Доступність посилання

23 Листопад 2017, Київ 02:29

Прага – Українська зовнішня політика, яка зазнає останнім часом одну невдачу за іншою, стала заручником дефіциту зовнішньополітичного самоусвідомлення самої України. Виявилось, що у сучасному європейському середовищі, коли міжнародні інституції знаходяться в стані «кризи середнього віку», а держави намагаються знайти нове місце в модернізованому світі, замало заявити, що ти суверенний та незалежний. Потрібно ще й мати гідність та волю повідомити світ про власні цілі, пріоритети та цінності. Та, закотивши рукава, братися виконувати заявлене.

І хоча українське керівництво вже навчилося до забуття повторювати мантри про європейську і євроатлантичну інтеграцію, до справи, зазвичай, руки не доходять. Причини тут можуть бути різні. Але одна з них – відсутність розуміння свого реального історичного та геополітичного місця в Європі.

Скажімо, 1 вересня в Польщі відбулися урочистості з нагоди 70-річчя початку Другої світової війни. Як повідомляли, у церемонії в Польщі взяли участь керівники 20 держав, у тому числі лідери Росії та Німеччини. Була представлена на заходах і Україна в особі Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко. Що примітно, у ЗМІ жваво обговорювали роль та долю Німеччини внаслідок тих подій. Володимир Путін, у новому російському стилі, асиметрично закликав всі європейські країни на державному рівні засудити «...угоди, підписані з фашистською Німеччиною до 1939 року». Очевидно, мається на увазі, перш за все, «Мюнхенська змова» 1938 року. Нині європейці радіють з того, що після тих страшних подій вони живуть «єдиною дружньою родиною».

Анґела Меркель виступила зі спеціальним зверненням до європейців. Вона, зокрема, наголосила, що після закінчення Другої світової війни, «після звільнення Німеччини союзниками», країна змогла розпочати новий розділ своєї історії. Німеччина отримала підтримку і допомогу. «Зараз ми всі об’єднані в рамках ЄС та НАТО і працюємо як партнери та друзі», – заявила Меркель.

Україна на цьому фоні виглядала якщо не зайвою, то якось не зовсім у своїй тарілці. Тільки й розмов було про «Єдину Європу» і Росію. А от про країну, яка знаходиться між ними і ніяк не менше постраждала від амбіцій політиків кінця 1930-х і 1940-х років, навіть не згадували. Візьму на себе сміливість стверджувати, що проблеми України в зовнішній політиці і не сприйняття Європою України як держави, яка дійсно причетна до європейської історії,
лежать в одній площині.

Розколена Україна не є цікавою для Європи

Як демонструють події останнього часу, особливо, війна в Грузії, Європа, а насамперед, Франція та Німеччина прагнуть будувати відносини з Росією на позитивах, а не на конфронтації. І Україна виявилась тією картою, яка не має достатньої цінності для Європи. Це проявляється і в позиції Німеччини щодо приєднання України до НАТО, і ще більше – щодо наближення до ЄС.

Можна довго сперечатись про такий курс Німеччини та інших країн «Старої Європи». Але відповідь є дуже простою. Сучасна слабка, непрогнозована і розколена Україна не є цікавою та важливою для Європи. І у справі «умиротворення нової Росії» Європа не сумнівалась у можливості відвернутись від України. Хоча це не повинно нікого дивувати, особливо романтиків-європофілів. В основі європейської політики завжди стояли «домашні» проблеми. А такі країни як сучасна Україна розглядалися як важливі, але лише засоби для вирішення цих проблем.

Очевидно, що Німеччина, яка виступила проти швидкого просування України до НАТО, а тим самим і проти позиції США, фактично, оголосила про бажання стати новим лідером Європи, який буде ухвалювати рішення в європейському товаристві. Як кажуть, Бог в допомогу. Ось тут, якраз, Україні було б непогано, особливо на фоні урочистостей з нагоди 70-річчя початку Другої світової війни, на офіційному рівні нагадати Німеччині, що лідерство – це не тільки гра у країни «першого та другого» сорту – «об’єднану Європу», Росію та всіх інших. Лідерство це ще і відповідальність за кожний крок і за кожне слово. Так вийшло, що 65 років тому Німеччина під корінь зруйнувала Україну, її економіку. Загинули мільйони українців. Багато працювало на німецьких підприємствах у рабських умовах. Так вийшло, історію не зміниш. Але, що заважає зараз Німеччині не ставити під сумнів «європейскість» України і не казати про «суперечливість» питання НАТО в українському суспільстві, а запропонувати допомогу на шляху інтеграції до НАТО чи ЄС? Як в 1945 році США протягнули руку допомоги Німеччині. Це було б адекватною поведінкою для відповідального лідера на світовій арені.

У мене є особиста відповідь на питання «що заважає Німеччині» зробити саме так. Заважає аморфність, дезорієнтованість, беззубість української зовнішньої політики. Заважає відсутність того самого зовнішньополітичного самоусвідомлення. І ніхто не зможе довести Європі, що Україна – це рівноправна європейська держава. Окрім самої України, яка повинна донести до Європи усвідомлення своєї історії і самоповаги.

(Прага – Київ)

Михайло Самусь – заступник директора Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG