Доступність посилання

25 Листопад 2017, Київ 10:43

Юлія Тимошенко: український «Титанік» чи все ж таки «Ковчег»?


Віктор Каспрук

Київ – Чим ближчий час до січня 2010 року, тим стає очевиднішим, що врешті-решт українському виборцю серед усього розмаїття кандидатів у президенти доведеться обирати поміж двох основних кандидатів – Віктора Януковича та Юлії Тимошенко. Якщо з Януковичем все більш-менш зрозуміло, починаючи від повної сателітної вірнопідданості Кремлю у сфері політики і вже добре відомої «конкретно-економічної політики», котра обкатана на Донеччині та багатьох інших регіонах, то стосовно Юлії Тимошенко все далеко не так однозначно.

І справа не лише в тому, що Юлія Тимошенко ще півтора року тому була справжньою надією великої частини (якщо не понад половини) української виборчої спільноти, а й в тому, що вона продовжує демонструвати такі важливі якості реального політика, як гостроту розуму, якісну риторику, спроможність до рівного діалогу практично на всіх рівнях, швидкого і динамічного реагування в багатьох питаннях внутрішньої, зовнішньої політики та економіки.

Проте саме з цією останньою здатністю кандидата в президенти Тимошенко – швидкого й рішучого реагування на негативні виклики, – понад рік тому почалося падіння її популярності як в Україні, так і поза її межами.

Першим тривожним дзвіночком для українського виборця був неоднозначний проект із повернення вкладникам Ощадбанку по тисячі гривень, що само по собі було сумнівним заходом, оскільки більшість вкладників колишнього радянського Ощадбанку загубили гроші, які за купівельною спроможністю набагато перевищували тисячу гривень. І навіть у разі успішного виконання цього проекту перемога не була б такою тріумфальною, як, очевидно, гарантували радники і розробники цієї схеми з оточення Юлії Тимошенко.

«Досягнення» Тимошенко

Але провал цього проекту і те, що на сьогодні, будучи прем’єром, Тимошенко не завершує його з прагматичної причини, бо провалений проект не принесе політичних дивідендів, а гроші буде витрачено, говорить не про прагматичність, а цинічність цього політика стосовно українських громадян.

З іншого боку, для зовнішнього щодо України спостерігача тривожним дзвіночком були кавалерійські наскоки стосовно перегляду результатів приватизаційних процесів в Україні. І не лише тому, що подібний перегляд є антиринковим за своєю сутністю, а в першу чергу тому, що робилося це несистемно, без врахування українського і міжнародного законодавства, вочевидь волюнтаристично, а можливо, і в інтересах якогось певного кола з оточення цього політика.

Інший відомий одіозний крок Юлії Тимошенко – стосовно регуляції фінансових ринків і біржового обігу цінних паперів – завершився посиленням кризи в Україні, оскільки зірвав і до того слабкі ринкові механізми обігу цінних паперів та інвестицій на вітчизняному ринку. Переходячи до останніх ініціатив цього року, можна відзначити також специфічність боротьби за соціальну справедливість хоча б щодо такого дійсно обділено фінансовими можливостями прошарку населення як лікарі, вчителі та службовці пошти. Їм усім обіцяно після нового року (деяким категоріям), щось таки підняти. А службовцям пошти обіцяно підняти заробітну плату на 50 відсотків, при цьому підвісивши їх (принаймні, якусь частину) контрактом на неповний робочий день. А це означає повну втрату стабільності і залежність від свавілля начальства на місцях.

Якщо взяти інші «досягнення» уряду Юлії Тимошенко, а саме боротьбу із азартними іграми, коли було відкликано дозвільні документи на цю діяльність в Україні, то тут попри всю попередню безалаберність у цій сфері, що була фактично зовсім не врегульована, й ігри, що дійсно велися мало не на кожному кроці, цей захід уряду Тимошенко вражає знову ж таки безсистемністю і волюнтаризмом. Оскільки натомість не було створено ніяких раціональних умов ведення подібного бізнесу. Наприклад, як у Сполучених Штатах, – виділені окремі райони й окремі регіони, в котрих можна вести цю діяльність. А переведення всього азартного бізнесу в тінь, що неминуче виникло й підтверджується статистикою МВС, швидше говорить про іншу зацікавленість. Адже відомо, що ніщо так не збільшує хабароємкість будь-якої діяльності, як її заборона. Про що, власне кажучи, свідчить досвід тих же Сполучених Штатів, які заборонили в 1920-ті роки продаж алкоголю, що викликало появу і надзвичайно велике зростання такого «цікавого» явища, як мафія, котра непокоїть США й донині.

Зближення з Москвою

Якщо розглянути зовнішньополітичну діяльність прем’єра Юлії Тимошенко, то тут треба, в першу чергу, відзначити такі її особливості досягнень, як блискавичне перевершення проросійськості лідера регіоналів Віктора Януковича і його партії та перехід пальми першості відданості Кремлю саме до Тимошенко, ще вчорашнього лідера відстоювання українських національних інтересів. Будучи набагато талановитішим менеджером і маркетологом, Юлія Тимошенко спромоглася швидко зробити Москві пропозицію, від котрої неможливо відмовитись, натиснувши на найболючіші точки Кремля, а саме на гроші і справжні стратегічні інтереси. Бо якщо регіонали з Януковичем готові плестися в хвості Кремля й підтримувати всі його ініціативи, навіть другорядні, то Юлія Тимошенко віддала фактично на відкуп українські стратегічні інтереси в енергетичній та інших сферах, а також зробила набагато важливіший крок, ніж регіонали – пообіцяла справжнє стратегічне партнерство в політичній і військовій галузі. Що, власне, і підтверджується останніми кроками координації в авіаційній галузі і щодо ВПК в цілому.

Таким чином, можна цілком умотивовано зробити висновок, що вибираючи у січні між цими двома політиками, Україна буде дійсно мати певний сенс: або ж перетворитися в такий собі «Донецько-кремлівський бантустан» розширеного типу за методою Януковича і компанії, або ж стати динамічним придатком Росії. Такою собі справжньою Малоросією, котра не просто іде в фарватері Кремля, а й багато в чому його випереджає, енергійно відстоюючи кремлівські інтереси на світовій арені.

У галузі внутрішній є набагато серйозніші симптоми проблем, котрі Україна зможе пожинати у 2010 році, незалежно від того, хто із цих двох політиків (чи навіть якась інша політична фігура) прийде до влади. Для того, щоб сказати, чим буде вирізнятись політика й економіка в Україні наступного року, досить просто подивитися на бюджетні показники, котрі нещодавно оприлюднив уряд Тимошенко. Попри амбіційні плани й гучні заяви, неважко вирахувати приховані цифри і уявити відповідні процеси, які очікують українців наступного року. А саме: те, що мало не половина бюджету є дефіцитною, цебто потребує якихось додаткових джерел надходжень, уже саме по собі є не просто небезпечним, а катастрофічним.

Сумнівні джерела

Можуть бути три головні джерела наповнення такого дефіцитного бюджету. Це зовнішні запозичення, збільшення податкового тиску і запуск інфляційних процесів. Як показує українське реальне життя, всі три джерела уже задіяні більш ніж на повну потужність. Зовнішні запозичення ідуть повним потоком і покривають торговельний дефіцит України, котра зараз майже нічого не продає на зовнішні ринки.

Друге – це збільшення податкового тиску, в першу чергу на малі підприємства, на що вони уже відповіли 40-відсотковим переходом у тінь, а після подальшого пресування слід очікувати й мало не тотального. Стосовно інфляційних процесів Юлія Тимошенко не приховує своїх планів, коли говорить про те, що прийшовши до влади з лютого наступного року, змусить Нацбанк проводити її політику. Цебто, можна очікувати друкування грошей і через різні механізми (в тому числі формально ринкові), наповнення України надмірною кількістю грошей. До чого це призведе, неважко прогнозувати. Хоча вже зараз, як зауважив відомий український економіст Володимир Лановий, Нацбанк надрукував за три місяці 100 мільярдів гривень, які є зайвими.

При тотальному здрібненні реальних економічних процесів, збільшенні кількості грошей, занепаді економічних механізмів у цілому, українці будуть мати ще й потужний процес перерозподілу власності, котрий спостерігається і нині. У першу чергу, на користь оточення Юлії Тимошенко. Це можна спостерігати, як у банківській, так і в промисловій сфері. Фактично це повернення до початку 1990-х років, тільки в гіршому, катастрофічному сенсі.

Таким чином, сподівання на те, що потужний і динамічний політик Юлія Тимошенко стане «Ковчегом» українського суспільства та економіки, не може виправдатись. Швидше, це буде «Титанік». Тобто, апофеоз людської бундючності й обмеженості. З тими ж усіма наслідками при зіткненні з айсбергами реальності.

Проте український народ, хоча, можливо, в більшості своїй не володіє економічною й політичною теорією на рівні провідних вчених, цілком здатен своїм розумом дійти, що вибір із цих двох політиків – фактично не є вибором. І легко прогнозованими наслідками подібного вибору є те, що найвища влада України втратить навіть ті невеличкі залишки легітимності, що є нині. До чого це може призвести? Згадаємо хоча б 1917 рік…

(Київ – Прага)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
  • 16x9 Image

    Віктор Каспрук

    Політолог, журналіст-міжнародник, публіцист. Закінчив Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського. Працював завідувачем відділу політики в газеті В’ячеслава Чорновола «Час-Time». Автор понад 2500 статей. Спеціалізується на висвітленні проблем України, Росії, Білорусі, Близького Сходу, арабського світу, Латинської Америки та Південно-Східної Азії. Лауреат премії журналу «Сучасність» та Ліги українських меценатів за 2006 рік за цикл статей, присвячених проблемам внутрішньоукраїнської і світової політики, а також за інтерв’ю із провідними діячами білоруської опозиції.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG