Доступність посилання

19 Листопад 2017, Київ 07:51

5 серпня на Філіппінах поховали колишнього президента цієї країни Корасон Акіно. Їй було 76 років.

21 серпня 1983 року, коли на трапі літака в Манілі був вбитий її чоловік, ця, за її словами, «проста домогосподарка» перестала бути домогосподаркою і очолила опозиційний демократичний рух країни, який залишився без керманича. Жінка, що прожила своє життя в тіні чоловіка-активіста, після його смерті стала лідером демократичних сил на Філіппінах і водночас прикладом та натхненням для тих, хто воював з тиранією. Власне Корасон Акіно, в її традиційній жовтій сукні чи костюмі, була першим лідером того, що ми сьогодні називаємо кольоровою революцією, та героїнею народної сили.

Корасон (іспанською означає «серце») відповідала значенню свого імені. Філіппінці її любили за те, що вона не лише не здалася перед низкою спроб повалити її з президентського крісла, вона й відбудувала демократичні інституції своєї держави, переписала конституцію країни, забезпечила існування сильного діючого парламенту, незалежної судової гілки влади та вільної преси. Нині ці здобутки ще й далі є реальними: попри всі випробування та виклики, Філіппіни сьогодні залишаються функціональною демократією.

Після 6-літнього президентського випробування Корасон Акіно мирно, спокійно і демократично передала владу своєму спадкоємцеві, який переміг на вільних президентських виборах.

Народна сила – сильніша за зброю

Маленька на зріст жінка в окулярах супроти всемогутнього диктатора Фердінанда Маркоса... Ця картина закарбувалася в пам’яті мільйонів людей по всьому світу. «Народна сила», яку очолила Акіно, показала, що люди можуть згуртуватися і перемогти тоталітарну владу.

Філіппінська народна революція розпочалася 1983 року, коли чоловік Корасон Беніньйо Акіно, незважаючи на загрозу смерті, повернувся з вигнання в Сполучених Штатах. Тоді філіппінський опозиційний рух із кожним днем набирав все більше й більше сили, і його лідер Беніньйо Акіно, який 3 роки прожив у засланні в США, повернувся, щоб очолити це народне повстання проти диктатури Маркоса.

Акіно ледве вийшов з літака, як його зустрів кульовий град. Два мільйони філіппінців вийшли на вулиці попрощатися з ним. Щоб продемонструвати свою підтримку ідеалам вбитого Акіно, його прихильники скрізь в’язали жовті стрічки – на деревах, стовпах, автомобілях, ліхтарях, ну і, звичайно, на собі.

Жовтий колір став кольором народної сили, сили Корасон Акіно.

Скромна вдова і мати 5 дітей стала об’єднуючою силою цієї опозиції. Маркос не мав виходу і призначив нові президентські вибори в лютому 1986 року.

Фальсифікація не пройде!

Національна Асамблея Філіппін оголосила Маркоса переможцем на президентських виборах. Проте журналісти, церковні діячі та міжнародні спостерігачі відверто почали говорити про масштабну фальсифікацію під час голосування. Результат виборів опинився під величезним сумнівом. Група офіцерів постала проти Маркоса і перейшла на бік Акіно. Мільйон людей разом з Корасон Акіно вийшли на вулиці Маніли. Все більше й більше військових почали переходити на бік Корасон, Президент США Рональд Рейґан закликав Маркоса піти у відставку. Розуміючи, що все пропало, Маркос покинув країну.

25 лютого 1986 року Корасон Акіно склала президентську присягу і стала першою жінкою-президентом Філіппін. Три роки пізніше Маркос помер у вигнанні.

Не все, що задумувалося, вдалося втілити в життя під час перебування Акіно при владі. Великою мірою не вдалася аграрна революція, не вдалося приборкати корупцію.

Але вдалося відбудувати демократичні інституції, які були знищені Маркосом. І коли її президентський термін добігав кінця, Корасон не послухала закликів своїх прихильників і прохань кандидувати вдруге. Вона розуміла: після десятиліть панування Фердінанда Маркоса країна не потребувала ще одного лідера, який не хоче позбутися влади.

Після інавгурації нового президента Корасон Акіно поїхала додому своєю власною Тойотою, щоб показати виборцям, що вона повертається до приватного життя.

Після її відходу багато хто хотів переписати конституцію Філіппін на свій лад. Корасон цього не допустила. Вона знову очолила рух народної сили спочатку 1997 року, коли тодішній президент хотів переписати конституцію, аби залишитися при владі ще на один термін, і 2001 року – проти колишнього президента Йосефа Естради. 2007 року Естраду посадили в тюрму за корупцію.

Корасон не мала свого війська, власної політичної партії чи якоїсь організації, що її підтримувала. Її сила полягала в її моральній стійкості. Ніхто ніколи не сумнівався в її чесності. Жоден із президентів Філіппін після неї не мав такої шляхетної та порядної репутації, як Корасон Акіно.

Два кольори, дві революції

Корасон не була візіонером чи соціальним реформатором, радше – продуктом свого часу і своєї землі. Вона народилася в багатій сім’ї землевласників, була глибоко віруючою католичкою. Іноді під час свого президентства вона була нерішучою, кілька разів були спроби усунути її від влади. Відсутність політичного та менеджерського досвіду не дозволяла їй приборкати власний кабінет міністрів, який розсварився.

Попри все це, Корасон була тією постаттю, на яку вся країна покладала свої надії. Здійснити ці надії одній людині було практично неможливо. Більш ніж 20 років правління Маркоса поставило країну на коліна, за 6 років президентства Корасон Акіно Філіппіни знову звелися на ноги.

2004 року, через 18 років після жовтої народної революції філіппінців, українці вийшли на вулиці своєї столиці під помаранчевим кольором, також протестуючи проти сфальсифікованих виборів. Правда остаточно перемогла, відбулися нові вибори, але з країни не втік український Маркос. На швидку руку переписували Конституцію України, не подумавши про ймовірні наслідки запроваджених змін. Так звана демократична опозиція розсварилася і кинулася шукати партнерів серед колишніх своїх ворогів. Парламент перетворився на нефункціональне збіговисько егоїстів та крикунів, судова влада стала керованим бізнесом, а ось ЗМІ нібито стали вільними. Доки не почули сильний запах грошей.

Отож, яка революція краща – жовта чи помаранчева?

(Прага Київ)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
  • 16x9 Image

    Ірина Халупа

    На Радіо Свобода від 1990 року. Редактор і ведуча передач «Україна і світ», «52:30 у різних вимірах», «Вечірня Свобода», «Українське коло», «30 хвилин у різних вимірах». У 2001-2007 роках заступник директора Української редакції. 2007-2011 роки – директор редакції. Жила в п’яти країнах. Люблю мови, подорожувати, українську літературу 1920-30-х років, мистецтво та старі фільми. Не терплю фальш і брехню. Щоб не збожеволіти від української політики – вишиваю.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG