Доступність посилання

ТОП новини

Саватій Березняк, діяч Центральної Ради УНР


Київ – У Музеї Української Народної Республіки відкрилася виставка до 125-ліття діяча Центральної Ради Саватія Березняка. Досі про цю людину – одного з організаторів війська УНР – було відомо дуже мало. Унікальні фотографії та документи перших десятиліть XX століття зібрані зусиллями родини Березняка та Українського інституту національної пам’яті.

Народився Саватій Березняк у Коростишеві 30 вересня 1884 року. Родина його була бідною, але змогла дати своєму синові освіту. Саватій закінчує у 1904 році Коростишівську учительську семінарію і шість років викладає у школах Тифліської губернії.

У січні 1911 року Саватій Березняк вступає до Київського комерційного інституту на економічне відділення. У ті часи вищі школи були осередком творення ідей та гуртування однодумців.

Ось як про це згадував активний учасник цього руху Микола Ковальський : «У ті часи (1912–14 роки) політичне життя української молоді зосереджувалось у студентських громадах по вищих школах Києва та інших міст. Де не було вищих шкіл, як, наприклад, у Полтаві, Чернігові, Винниці чи Житомирі, – там існували гуртки середньошкільної молоді. У Києві найбільшою громадою була громада при Комерційному Інституті. У цій громаді постала у 1912 році організація УПСР (Українська партія соціалістів-революціонерів). До неї належали Кузьма Корж, Левко Ковалів, Леонард Бочковський, Саватій Березняк, Сашко Ковтуненко та чимало інших».

«Революціонери» проти революціонерів

У квітні 1914 року Саватія Березняка обирають до складу Центральної Ради від військової громади Кременця.

Із того часу аж до арешту Березняк бере активну участь у всіх справах УНР – і як економіст, і як військовий фахівець, і як організатор, і як член ЦК Української партії соціалістів-революціонерів.

Він був одним із найактивніших членів Центральної Ради, очолював Всеукраїнську Раду військових депутатів, що у повному складі увійшла до Центральної Ради.

Березняк навіть вів переговори з більшовиками в Києві про легалізацію членів УПСР. Багатьох легалізували й надали роботу. Як показав час – лише для того, щоб потім арештувати.

Саватія Березняка арештували 19 жовтня 1920 року і через рік етапували до Харкова. Слідство вів слідчий Дукельський.

У попередніх висновках у справі Уряду УНР цей слідчий пропонує застосувати «высшую меру наказания» до 76 чільників Центральної Ради, зокрема і до Березняка. Пропонований вирок виконала хвороба – у січні 1921 року Саватій Березняк помирає від тифу у тюремній лікарні.

Інших заарештованих більшовики відпустили, але через 10 років знову заарештували вже у справі «Український національний центр». Більше на волю майже ніхто не вийшов.

«То було унікальне натхненне покоління…»

Фотографії, документи, поштівки унаочнюють час, у якому й досі залишається багато незрозумілого та непізнаного. Історія Української Народної Республіки ще має багато недослідженого. Досі ще навіть немає повного списку членів Центральної Ради, яка налічувала майже 700 осіб.

За перше десятиліття незалежності українським історикам вдалося зібрати й узагальнити велику кількість матеріалів, а потім видати кілька книг.

Заступник голови Українського інституту національної пам’яті Владислав Верстюк розповідає, що спочатку працювали переважно на ентузіазмові. Інформацію збирали по крихтах зі сторінок газет тих років. Потім відкрили архіви, і почали проявляти себе нащадки діячів Центральної Ради та Директорії.

«Як не нищили цих людей, все ж усіх знищити не змогли. Це вражає, що люди через усі лихоліття зберегли документи й зберегли пам’ять про свій рід. Так до мене звернувся й онук рідного брата Саватія Березняка Микола Білорус», – розповідає Владислав Верстюк.

Микола Білорус, чия мати була племінницею Саватія Березняка, доклав багато зусиль, щоб дослідити й «прописати» життєвий шлях свого родича. Зібрану інформацію сімейними зусиллями уклали у невеличку брошурку-пам’ятку до виставки, присвяченої 125-річчю Саватія Березняка.

(Київ – Прага)
  • Зображення 16x9

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Автор ідеї, режисер та продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа». 

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG