Доступність посилання

12 Грудень 2017, Київ 22:53

Київ – Упродовж останнього року в інформаційному просторі України почастішали новини про викриття злочинів державних діячів та арешти високопосадовців. Люди, далекі від політичної дійсності, могли б навіть подумати, що гасло 2004 року «бандитам – тюрми» нарешті почало втілюватися в життя. Події в державі розгортаються, наче в якомусь реаліті-шоу «спіймай злодія», де кожне неймовірне затримання змінюється черговою сенсацією.

Грудень минулого року ознаменувався найгучнішим викриттям останнього часу в судовій гілці влади: голова Львівського апеляційного адміністративного суду Ігор Зварич був звинувачений у корупції. Розмір хабарів, зухвалість поведінки та втеча судді від слідства спричинила надзвичайний резонанс в українському суспільстві. Ще однією сенсацією стало порушення кримінальної справи та оголошення в розшук заступника голови СБУ Тиберія Дурдинця.

Кульмінацією резонансних кримінальних розслідувань стала справа екс-народного депутата від БЮТ Віктора Лозінського, якого звинувачують у вбивстві мешканця Голованівського району Кіровоградської області Валерія Олійника. Втеча цього народного обранця від слідства додала гостроти справі, яка і без того шокувала українське суспільство. Мільйони українських громадян тепер очікують розв’язки – «спіймають чи не спіймають».

На думку експертів, справа Лозінського сколихнула українське суспільство навіть не через тяжкість звинувачення – українці звикли до того, що навіть Президента можна звинуватити в убивстві. Насправді сенсацією є те, що «недоторканного народного обранця» справді намагаються притягти до кримінальної відповідальності. Те, що було раніше неймовірним, тепер стає очевидним.

Коріння безвідповідальності

Притягнення до відповідальності високих і впливових осіб в державі було б неможливим без глибинних змін у системі державної влади. На думку експертів, ці зміни полягають у поступовому відході України від авторитаризму, який був притаманний добі президентства Леоніда Кучми. Тоді в Україні існувала авторитарна, але зрозуміла кожному посадовцю політична система координат із єдиним центром державної влади. Лояльність і наближеність до цього центру влади забезпечували майже повну безкарність, недоторканність і безвідповідальність.

Звісно, випадки резонансного кримінального переслідування траплялися і раніше. Важко не пригадати справу Павла Лазаренка, показове ув’язнення Юлії Тимошенко та деякі інші випадки. Під удар кримінального переслідування за часів Леоніда Кучми потрапляли ті особи, які йшли всупереч президентській волі або починали конкурувати з центром влади і проявляти надмірні особисті амбіції. У ті часи повстання проти єдиного центру влади в особі Президента Кучми означало фактичне самознищення. Підтвердженням цьому стала доля судді Апеляційного суду Києва Юрія Василенка, який наважився порушити кілька кримінальних справ проти Леоніда Кучми. За лічені дні його відсторонили від розгляду справ у суді, почався тиск і залякування. Вища рада юстиції та Генеральна прокуратура України намагалися притягти суддю до відповідальності та звільнити його з посади. Існувала реальна загроза арешту і фізичного знищення Юрія Василенка.

Водночас, будь-яка кримінальна справа, що загрожувала інтересам влади та наближених до неї осіб, була приречена на невдачу. 4 липня 1999 року був убитий секретар валютно-кредитної ради Кабміну Микола Медолиз – особа, яка мала достатньо компромату, щоб зірвати переобрання Леоніда Кучми на другий строк. Слідство загрожувало вищим посадовцям України, тому справа багаторазово перекваліфіковували на ДТП та 11 разів закривали.

Добре відома справа за фактом вбивства журналіста Георгія Гонгадзе є красномовним прикладом того, що центр влади був справді недоторканним. Наближеність до влади створювала надійні гарантії безвідповідальності для чиновників, політиків та олігархів попри будь-які їхні гріхи.

Зміна реальності

На думку багатьох аналітиків, руйнація авторитарної системи влади стала наслідком Помаранчевої революції. Команда Ющенка не змогла стати єдиним потужним центром влади, яким була адміністрація Леоніда Кучми. Опозиція в особі Віктора Януковича достатньо скоро почала набирати сили. Водночас, розкол в самій помаранчевій команді призвів до виникнення двох приблизно рівнозначних центрів політичного впливу довкола Віктора Ющенка та Юлії Тимошенко.

На зміну авторитарній системі координат прийшла нова система з багатьма центрами влади, які співіснують в умовах постійної конкуренції.

Кожний з центрів політичної влади – довкола Віктора Ющенка, Віктора Януковича та Юлії Тимошенко – має свої численні орбіти з чиновників, правоохоронців та олігархів. Відтепер для просування по владній драбині недостатньо бути прихильним до одного єдиного центру влади, як це було за часів Леоніда Кучми. Тепер державним діячам необхідно постійно відчувати політичну кон’юнктуру та обирати собі одну з трьох орієнтацій. Якщо цей вибір виявиться правильним, то державна влада, як і за часів Кучми, гарантуватиме безкарність та недоторканність для «своїх людей».

Постійна зміна політичної кон’юнктури в Україні змушує багатьох пристосуванців часто змінювати орієнтацію. Саме тому в усіх місцевих радах, як і в парламенті, є депутати, які мандрують від однієї політичної сили до іншої.

Прикладом вдалої зміни політичних орієнтирів може бути досвід тепер уже екс-депутата Віктора Лозінського. Його активність на виборах 2004 року на користь Януковича мала б викликати багато запитань у правоохоронних органів. Однак, після поразки біло-блакитних Лозінський доклав чималих зусиль, щоб заслужити прихильність Юлії Тимошенко. Є інформація, що він сплатив до партійної каси багатомільйонну суму за прохідне місце до парламенту за списком БЮТ.

Наближення чергових президентських виборів в Україні різко загострило політичну боротьбу між центрами влади Ющенка, Тимошенко і Януковича. Саме ця обставина спричинила хвилю розслідувань, арештів та гучних викриттів у владних коридорах. Так, арешт посадовця Державної податкової адміністрації Ігоря Гончара, батька онуки Віктора Ющенка, став можливим завдяки цілеспрямованій роботі голови МВС Юрія Луценка, який в інтересах Юлії Тимошенко завдавав ударів по позиціях Президента Ющенка.

Рятуй репутацію, здавай підозрюваних!

На думку деяких оглядачів, викриття судді-корупціонера Ігоря Зварича стало можливим завдяки конфлікту майнових інтересів декількох політичних груп довкола земельних справ, які розглядав Львівський апеляційний адмінсуд. Конфлікт призвів до необхідності здати проблемного суддю. Політичні покровителі від Зварича відмовилися, а його суддівська недоторканність виявилася нічого не вартою.

Зірка заступника голови СБУ Тиберія Дурдинця закотилася під тиском Юлії Тимошенко, яка шукала можливості вдарити по позиціях «головного секретаря» України Віктора Балоги.

По всій Україні в районних держадміністраціях, де на керівних посадах сидять «нашоукраїнці», під них «копають» люди Луценка, які прихильні до БЮТ. І навпаки, на посадовців від БЮТу тисне СБУ, яке підконтрольне Президентові України.

Тож справа Віктора Лозінського почала розкручуватися не лише під тиском громадськості, але й за жвавої підтримки опонентів Юлії Тимошенко. Спочатку БЮТ намагався зам’яти вбивство людини своїм однопартійцем, тому підтримував версію про необхідну самооборону. Юрій Луценко та Олександр Турчинов навіть говорили про якісь заслуги Лозінського в обеззброєнні «суспільно небезпечного Валерія Олійника». Очевидно, недарма депутат платив гроші за місце в партійному списку – партія має їх відробити та надати владний «дах» підопічному в разі виникнення проблем.

Однак тиск з боку опонентів Юлії Тимошенко настільки посилився, що з метою порятунку репутації всієї політичної сили довелося відхреститися від свого колеги. Гарантії безкарності та недоторканності не спрацювали до кінця. На думку джерел в правоохоронних органах, максимум, що високопосадові покровителі змогли зробити для Віктора Лозінського, так це організувати його безперешкодну втечу від слідства.

Найкращий захист – законослухняність

Сьогодні можна констатувати докорінну зміну політичної реальності. Відтепер, з відсутністю єдиного потужного центру влади, яким колись був Леонід Кучма, ніхто не може дати абсолютних гарантій захисту, протекції та недоторканності для чиновника, політика або олігарха. У перебігу запеклої політичної боротьби кожна «священна корова», будь-яка недоторканна особа може стати де-факто доторканною та відповісти за свої вчинки

Своєрідне реаліті-шоу «спіймай злодія» в ешелонах влади буде тривати. Нові резонансні справи, викриття, арешти труситимуть владну вертикаль, адже Віктор Лозінський не останній представник влади, чия законослухняність викликає великі сумніви.

Однак, поки що марно сподіватися на те, що «бандити сидітимуть у тюрмах». Сидітимуть не всі, а лише ті, хто стане невигідним або проблемним в умовах загострення боротьби між Віктором Ющенко, Юлією Тимошенко та Віктором Януковичем, котрі поки що не можуть знищити один одного, тому будуть бити по другорядних фігурах – по міністрах, депутатах, суддях і прокурорах, які підуть в розмін великою кількістю.

Імовірно, що мастодонти минулої епохи, які сьогодні уособлюють три центри політичної влади, з часом повністю знищать один одного і перетворяться разом зі своїми командами на відпрацьований матеріал. Доба безкарної недоторканності завершується. Настає час всім усвідомити, що найкращий спосіб захистити себе – це мати совість і не порушувати закон.

(Київ – Прага)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG