Доступність посилання

14 Грудень 2017, Київ 05:36

КУЛЬТ-МАЙДАН на Свободі. Вбивство поета Каплана


«Каплантида»

Київ – Високе чоло в обрамленні сивої шевелюри. Такі ж сиві кущуваті брови «кілочками» над очима, в яких, навіть не знаючи його прізвища, можна було безпомильно відчитати вікову єврейську скорботу. Допитливо відстовбурчена нижня губа. Усміх. Гумор. Зичливість. Шкіряний потертий піджак. Це Юрій Каплан. Добродушною опецькуватістю він мені чомусь нагадував ведмедика, що котився київськими вулицями.

Юрію Каплану було куди поспішати: він вічно носився з якимись проектами, ідеями, задумами, утворюючи довкола себе напружене поле творчої пристрасті. Відомий поет, автор численних книг, лавреат, видавець, голова Конгресу літераторів України, ходяча академія… Остання фраза не звучить перебільшенням, надто ж на тлі поетичних антологій, створених Капланом, – титанічної праці, котра під силу хіба цілим інститутам, але аж ніяк не окремій людині. Проте, він це здійснив, ретельно зібравши, упорядкувавши й видавши все найкраще з поетичного слова, присвяченого страшним трагедіям ХХ сторіччя: «Эхо Бабьего Яра», «На хресті Голодомору», «Пропуск в зону». А до цього шерегу додаються «Киев. Русская поэзия. ХХ век», «Библейские мотивы в русской лирике ХХ века», «Украина. Русская поэзия. ХХ век», що недаремно дало підстави якомусь дотепнику охрестити антологійний огром точним словом «Каплантида».

Вона б мала продовжуватися, це факт. Мала б… Але тепер про все можна говорити лишень у минулому часі. Бо якісь страшні, дивні й абсолютно непоєднувані з Капланом слова застрибали вчора на моєму ранковому моніторі: «У Києві, у власній квартирі по-звірячому вбили відомого поета-«шістдесятника», автора поеми «Бабин Яр» і сотень антирадянських творів, 72-річного Юрія Каплана…»

Окрім кримінального, вчинено ще й моральний злочин

А далі йшли роз’яснення високого міліцейського начальника, з яких і взагалі випливало щось несосвітенне: якийсь «любовний трикутник», «обдурений чоловік», «сожітєльніца»… Не хочеться у всьому цьому бабратися, але ж кілька слів сказати треба. Бо, як говорила на прощанні з поетом в київському будинку вчених Лариса Скорик, із Юрієм Капланом, окрім кримінального злочину, вчинено ще й моральний, що лягає плямою на світле ім’я поета. Бо ті ж таки газети, що ще вчора просторікували про «любовні трикутники», сьогодні вже заявляють що, мовляв, «справа повернулася по-новому» і «все виявилося інакше».

А як інакше? Та все просто, до судоми в горлі. Якась одморожена «чета» (не хочеться на них тратити слів) вирішила поживитися за рахунок старої, самотньої людини. Ну й поживилися. Не придумавши нічого кращого, як звести зі світу того, хто й їм, як з’ясовується, не раз допомагав – забивши, закатувавши, закатрупивши… Тепер високе міліцейське начальство озвучує версію про вбивство «з метою пограбування», а газети пишуть, що в оселі злочинного подружжя вже знайдено «багато цінних речей загиблого, а також чималу грошову суму». У будь-якому разі, покара має знайти своїх «героїв». Але як же з пам'яттю поета, на яку кинуто тінь, як із пам'яттю його дружини, недавню смерть якої Юрій Каплан надзвичайно важко переживав? Зрештою, хто вибачиться перед родиною загиблого? Нема одвіту. У нас цим рідко хто переймається.

До речі, як говорили на прощанні в Будинку вчених, серед «цінних речей», виявлених у кривавих «бізнесменів», знайдено й відеокамеру, на яку Юрій Каплан знімав онуків. А ще стареньку шкіряну куртку. Ту, про яку я згадував на початку. Це в ній приходив Юрій Каплан на Радіо Свобода, де ми з ним записували передачі про чергову книгу титанічної «Каплантиди». Це, як правило, в ній він був, коли ми ходили Києвом і Каплан читав напам’ять Маккавейського і Ольгу Анстей. Це в ній він стояв під кафе «Сузір’я» на розі Пушкінської й Прорізної, п’ючи чарку після запису й розповідаючи, як він став «четвертим Головою Земної Кулі», продовживши літературну гру, започатковану футуристами Вєлєміром Хлєбніковим та Григорієм Пєтніковим і підтриману Леонідом Вишеславським, котрий і передав це «звання» своєму молодшому другові. У ній дарував свої власні книги й томи антологій… Ось вони, переді мною. Навмання беру «Біблійні мотиви…», розкриваю якраз на капланівських сторінках:

Тільки би стачило дихання видихнуть: «Шма,
Шма, Ісраель!» –
і не страшно стрічатись зі смертю.


Що тут ще казати? Та й чи потрібно… Хіба вкотре подумати про незбагненні чорні несправедливості, які, на жаль, кояться в світі.
Світла пам'ять Поету й Людині.

Поховали Юрія Каплана на київському Лісовому кладовищі.

(Київ – Прага)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

XS
SM
MD
LG