Доступність посилання

17 Листопад 2017, Київ 23:34

Примусове «визволення» позначилось на долях рівнян


Ганна і Володимир Кулії через 57 років після одруження біля батьківської хати у Рівному

Рівне – Рівнянину Володимирові Кулію в далекому 1939-му було 11. Нині він мешкає у хаті на вулиці Симона Петлюри, її збудували на дідівській землі у 1928 році його батьки. Будинок не раз переходив до рук «визволителів».

Сім’я займалася сільським господарством, мала великий наділ землі, худобу, усі багато працювали – з того і жили. Володя навчався у Рівненській українській школі імені Івана Мазепи.

У місті були ще українські, польські, єврейські школи і гімназії, панували порядок і чистота, пригадує 81-річний чоловік. Діяли польські й українські книгарні, бібліотеки і театр, працювало багато кав’ярень, ресторанів, кінотеатрів. У місті були добре розвинуті малі мануфактури й магазини. Держава встановлювала граничні ціни на продукти.

Українців із націоналістичними поглядами польська влада не вітала, найактивніші потрапляли до в’язниці у Березі-Картузькій. Однак їхні сім’ї ніхто не переслідував, згадує Володимир Кулій.

Як «визволяли» рівнян

«Було нормально, хоч та держава була чужою українцям. Але 1 вересня 1939 року, коли ми прийшли до школи, нам сказали повертатися додому – розпочалася Друга світова. А вже в сонячний день 17 вересня, близько 16 години, у місто вступили «визволителі». Дехто ходив їх зустрічати з хлібом і квітами – раділи, але батько сказав: «Не йдіть, бо то не ваше».

У Рівному повторилась анекдотична історія з перевдяганням радянських офіцерських дружин у пеньюари. Накинувшись на товари місцевих крамниць, вони вподобали нічне вбрання й подалися у ньому в театр. Місцеве жіноцтво ще довго кепкувало з цього приводу.

Однак згодом стало не до сміху. Минуло небагато часу, і «совіти» почали арештовувати українців. Забирали їх у Дубенську тюрму.

«У Рівному були такі хороші люди, як-от шкільний лікар Могильницький. Він був дуже фаховий лікар, дітей лікував безкоштовно, Але в 39-му році його арештували й розстріляли у Дубенській тюрмі. Багато наших людей засудили й розстріляли, а їхні сім’ї вивезли. То було в 40-му році, дуже холодна зима, у нас тут тріснув горіх… Підігнали на станцію вагони-«телятники», і вивезли у Казахстан», – пригадує Володимир Кулій.

Наречені Ганна Фурманюк і Володимир Кулій. Томськ. 1953 рік
Радянська влада стала наводити свої порядки: «Організовували збори – ось тут неподалік, у 5-й російській школі. Обирали ради. Але на тих зборах були ставленики від комуністичної партії, а наші хлопці вирішили висунути своїх кандидатів. Наступного дня їх не стало».

Іще одну зміну принесла радянська влада: «Усі приватні магазини конфіскували, а ще з’явилося явище, якого за Польщі ми не знали, – черги. За милом, цукром, хлібом вставали о п’ятій ранку і займали чергу». І, озирнувшись довкола, Володимир Кулій додає: «І донині он стоять (за рогом – черга за цукром з Держрезерву)».

Згодом було ще одне «визволення», яке у Рівному розпочалося 22 червня 1941 року бомбардуванням військової частини. За три дні нацисти знищили чимало міських кварталів. Хата Куліїв уціліла. Вони повернулися з приміського села Житин, куди втекли від бомбардувань.

Володимир Кулій пам’ятає день мітингу на підтримку проголошення відновлення незалежності України 30 червня 1941 року – тоді з Актом відновлення Української держави виступила у Львові Організація українських націоналістів Степана Бандери. Синьо-жовті прапори, люди у вишиванках, сотня стрільців на Замковій вулиці – у людей з’явилося сподівання: раптом уже німецький «визволитель» принесе жадану самостійність?

Тоді нацисти зробили Рівне столицею «Райхскомісаріату Україна», розташувавши тут резиденцію намісника Гітлера Еріха Коха. За кілька місяців надія розвіялась остаточно.

Нацисти розпочали арешти і розстріли, котрі тривали тут до останнього. До таких дій їх часто спонукали терористичні напади, організовані радянським розвідником Кузнецовим.

Наслідок «возз’єднання» – повоєнні поневіряння

У 1948-му Володимир Кулій сам став політв’язнем, бо приєднався до націоналістичної групи школярів «Нескорені» (нині в Рівному є вулиця Нескорених). Він пережив в’язниці і табори, згодом знайшов батьків, які були вислані до Томська, і там же знайшов собі дружину, Ганну Фурманюк. Вони разом уже 57 років, виховали двох дітей.

Володимир Кулій, котрий після смерті Сталіна був амністований, таки домігся й повернення йому сімейної реліквії – будинку в центрі Рівного.

Ганна Кулій розповідає, що її діди мешкали на Хмельниччині в селі Великий Скнит, мали велике господарство. Однак у 1920-х роках вони перейшли кордон, бо не хотіли йти до колгоспів, і опинилися за 10 кілометрів від рідного села, але у Польщі. То було село Сапожин Корецького району.

Дід забрав старших дітей і вивіз до Сапожина, а бабуся з десятимісячним сином лишилася його чекати. Назад його вже не пустили, а дружину з малою дитиною радянські прикордонники затримали під час спроби перетнути радянсько-польський кордон. У в’язниці малюк застудився і помер від запалення легенів.

17 вересня Ганна Кулій (Фурманюк) пригадує як сумний день. Того дня радянський солдат убив її рідну тітку.

«Ми жили в Сапожині біля замку, неподалік – польська частина прикордонників. Коли входили радянські війська, поляки ще лишалися. Моя тітка, якій було тоді 22 роки, мала двох дітей однорічного й трирічного віку. Вдяглася в український стрій і хотіла зустріти «визволителів». Але коли побачила, що там іде ціла кінна армія, вирішила повернутися. Біля хвіртки її наздогнав солдат і вистрілив. Коли вони приїхали до двора й побачили, як вона стікає кров’ю, і тут же двоє діток – зрозуміли, що накоїли. Ми тоді утекли до лісу, а коли повернулися, мама була у відчаї», – згадує Ганна Кулій.

Дядько Ганни, Павло Фурманюк, вирішив відвідати свою батьківщину у 1939-му році, після «возз’єднання». «Але тільки переступив поріг колишньої оселі, його забрали кадебісти й доправили аж до Комі… Батько ж, Олексій Фурманюк, подався в УПА. Згодом його арештували, а вся сім’я була вивезена до Сибіру. Загалом із Сапожина було вивезено практично всіх – близько ста сімей», – розповідає вона.

Тож коли у Томську Ганна Фурманюк зустріла свого обранця, окрім любові, була ще й логіка: «Він свій, рідний, бо з України, і так само настраждався, як і я».

Без подружжя Куліїв у Рівному не обходиться жодне загальноміське свято. Нещодавно у день міста саме цій стійкій парі з 57-річним стажем доручили розпочати церемонію свята і вручили вершечок величезного короваю – як символ любові один до одного, до свого міста й України.

(Рівне – Прага – Київ)
  • 16x9 Image

    Валентина Одарченко

    Співпрацює  з  Радіо Свобода з 2000 року, власний кореспондент у Рівненській і Волинській області. Народилася 1965 року в місті Дубно. Закінчила факультет журналістики Київського державного університету ім.Т.Г.Шевченка, юридичний факультет Національного університету «Острозька академія». З 1995 по 1999 рік очолювала першу на Рівненщині ФМ-радіостанцію «Нова хвиля».  Журналіст  Рівненської філії НТКУ. 

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG