на експорт зовсім інше: обійми Берлусконі та інших лоббістів Росії зводять нанівець будь-яку заявлену колективну принциповість. А відтак, для чого брехати один одному, не визнаючи відторгнені території. Чи, може, це така завуальована форма зневаги?

Але навіщо потрібна така форма колективної зневаги, якщо кожний особисто просто душить Росію в обіймах, намагаючись вижати найбільші індивідуальні пільги на газовий контракт.

Для Європи лишається один шлях – визнати нові кордони та ганебно підібрати кістку дисконтного газу. І це єдиний шлях перестати містифікувати самих себе, щодо «моральних цінностей Європи». Усі моральні цінності Європи закінчуються на її кухні, біля газової плити.

Зараз Росія погрожує вийти з Парламентської асамблеї Ради Європи. Їй не подобаються у Раді Європи саме ті речі, заради яких Рада Європи існує. Росія готова співпрацювати з ПАРЄ тільки тоді, коли це Росії не стосується. Претензії щодо Грузії, Ходорковського, фальсифікації історії – усе це не подобається Росії.

Важливо зрозуміти, що ті питання, які Європа вважає важливими, Росія взагалі не вважає питаннями. За це її можуть позбавити голосу, але Росія готова у такому разі піти з ПАРЄ, або пролобіювати у керівники цієї структури «своїх» – тих, хто «добре ставиться» до Росії. Тобто, Росія не збирається виконувати рішення та вказівки ПАРЄ щодо її політики, вона збирається змінити ПАРЄ.

Відчуйте різницю!

Позиція Росії відверта, зараз є така мода – заздалегідь попередити, що б ти знав, як здатися, не втративши обличчя. А якщо тебе трохи мучить совість – затягнись кілька разів глибоко російським газом, це допомагає.

Принципи Росії незмінні: переляканість від кризи минула, і зараз вона терпляче чекає, коли на ноги стане Америка, що потягне за собою Китай, що знову підніме ціну на нафту до колишніх безтурботних казкових часів. І російські олігархи врешті знову будуть купувати нерухомість на європейських курортах, одночасно чекаючи першого ж окрику влади, щоб у цю ж мить, із покірним виразом обличчя, віддати увесь свій бізнес державі.

Принципи зовнішньої політики так само незмінні – дружба з ворогами Америки, щоб уразити її та не забувати заявляти, що підтасовки на виборах та застосування сили проти опозиції в Ірані – це його внутрішня справа.

Ця картина давно відома, але мало хто ставить запитання – а що далі?

Історія знає, що буває з подібними країнами, якщо врахувати їх силу. Вони неминуче розпочинають війну – щоб розпочати війну, зовсім не обов’язково бути Північною Кореєю. Такий тип війни завжди суїцидний, вона схожа на бійку підлітка, який має силу і ніж, але не має справжніх ідеалів.

Історія вчить, що дві минулі світові війни почалися саме з такої конфігурації. І завжди є перші моменти, коли реальної стрільби ще не чути, але чути скрип пір’я: це у кулуарах щвиденько підписують черговий пакт щодо поділу сфер впливу та врахування своїх маленьких інтересів.

Північна Корея, звичайно, небезпечна, тому що там є ракети, закритість та голод. Але історія доводить, що агресори 20-го століття були достатньо ситі. Просто їхні лідери зневажали гуманітарні цінності. А потім світ горів у вогні війни.

Мир в Європі ще ніколи не був таким ілюзорним. Європа забуває, що відсутність війни – це не є щось само собою, а великі зусилля щодо її нейтралізації, запобігання. Але якщо у тебе сильне отруєння російським газом, то цю просту істину згадати непросто.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG