– Чому ви підтримали кампанію для відзначення внеску Польщі до Другої світової війни?
– Думаю, що багато людей у Сполученому Королівстві забуло про роль, яку Польща зіграла у Другій світовій війні. Був час, коли поляки були нашими найбільшими союзниками. Вони були нашими єдиними союзниками, тож абсолютно природнім тепер, 70 років по тому, є встановити пам’ятник у нашому Національному меморіальному парку. Їх треба пам’ятати, вони були дуже хоробрі. Багато з них вступило до нашої армії. Дехто прибув із Радянського Союзу, де Сталін їх тримав у ГУЛАГу. Коли їх звільнили, вони вийшли звідти, потрапили сюди, вступили до армії і допомогли нам».
– Як воювали поляки у складі британської армії?
– Їх послужний список у війні просто вражає. Наприклад, у 1940 році під час Битви за Британію в них була повітряна ескадрилья, що була успішнішою за будь-які інші ескадрильї. Їхні пілоти мали чудову підготовку і сміливість. Саме польській армії остаточно вдалося захопити стратегічне Монте Касіно під час вирішальних битв в Італії. Цього не можна забути. Також вони були задіяні в тилу, наприклад, у розшифруванні; вони багато зробили, аби зірвати бомбардування Лондона та інших міст німецькими керованими крилатими ракетами V1 та V2. Боюся, що до Польщі у відповідь поставилися дуже погано. Тих, що прибули до Англії, ми практично кинули напризволяще, країна стала часткою радянського блоку, і її брутально утискав Сталін. Він, звичайно, замордував дуже багато поляків у Катинському лісі.
– То, на вашу думку, факт, що британському уряду знадобилося аж 70 років, аби збудувати меморіал полякам, є своєрідним визнанням вини?
– Не знаю, чи можу називати це виною. Але мені трохи соромно, що наша країна належно не визнала польських зусиль під час війни. Не можна забувати, що наприкінці війни відбувся великий парад перемоги, і полякам не дозволили взяти в ньому участь. Думаю, це трапилося тому, що у ті дні ми не хотіли розгнівати Сталіна. Вважаю, це був ганебний епізод.
– Чи ви не думаєте, що східноєвропейським народам, залишеним напризволяще перед і після Другої світової війни, слід принести офіційні вибачення?
– Думаю, треба бути дуже обережним щодо вибачень за речі, котрі сталися багато, багато років тому, як у випадку з парадом перемоги. На лідерів Великої Британії та США чинився великий тиск, а Радянський Союз був нашим союзником. Я не думаю, що ми справді усвідомлювали, наскільки поганим буде життя під радянським гнітом. Тож я можу зрозуміти, чому так сталося. Я все-таки думаю, що це було ницістю, і хотів би, щоб цього ніколи не трапилося, але ходити й вибачатися за те, що було стільки років тому, не бачу в цьому жодного сенсу.
– Нині, 70 років по тому, чи можливе повторення тих подій?
– Думаю, нова «холодна війна» або світова війна, що почалася б у Європі, є дуже малоймовірною.
(Лондон – Прага – Київ)
– Думаю, що багато людей у Сполученому Королівстві забуло про роль, яку Польща зіграла у Другій світовій війні. Був час, коли поляки були нашими найбільшими союзниками. Вони були нашими єдиними союзниками, тож абсолютно природнім тепер, 70 років по тому, є встановити пам’ятник у нашому Національному меморіальному парку. Їх треба пам’ятати, вони були дуже хоробрі. Багато з них вступило до нашої армії. Дехто прибув із Радянського Союзу, де Сталін їх тримав у ГУЛАГу. Коли їх звільнили, вони вийшли звідти, потрапили сюди, вступили до армії і допомогли нам».
– Як воювали поляки у складі британської армії?
– Їх послужний список у війні просто вражає. Наприклад, у 1940 році під час Битви за Британію в них була повітряна ескадрилья, що була успішнішою за будь-які інші ескадрильї. Їхні пілоти мали чудову підготовку і сміливість. Саме польській армії остаточно вдалося захопити стратегічне Монте Касіно під час вирішальних битв в Італії. Цього не можна забути. Також вони були задіяні в тилу, наприклад, у розшифруванні; вони багато зробили, аби зірвати бомбардування Лондона та інших міст німецькими керованими крилатими ракетами V1 та V2. Боюся, що до Польщі у відповідь поставилися дуже погано. Тих, що прибули до Англії, ми практично кинули напризволяще, країна стала часткою радянського блоку, і її брутально утискав Сталін. Він, звичайно, замордував дуже багато поляків у Катинському лісі.
– То, на вашу думку, факт, що британському уряду знадобилося аж 70 років, аби збудувати меморіал полякам, є своєрідним визнанням вини?
– Не знаю, чи можу називати це виною. Але мені трохи соромно, що наша країна належно не визнала польських зусиль під час війни. Не можна забувати, що наприкінці війни відбувся великий парад перемоги, і полякам не дозволили взяти в ньому участь. Думаю, це трапилося тому, що у ті дні ми не хотіли розгнівати Сталіна. Вважаю, це був ганебний епізод.
– Чи ви не думаєте, що східноєвропейським народам, залишеним напризволяще перед і після Другої світової війни, слід принести офіційні вибачення?
– Думаю, треба бути дуже обережним щодо вибачень за речі, котрі сталися багато, багато років тому, як у випадку з парадом перемоги. На лідерів Великої Британії та США чинився великий тиск, а Радянський Союз був нашим союзником. Я не думаю, що ми справді усвідомлювали, наскільки поганим буде життя під радянським гнітом. Тож я можу зрозуміти, чому так сталося. Я все-таки думаю, що це було ницістю, і хотів би, щоб цього ніколи не трапилося, але ходити й вибачатися за те, що було стільки років тому, не бачу в цьому жодного сенсу.
– Нині, 70 років по тому, чи можливе повторення тих подій?
– Думаю, нова «холодна війна» або світова війна, що почалася б у Європі, є дуже малоймовірною.
(Лондон – Прага – Київ)
