Доступність посилання

20 Листопад 2017, Київ 08:11

Гості: Ганна Скрипник, академік НАН України, та Ярослав Кензьор, представник парламентської фракції «Наша Україна – Народна самооборона».

(Скорочена версія. Повну версію «Вашої Свободи» слухайте в аудіозапису)


Дмитро Шурхало: Сьогодні на круглому столі пропонували говорити не лише про здобутки і втрати, а от пан Ярослав якраз пропонував говорити про парадокси розбудови держави, зокрема, що державу по факту збудували не ті, хто за неї боровся.

Пані Скрипник, на Вашу думку, які основні уроки державотворення за цей період?

Ганна Скрипник:
Насправді сьогодні ставилося завдання, щоб ми у ширшому колі інтелектуальної еліти, тобто академічні представники, були присутні 6 академіків, директори інститутів, були присутні кілька народних депутатів, представники чинної влади, від уряду.

Тобто, ми зібрали ширший загал еліти для того, щоб поговорити про наболіле. Тобто, не просто як, чому, а й про те, що ми маємо робити далі, щоби суспільство стало більш сконсолідованим, для того, щоб ми сьогодні, побачивши, так би мовити, ці, як кажуть, брати-білоруси недохопи знайшли шляхи їх вирішення і подолання...

Ганна Скрипник: Підстави для тривоги є тому що 18 років незалежності, а маємо ще не подолані сумніви того регіоналізму, суспільної роздвоєності.
Отже, підстави для тривоги є, тому що 18 років незалежності, а маємо задекларовану державу, так би мовити, яка, ніби, в контексті європейських держав і спільноти європейської вписана, але, з іншого боку, ще не подолані, так би мовити, ті остаточно сумніви того регіоналізму, суспільної роздвоєності, які мали місце.

І найбільшу тривогу викликає те, що дедалі більше ота прописана конституційно в 15-й статті Конституції норма про те, що державної ідеології в країні непотрібно, насправді настільки спричиняє таку деморалізацію загальну.

Ганна Скрипник: Якщо в суспільстві, в державі немає єдиної ідеології, то суспільство не може, не окресливши шляхи свого подальшого поступу, домогтися якихось успіхів.
Бо якщо в суспільстві, в державі немає єдиної ідеології чи назвемо це «державна ідеологія», чи назвемо це «національна ідея», то суспільство не може, не окресливши шляхи свого подальшого поступу, домогтися якихось успіхів.

Відтак на тлі всіх цих речей стояло питання про те, як далі діяти. Ну, і були відповідні прийняті спільні рекомендації відносно того, що має бути задіяна громадська активність так, як вона була свого часу актуалізована на початку 1990-их років і дала те, що називається «українська державність».

Так і сьогодні потрібно створити постійно діючий круглий стіл, залучити найширші верстви інтелектуальної еліти, творчої інтелігенції для того, щоб спільно проводити, так би мовити, аналітичні розгляди тих проблем, які є, і рекомендації робити як уряду, так і президенту країни щодо нашого спільного подальшого розвитку.

– Громадську активність не так просто пробудити. Але мені зате впала на думку Ваша теза про державну ідеологію.

Пане Кензьор, от Ви в парламенті від 1990-го року всі 6 скликань. Ви знаєте депутатський корпус доволі добре. От там є представники різних політичних сил. Яку Ви бачите з ними спільну ідеологію, от з комуністами, з «регіоналами»? Ви представляєте національно-демократичні сили. Яка у вас може бути спільна ідеологія?

Ярослав Кендзьор: Український парламент унікальний, особливий в тому, що тут спокійно відверто, не ховаючись танцює відверто розкошує п’ята колона, відверті вороги України, які безцеремонно виконують завдання Кремля.
Ярослав Кендзьор:
Абсолютно нічого подібного немає і бути не може тому що український парламент, можливо, унікальний, особливий в тому, що тут спокійно відверто, не ховаючись, не скриваючись, танцює, даруйте за таке образне висловлювання, відверто розкошує п’ята колона, відверті вороги України, які безцеремонно виконують завдання Кремля і не стидаються цього, не соромляться цього.

Тому проведення круглого столу, який ініціювала пані Ганна, сьогодні був дуже доречним.

Ярослав Кендзьор: Свіжі емоції з приводу послання, звернення російського президента Медведєва. Безцеремонне. Хамське. Погрозливе.
Зрештою, ще свіжі, так би мовити, емоції з приводу послання, звернення російського президента Медведєва. Безцеремонне. Хамське. Погрозливе.

Але, знаючи повадки Кремля, ми сьогодні не можемо спокійно, навіть десь так з жартом сприймати такі погрози російського президента, бо знаємо, що Росії не подобається сусід, не подобається партнер? Є танки, є ракети, є величезна армія. Те, що вони зробили минулого року з Грузією, то абсолютно сценарій може повторитися в нас і з Україною, читаючи уважно ці претензії російського керівництва в особі Медведєва щодо України.

І тому, коли ми це розуміємо, що це на 18 році нашої новітньої історії, державності, України у новому статусі і нам безцеремонно каже сусід, що мені не подобається Ющенко, їм не подобається Саакашвілі, ось ви не тією мовою розмовляєте, не так розумієте свою власну історію…

– Але деякі Ваші колеги це схвалили.

Ярослав Кендзьор:
Деякі наші колеги це схвалили.

– Колеги по парламенту, я маю на увазі.

Ярослав Кендзьор: Треба консолідувати все свідоме українство, якому дорога українська держава і об’єднувати для того, і переконувати іншу частину, що ми не маємо права втратити державу, за яку пролито стільки крові і віддано стільки жертв.
Ярослав Кендзьор:
Без сумніву. І в тому є вся трагедія української державності на 18 році.

І, звісна річ, аналізуючи цю ситуацію, я розумію, що депутатів не призначав Віктор Ющенко чи хтось інший, їх обрало українське суспільство – такий парламент. А відтак він є у великій мірі відображенням настроїв українського суспільства, плюс, якщо ще додати закон, по якому обиралися, коли можна було просто купляти місце у списку і так дальше, тобто є дуже серйозна потреба ґрунтовно, спокійно поговорити і серйозно поговорити про те, до чого ми дійшли за 18 років і найважливіше, на чому й акцентувала пані Ганна, що нам треба надалі робити.

Висновок один. Треба консолідувати все свідоме українство, якому дорога українська держава і об’єднувати для того, і переконувати іншу частину, що ми не маємо права втратити державу, за яку пролито стільки крові і віддано стільки жертв.

– Гасла до єднання націонал-патріотичних сил лунають від початку 1990-их років, може, навіть раніше. Але цього єднання не сталося. Навпаки конфлікти в цих силах тривають внутрішні.

Який урок з цього зробили? От як єднатися? Які підстави до єднання?

Ганна Скрипник:
Я думаю, що підстави є. Передусім цього хоче наш сьогоднішній виборець, український народ цього хоче.

Всім зрозуміло, що саме через роз’єднаність націонал-демократичних сил на початку 1990-их років була більш сконсолідована ця частина сегменту політичного. А на сьогоднішній день ви знаєте, в якому стані. Це невеликі мізерні, партії. Фактично перетворилося чимало з цих партій на кишенькові структури лідера.

– А що їм заважає об’єднатися?

Ганна Скрипник:
Заважає об’єднатися…

– Лідери?

Ганна Скрипник: Є на сьогоднішній день величезний запит суспільний щодо того, щоби в Україні створилася потужна національна складова.
Ганна Скрипник:
…амбіція лідера. Звичайно.

Насправді є на сьогоднішній день величезний запит суспільний щодо того, щоби в Україні створилася потужна національна складова.

Треба сказати, що і прибалти, і поляки, чехи, словаки зуміли, все ж таки поступ певний досягнутий саме завдяки тому, що національно-патріотична і демократична складова діє. І вона, більше того, має потужні важелі впливу на перебіг і політичного життя, і економічного життя.

Ганна Скрипник: В Україні на периферії сьогодні відсторонені всі політичні сили, які мають національно-демократичне забарвлення.
В Україні на периферії сьогодні відсторонені всі політичні сили, які мають, ніби, національно-демократичне забарвлення, тобто правий сегмент, тільки через те, що домінування цих надмірних амбіцій спричинилося до того, що вміло ці зацікавлені опоненти, які були у номенклатурній частині політичного бомонду, зуміли розчленувати, розколоти.

І, зрештою, ми маємо на сьогоднішній день те, що фактично протидіяти так, як це було на початку 1990-х років національна демократія не може цьому безладу, цим вакханаліям, що сьогодні є в країні…

(Скорочена версія. Повну версію «Вашої Свободи» слухайте в аудіозапису)
  • 16x9 Image

    Дмитро Шурхало

    На Радіо Свобода – з 2008 року. Спеціалізуюсь на політиці та історії.Народився в 1976 році у Сумах. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працював у газетах «Пост-Поступ», «Київські відомості», «Вечірні вісті», журналі «Власть дєнєг». Автор книжок «Українська якбитологія», «Міфи Другої світової війни» та «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники»

Ваша думка

Показати коментарі

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG