Доступність посилання

21 Листопад 2017, Київ 17:54

Київ – Практично щодня зі стольного Києва інформагенції повідомляють про речі, які навряд чи були б можливими у нормальній країні. А саме – про свідому й цілеспрямовану руйнацію міською владою того міста, яким вона покликана ефективно керувати, про мешканців якого дбати і багатства якого множити.

Ціла серія дій міської влади, руйнівних для української столиці, сталася у середині серпня цього року. Так, в результаті примусового зниження тиску газу спершу аварійно відключилася ТЕЦ-6, а потім – ТЕЦ-5. Перша обслуговує житлові масиви Троєщина, Лісовий, Оболонь, Куренівка, Виноградар, Поділ (понад 2100 житлових будинків, 62 лікувальні заклади, 159 дитячих садків, 125 шкіл, 1393 адміністративних будинків і інших закладів), друга – масиви Харківський, Позняки, Осокорки, Русанівка, Березняки, Теремки (близько 3000 житлових будинків, 122 лікувальні заклади, 117 дитячих садків, 108 шкіл, понад 2000 адміністративних будинків та інших закладів). Причина – борги «Київенерго» перед «Нафтогазом України» в розмірі понад 600 мільйонів гривень. За кілька днів, правда, після втручання прем’єра Юлії Тимошенко, становище виправилося, але ж на якийсь час без гарячої води залишилися дитячі садки та лікарні. А головне – відбулося аварійне відключення (і вже не перше за останні роки!) енергоблоків основних київських ТЕЦ. А аварійні відключення ще ніде і ніколи не йшли на користь складним технічним об’єктам...

А ще «Київводоканал» припинив обслуговування 66 бюветів із питною водою у Солом’янському, Подільському, Оболонському та Шевченківському районах столиці. Офіційна причина – накопичення величезних боргів за обслуговування бюветів. Крім того, 22 бювети було знято з експлуатації через аварійний стан їхнього обладнання. За словами головного державного санітарного лікаря Києва Анатолія Пономаренка, «Київводоканал» розглядав можливість поступового закриття всіх бюветних комплексів у Києві у зв’язку із відсутністю коштів на їхню експлуатацію. Але ж не виключено, що потім відновити експлуатацію бюветів (де питна артезіанська вода незмірно краща за водогінну), наголошував Пономаренко, буде просто неможливо. «Я пишу про це в міську прокуратуру», – сказав він. Бювети, заборгованість районних комунальних підприємств за обслуговування яких сягнула 1,7 мільйона гривень, могли зникнути назавжди – хоча на їхнє створення пішли у десятки разів більші кошти. Зникнути разом із самою можливістю для небагатих городян користуватися якісною питною водою, без хлорки чи іншої неминучої для водогонів хімії. І тільки протести городян та опозиційних фракцій Київради спинили ці процеси (і заборговані гроші знайшлися...)

Паралельно із цими подіями була здійснена спроба провести під контролем забудовників фальсификовані «громадські слухання» стосовно дозволу на спорудження десятиповерхового офісного комплексу з двоповерховим підземним паркінгом на вулиці Стрілецькій, у буферній зоні заповідника «Софія Київська» – попри те, що саме через будівництво на цій території Святу Софію ЮНЕСКО хоче виключити зі свого списку культурної спадщини всесвітнього значення. Тим часом будь-які новобудови поблизу Софіївського собору на основі тільки дозволу міської влади незаконні, треба відсилати проекти до ЮНЕСКО, узгоджувати, – у Києві досі не було зроблено нічого подібного. А ще два-три висотки в центрі – і все; справа не тільки у списку культурної спадщини, справа у тому, що ґрунтові води під впливом нових тягарів поставлять тисячолітній собор на грань знищення.

Це все, нагадаю, повідомлення другої половини серпня 2009 року, а скільки подібної інформації було до цього? І про забудову на території Києво-Печерської Лаври (теж пам’ятника культури світового значення), і про руйнацію об’єктів непересічної історичної цінності в центрі Києва, і про широкомасштабні прориви каналізаційних мереж чи водогонів, бо їхні труби не замінювали вже впродовж десятиліть. Чи змінилася ситуація у вересні? Ні. Один лише приклад: виселені (номінально «переселені») зі своїх приміщень Центр технічної творчості «Печерськ» на вул. Московській, 3 і Дитяча картинна галерея на вул. Шовковичній, 17, а їхні приміщення, які становлять історико-культурну цінність, опинилися під загрозою «реконструкції». Нічого доброго ці новації, на думку депутата Київради Олександра Бригінця, не несуть, і Київ може втратити ще два пам’ятники культури.

А цілеспрямоване нищення зеленої зони української столиці? За минулий рік у Києві з санкції міської влади вирубано удвічі більше дерев, ніж за сім попередніх років. На кожного киянина сьогодні припадає від от 12 до 14 квадратних метрів зелених насаджень (цифри розходяться, бо більша – офіційна, менша – за даними незалежних експертів-екологів), тоді як ще 2002 року на мешканця столиці припадало 16,5 квадратних метрів парків, скверів та лісопарків. Додам до цього, що у чинному Генплані розвитку Києва прописана норма 20 квадратних метрів на людину.

Результат: Єврокомісія визначала найзеленіші міста Старого Світу, роблячи це за комплексом показників, серед яких не останнє місце займала кількість зелених насаджень на мешканця міста; в результаті до чільної п’ятірки увійшли Амстердам, Брістоль, Копенгаген, Фрібург, Гамбург; за ними йдуть Мюнстер, Осло и Стокгольм. А ще порівняно недавно президент Франції де Голль захоплено відзначав, що у Європі немає рівного Києву міста за кількістю в ньому дерев та інших зелених насаджень...

Гроші є. Але не для «плебеїв»

Але, можливо, суть усіх цих проблем у тому, що за умов кризи українська столиця просто живе невідповідно до своїх коштів, і міська влада нічого не може зробити з нагальними проблемами? Можливо, і зупинки ТЕЦ, і аварії на водогонах, і спроби виведення з експлуатації бюветів із питною водою, і навіть надання дозволів на будівництво у буферній зоні національних заповідників – усе це вимушені кроки за умов тотального бюджетного безгрошів’я та вкрай низької платоспроможності самих киян?

Та навіть у разі, якщо погодитися зі справедливістю таких припущень, то жоден ефективний господар (винесемо патріотизм та порядність за дужки) не дозволить допустити руйнацію об’єктів культурної спадщини світового значення чи просто цінних споруд, куди перед тим вкладені великі гроші. А бювети з питною водою – хіба вони не є стратегічним ресурсом української столиці на випадок масштабної аварії водогону? Хіба аварія зношених в результаті частих аварійних зупинок енергоблоків київських ТЕЦ посеред зими не призведе до страшних наслідків і до величезних витрат?

Отже, ефективний господар (а міська влада за визначенням має бути ним) знайшов би тим чи іншим робом кошти на те, щоб порятувати від реальної чи потенційної руйнації об’єкти першочергової важливості і мінімізувати втрати в інших сферах (скажімо, у збереженні зелених насаджень). Зрештою, у часи масштабної кризи завжди гарні наслідки давали громадські роботи, в тому числі й волонтерські, оскільки більшість людей добре розуміє: їхнє власне місце проживання мусить бути впорядковане; якщо ані у влади, ані у них немає фінансових ресурсів, то завжди знайдуться інші, в тому числі й добровільна праця або робота за символічну винагороду.

Проте цей ресурс київська міська влада залучити не здатна в принципі – хоча б з тої причини, що внаслідок примх українського виборчого законодавства чинний мер має за собою підтримку менше, ніж 20 відсотків виборців, абсолютну більшість яких становлять люди похилого віку. Кошти державного бюджету до Києва не підуть – унаслідок демонстративно-публічного небажання мера української столиці навіть спілкуватися з очільниками Кабміну і міністрами, бо то все, мовляв, «нехороші люди». Залишаються суто міські ресурси.

І тут ми підходимо до головного. Журналісти часопису «Український тиждень» підрахували, що вартість землі під забудову, розподіленої торік київською міською владою, за середніми столичними цінами становить близько $20 мільярдів. Навіть якщо ця оцінка завищена десь удвічі, і навіть якщо не за всі ділянки було виплачено «належну винагороду» (ясна річ, що не в міський бюджет) і навіть якщо (о диво!) всі ці земельні ділянки під забудову були роздані на благодійній основі, – за будь-якого варіанту столична мерія мала у своєму розпорядженні колосальні фінансові ресурси. Які, втім, були використані зовсім з іншою метою, ніж для розв’язання нагальних проблем (бо ж і борги за обслуговування бюветів накопичувалися роками, й аварійні зупинки ТЕЦ торік були, і зелену зону міста знищували, не відновлюючи...).

Іншими словами, складається враження, що київська міська влада поводить себе в українській столиці як зграя окупантів, що дорвалася до колосальних потенційних фінансових ресурсів і поспішає перевести все, що можна і не можна, в готівку, а ту – переправити в офшорні зони. Ніякої довготермінової перспективи розвитку міста, ніякої стратегії, натомість бажання зекономити кошти де можна і де не можна, абсолютно не зважаючи на можливість деградації міста і руйнації його інфраструктури та історичних цінностей. Ну, а що стосується киян, то ставлення до них з боку столичної влади надто вже нагадує ставлення «вищої раси» до «унтерменшів». Бо ж чим інакше пояснити те, що сьогодні пацієнти стаціонарів міських лікарень, що їх утримують кияни за рахунок сплачуваних податків, мусять брати з собою з дому і ліки, і харчі, і навіть постільну білизну; а у разі, якщо хтось неспроможний дійти туди своїми ногами, то нести його на ношах до машини «швидкої допомоги» мусять рідні чи знайомі – санітарів для цієї потреби київська медицина вже не має. Але при цьому намагається «вичавити» з медичних працівників «добровільно-примусову» передплату на муніципальну пресу, у якій щедро описуються досягнення міської влади...

(Київ – Прага)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
  • 16x9 Image

    Сергій Грабовський

    Сергій Грабовський – публіцист, політолог, історик, член Координаційної Ради Асоціації українських письменників, автор понад 10 наукових, науково-популярних та публіцистичних книг, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної академії наук України.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG