Прага – Почну з кількох цитат: «Особисто я схиляюсь до думки, що Усама (бін Ладен) (в образі, яким його знає цілий світ з його комічних телевізійних виступів) ніколи не існував», або «Замах на дві будівлі й три тисячі жертв стали увертюрою до третьої важливої спроби по тій самій ідейній лінії щодо змін світу. Задуманим ефектом другого пострілу з «Аврори» завжди мусило бути зіткнення цивілізацій... все вказує, швидше за все, на американське авторство... Існує доволі реальна можливість, що 11 вересня справді організували таємні служби США»; чи ще таке про «оксамитну» революцію в Чехословаччині: «17 листопада стався по суті несуттєвий інцидент. Без сумніву, що не йшлося про спонтанний народний акт... Вісімдесят дев’ятий рік у Чехословаччині не був демократичною революцією (тим менш оксамитною) чи повстанням за свободу. Не йшлося про народне повстання проти гнобительського режиму». Зате комуністичний переворот у Чехословаччині 1948 року, який приніс сотні людських жертв і понівечених життів, був «оксамитним».
Автором цих, з дозволу сказати, сентенцій є Петр Гаєк – радник президента Чеської Республіки, а донедавна його речник. Один із найближчих працівників Вацлава Клауса видав книжку «Смерть у центрі», в якій на голови сучасників вилив потік суперечливих тверджень, що стосуються історії, політики, журналістики, кліматичних змін, охорони здоров’я, метеорології, інших наукових дисциплін. Виправдовуючи свої категоричні, часто суперечливі спостереження і тези, автор часто підтасовує факти, еквілібрує ними в потрібному йому порядку. Неважко уявити, що публікація одного з найвищих працівників канцелярії президента викликала гостру реакцію і не менш гострі зауваги опонентів, у тому числі й з кіл чеських учених.
Наприклад, відкидаючи сьогодні вже незаперечні, науково доведені факти, Петр Гаєк стверджує, що куріння мало не благодатне для людини. «Ніхто досі не доказав, наскільки значний вплив має куріння на смертність, – зазначає він. – Довести це сучасними методами навіть і не можна. Бій проти куріння є боєм проти свободи». Ігноруючи метеорологію, автор приписує прогнози погоди повністю медіальній сфері, навіть більше – маніпуляціям журналістів: «Інформація про вихід і захід Сонця, на перший погляд, точна... Та цей показник є принципово сумнівний ... Ніхто не може знати, чи відносний рух Сонця по небосхилу буде завтра тривати».
Не завагався Петр Гаєк і щодо оцінки колишнього політичного в’язня, першого чеського президента Вацлава Гавела. «Пацифістськи лівий інтелектуал Гавел на вершині політичної піраміди по-кафківськи матаморфозно перетворився у радикального неомарксиста.... Я не говорю про це, як про ярлик чи лайку. Більшовицький комунізм – це дуже густий супчик, але маємо тут і супчик light, ідеали якого прийняв саме Гавел», – написав Гаєк.
Гаєк хвалить Клауса, а Клаус Гаєка
Тільки Вацлава Клауса автор у книзі відверто підтримує й вихваляє. Наприклад, засновану чеським президентом Громадянсько-демократичну партію називає єдиною ідейно правою партією. Заперечення Клаусом глобального потепління, що викликає, м’яко кажучи, великий подив у світі, автор книжки толерує. Та особливо до вподоби йому боротьба Клауса з Лісабонським договором. Гаєк захоплений позицією свого Великого Шефа: «Той останній сантиметр, що втримує над поверхнею повільної повені нового тоталітаризму допустимість будь-якої вільної проблеми, є нестерпно легкий феномен Клаус» («нестерпно легкий» – парафраза до назви роману відомого чеського письменника Мілана Кундери «Nesnesitelná lehkost bytí» – «Нестерпна легкість буття», в якому автор звертається до подій окупації Чехословаччини 1968 року).
Вацлав Клаус книжку Петра Гаєка привітав, визнав її «безмежно корисною» й вартою уваги читачів. Книжка Петра Гаєка «Смерть у центрі» за останній час є другою публікацією письменників із Празького Граду – резиденції чехословацьких і чеських президентів, яка збудила увагу сучасників, і не тільки в Чехії. Перед тим найгучнішою була «Голуба, а не зелена планета» («Modrá, nikoli zelená planeta») самого Президента Вацлава Клауса, якою автор, заперечуючи глобальне потепління, протиставив себе більшості учених на планеті. Чомусь тяжко позбутись думки, що обидві книжки – чеського Президента і його радника писались заради того, щоб роздратувати читачів, насамперед опонентів, безапеляційністю зайнятої позиції, а не струнко вибудованою системою наукових доказів.
Ґрунтовні праці Масарика, Гавела...
Мимоволі напрошуються порівняння: вузькі особисті, не державні інтереси відрізняють обидві публікації від ґрунтовних праць з історії, філософії, красного письменства попередників із чеського Олімпу. Візьмімо хоча б «Нову Європу» («Nová Evropa») – один із базових творів першого чехословацького президента Томаша Ґарріка Масарика, написаний у 1920 році. Виходячи з твердих гуманітарних переконань його автор серед іншого пророче передбачає створення об’єднаної Європи: «Справжня федерація народів настане, коли народи будуть вільними і самі об’єднаються. До цього прямує розвиток Європи». Або глибокі й дуже людяні «Листи до Ольги» («Dopisy Olze») – кореспонденцію політв’язня Вацлава Гавела з тюрми, що вийшла у самвидаві в 1983 році.
Згадуються твори інших письменників із президентського Олімпу – і не тільки з Чехії, але й з України. Не фейлетони-одноденки, як у Гаєка, чи ненаукова фантастика, як у Вацлава Клауса, а видання, які своєю логікою, масштабами мислення й солідною аргументованістю апелюють до нас і нині. Наприклад, «Політика і совість» («Politika a svědomí», 1984 р.) Вацлава Гавела про моральність у політиці й цілі демократичної «неполітичної політики», тої, що сходить із низів. «Так, «неполітична політика» можлива. Політика «знизу». Політика людини, а не апарату. Політика, що росте з серця, а не з тези», – зазначає у книзі Гавел. Шкода, що так мало відома в Україні творчість Вацлава Гавела – його публіцистика, драматичні твори, щоденники з тюрми, виважені в оцінках подій політичні нариси. Уважно стежать чехи і за літературною працею Ладіслава Шпачека – багаторічного співпрацівника канцелярії президента Вацлава Гавела, його речника. «Велика книга етикету» Шпачека пережила вже кілька видань і є настільною книжкою для урядовців, учителів і майбутніх дипломатів.
Грушевський і Кучма
Досі неперевершеною науково і за своєю суспільною вагою залишається «Історія України – Руси» Михайла Грушевського. У вступі автор – історик, політик, голова Української Центральної Ради визнає: «Я сам прийшов до політики через історію, і сей шлях вважаю нормальним – тільки він мусить бути проведений відповідно широко...». Через понад 90 років після свого великого попередника, ігноруючи (чи не знаючи) цієї праці, вдався до творчості український президент Леонід Кучма. Результат того, що Леонід Кучма – президент, який прийшов до політики не через українську історію, очевидний. «Україна не Росія» письменника Кучми політично і з літературного боку балансує на межі чи то незакінченого начерку чи чернетки до так і не зданого іспиту, здається, що автор (автори?) ще й досі не втямив, до громадян якої з тих двох держав він апелює.
У 1913 році Масарик звернувся до сучасників із нині добре відомим кожному чеському школяреві закликом: «Не боятись (політики) і не красти (у господаря). З гаслом «Правда і кохання переможуть», як із гордо піднятим прапором, невтомно крокує життям Вацлав Гавел. А «Історію України-Руси» як дороговказ і заповіт залишив українцям Михайло Грушевський. На тлі масштабності – людської й державницької – цих президентів-письменників ще більш очевидною виступає ідейна деструкція дрібних літературних форм Гаєка чи Кучми. Може, краще було б не писати, щоб таки вижити в центрі нашої, все ж зеленої, а не голубої планети.
(Прага – Київ)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Автором цих, з дозволу сказати, сентенцій є Петр Гаєк – радник президента Чеської Республіки, а донедавна його речник. Один із найближчих працівників Вацлава Клауса видав книжку «Смерть у центрі», в якій на голови сучасників вилив потік суперечливих тверджень, що стосуються історії, політики, журналістики, кліматичних змін, охорони здоров’я, метеорології, інших наукових дисциплін. Виправдовуючи свої категоричні, часто суперечливі спостереження і тези, автор часто підтасовує факти, еквілібрує ними в потрібному йому порядку. Неважко уявити, що публікація одного з найвищих працівників канцелярії президента викликала гостру реакцію і не менш гострі зауваги опонентів, у тому числі й з кіл чеських учених.
Наприклад, відкидаючи сьогодні вже незаперечні, науково доведені факти, Петр Гаєк стверджує, що куріння мало не благодатне для людини. «Ніхто досі не доказав, наскільки значний вплив має куріння на смертність, – зазначає він. – Довести це сучасними методами навіть і не можна. Бій проти куріння є боєм проти свободи». Ігноруючи метеорологію, автор приписує прогнози погоди повністю медіальній сфері, навіть більше – маніпуляціям журналістів: «Інформація про вихід і захід Сонця, на перший погляд, точна... Та цей показник є принципово сумнівний ... Ніхто не може знати, чи відносний рух Сонця по небосхилу буде завтра тривати».
Не завагався Петр Гаєк і щодо оцінки колишнього політичного в’язня, першого чеського президента Вацлава Гавела. «Пацифістськи лівий інтелектуал Гавел на вершині політичної піраміди по-кафківськи матаморфозно перетворився у радикального неомарксиста.... Я не говорю про це, як про ярлик чи лайку. Більшовицький комунізм – це дуже густий супчик, але маємо тут і супчик light, ідеали якого прийняв саме Гавел», – написав Гаєк.
Гаєк хвалить Клауса, а Клаус Гаєка
Тільки Вацлава Клауса автор у книзі відверто підтримує й вихваляє. Наприклад, засновану чеським президентом Громадянсько-демократичну партію називає єдиною ідейно правою партією. Заперечення Клаусом глобального потепління, що викликає, м’яко кажучи, великий подив у світі, автор книжки толерує. Та особливо до вподоби йому боротьба Клауса з Лісабонським договором. Гаєк захоплений позицією свого Великого Шефа: «Той останній сантиметр, що втримує над поверхнею повільної повені нового тоталітаризму допустимість будь-якої вільної проблеми, є нестерпно легкий феномен Клаус» («нестерпно легкий» – парафраза до назви роману відомого чеського письменника Мілана Кундери «Nesnesitelná lehkost bytí» – «Нестерпна легкість буття», в якому автор звертається до подій окупації Чехословаччини 1968 року).
Вацлав Клаус книжку Петра Гаєка привітав, визнав її «безмежно корисною» й вартою уваги читачів. Книжка Петра Гаєка «Смерть у центрі» за останній час є другою публікацією письменників із Празького Граду – резиденції чехословацьких і чеських президентів, яка збудила увагу сучасників, і не тільки в Чехії. Перед тим найгучнішою була «Голуба, а не зелена планета» («Modrá, nikoli zelená planeta») самого Президента Вацлава Клауса, якою автор, заперечуючи глобальне потепління, протиставив себе більшості учених на планеті. Чомусь тяжко позбутись думки, що обидві книжки – чеського Президента і його радника писались заради того, щоб роздратувати читачів, насамперед опонентів, безапеляційністю зайнятої позиції, а не струнко вибудованою системою наукових доказів.
Ґрунтовні праці Масарика, Гавела...
Мимоволі напрошуються порівняння: вузькі особисті, не державні інтереси відрізняють обидві публікації від ґрунтовних праць з історії, філософії, красного письменства попередників із чеського Олімпу. Візьмімо хоча б «Нову Європу» («Nová Evropa») – один із базових творів першого чехословацького президента Томаша Ґарріка Масарика, написаний у 1920 році. Виходячи з твердих гуманітарних переконань його автор серед іншого пророче передбачає створення об’єднаної Європи: «Справжня федерація народів настане, коли народи будуть вільними і самі об’єднаються. До цього прямує розвиток Європи». Або глибокі й дуже людяні «Листи до Ольги» («Dopisy Olze») – кореспонденцію політв’язня Вацлава Гавела з тюрми, що вийшла у самвидаві в 1983 році.
Згадуються твори інших письменників із президентського Олімпу – і не тільки з Чехії, але й з України. Не фейлетони-одноденки, як у Гаєка, чи ненаукова фантастика, як у Вацлава Клауса, а видання, які своєю логікою, масштабами мислення й солідною аргументованістю апелюють до нас і нині. Наприклад, «Політика і совість» («Politika a svědomí», 1984 р.) Вацлава Гавела про моральність у політиці й цілі демократичної «неполітичної політики», тої, що сходить із низів. «Так, «неполітична політика» можлива. Політика «знизу». Політика людини, а не апарату. Політика, що росте з серця, а не з тези», – зазначає у книзі Гавел. Шкода, що так мало відома в Україні творчість Вацлава Гавела – його публіцистика, драматичні твори, щоденники з тюрми, виважені в оцінках подій політичні нариси. Уважно стежать чехи і за літературною працею Ладіслава Шпачека – багаторічного співпрацівника канцелярії президента Вацлава Гавела, його речника. «Велика книга етикету» Шпачека пережила вже кілька видань і є настільною книжкою для урядовців, учителів і майбутніх дипломатів.
Грушевський і Кучма
Досі неперевершеною науково і за своєю суспільною вагою залишається «Історія України – Руси» Михайла Грушевського. У вступі автор – історик, політик, голова Української Центральної Ради визнає: «Я сам прийшов до політики через історію, і сей шлях вважаю нормальним – тільки він мусить бути проведений відповідно широко...». Через понад 90 років після свого великого попередника, ігноруючи (чи не знаючи) цієї праці, вдався до творчості український президент Леонід Кучма. Результат того, що Леонід Кучма – президент, який прийшов до політики не через українську історію, очевидний. «Україна не Росія» письменника Кучми політично і з літературного боку балансує на межі чи то незакінченого начерку чи чернетки до так і не зданого іспиту, здається, що автор (автори?) ще й досі не втямив, до громадян якої з тих двох держав він апелює.
У 1913 році Масарик звернувся до сучасників із нині добре відомим кожному чеському школяреві закликом: «Не боятись (політики) і не красти (у господаря). З гаслом «Правда і кохання переможуть», як із гордо піднятим прапором, невтомно крокує життям Вацлав Гавел. А «Історію України-Руси» як дороговказ і заповіт залишив українцям Михайло Грушевський. На тлі масштабності – людської й державницької – цих президентів-письменників ще більш очевидною виступає ідейна деструкція дрібних літературних форм Гаєка чи Кучми. Може, краще було б не писати, щоб таки вижити в центрі нашої, все ж зеленої, а не голубої планети.
(Прага – Київ)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
