Прапор у долях двох прикарпатців

Івано-франківці знають Мирослава Аронця як мистецтвознавця і поета, члена Національної спілки письменників України. Працює в художньому музеї, автор кількох поетичних збірок. У видавництві «Грані-Т» видав книгу про прикарпатського художника Лева-Дениса Іванцева, якого у Кембриджі було названо «міжнародною людиною року», до Голодомору випустив альбом «Біль моєї душі» художника-наївіста з Калуша Петра Савчина – 32 картини-звинувачення тоталітарного режиму. Та мало хто знає, що Мирослав Аронець вишив точну копію бойового прапора січових стрільців, яка зберігається в музеї визвольних змагань Прикарпатського краю. Вишивав його за фотографією упродовж восьми місяців до відкриття музею у 1997 році.

«Треба – я й зробив, хоча ніколи не вишивав, взявся за голку, за нитку вперше. Була така невеличка давня фотографія того прапора. То було тяжко, техніка не була українська традиційна – хрестик-півхрестик. Це стебнівка, де кладеться короткий стібок за стібком і так покривається вся площина».

До такого прапора клятву давали січові стрільці

Прапор розміром метр двадцять на вісімдесят зберігається на чільному місці в музеї. На синьому полотні з одного боку – архистратиг Михаїл, покровитель січового стрілецтва, з другого – кетяг червоної калини і тризуб. За словами директора музею визвольних змагань Прикарпатського краю Руслана Коцаби, до них часто звертаються з проханням сфотографувати цей прапор.

«Це унікальна річ, вона є в одному екземплярі. Оригінал не зберігся, але був точний малюнок. Коли ще я був у «Меморіалі», мене попросили, щоб я його витягнув, перефотографував з двох боків, бо треба було для якоїсь книжки. Такий взагалі на Україні є один прапор, до якого клялися січові стрільці, мені здається, що і за кордоном нема».

Синьо-жовті кольори як прояв вільнодумства

Українське синьо-жовте колірне сполучення – одне з найдавніших серед сучасних національних прапорів. Походить воно ще з ХІІІ століття від герба Галицько-Волинського князівства – золотого лева на синьому полі.

Державним прапором Західно-Української Народної Республіки був синьо-жовтий, такі ж барви мав прапор Підкарпатської України на Закарпатті. Та за часів тоталітарного режиму такий прапор був заборонений, хоча завжди знаходилися люди, які повставали проти такої заборони.

«І в 80-х роках, і в 70-х були люди, які встановлювали прапор. Правда, це робилося так, щоб ніхто не знав. От як в Івано-Франківську на Майзлях на церкві вночі встановили. Потім з автоматів підстрілювали, щоб це збити», – каже заступник начальника обласного управління юстиції Володимир Ковальчук.

Вже відчувався подих волі

20 років тому, 14 травня 1989-го, під час відкриття пам’ятника Тарасові Шевченку у с. Воскресінці Коломийського району саме Володимир Ковальчук, тоді 24-річний майстер івано-франківського закритого заводу, вперше привселюдно підняв синьо-жовтий прапор – нехай лише на якихось 30 секунд. Готували цю акцію заздалегідь, дотримуючись конспірації, члени культурно-наукового товариства «Рух» і Української Гельсінської Спілки Роман Круцик, Надія Стасів, Ігор Попович, Роман Гладиш, Ярослав Шевчук. Жінки власноруч пошили схожий на козацький прапор трикутної форми. Небезпеку усвідомлювали, але вже відчувався подих волі,– згадує Володимир Ковальчук.

«Не сподівалися на той час чиновники, що хтось його буде нести, вони шукали в інших місцях той прапор. Насправді ми його заховали, а потім на флагшток підвісили і підняли. Це все тривало до півхвилини. Підняли, у той момент було таке замішання, зразу кинулись з боків підготовлені люди, які не мали цього допустити. Але нас оточили колеги і не дали, щоб руки дотяглися. Швиденько я опустив і передав іншим. Флагшток пішов в одні руки, а прапор пішов у другий бік».

Лише через 10 років стало відомо, що той синьо-жовтий прапор тоді сховав Петро Бабенюк з Коломиї. Він і зараз з ним їздить на різні національно-патріотичні акції. У майбутньому, можливо, і цей прапор стане експонатом якогось з музеїв.

( Івано-Франківськ – Київ – Прага)