«Кожен лідер хоче бути оточений людьми, яким він може довіряти. А хто ж, за великим рахунком, більше заслуговує на довіру, ніж родичі?», – зауважує посланець ОБСЄ та голова місії у Молдові з 2006 по 2008 рік Люїс О’Нілл.
Спікер Міхай Ґімпу запропонував минулого тижня на голову Центробанку Молдови свого небожа Корнеліу Ґімпу, хоча партії Альянсу за європейську інтеграцію постійно критикували комуністів за різноманітні конфлікти інтересів. Aльянс обіцяв викорінити корупцію, а однією з найбільших цілей для критики були преференції, котрі отримував Олег Воронін – син колишнього президента-комуніста Володимира Вороніна. Виглядало, що син «головного комуніста» мав свою частку практично в кожній ділянці економіки Молдови в роки правління батька.
Хоча кандидатуру Корнеліу Ґімпу було швидко відкликано, цей епізод засвідчив, як багато ще Молдові треба пройти, якщо вона справді прагне запровадити західні стандарти і приєднатися до Європейського Союзу. Показовою була реакція прем’єр-міністра Влада Філата. Коли його запитали про це журналісти, він відповів: «А чому ви не питаєте, чому й мер Кишинева – племінник Міхая Ґімпу? Якщо ця кандидатура є кваліфікованою, то чому б їй не балотуватися? Головне – це професіоналізм, а не ступінь родинних зв’язків».
Тобто прем’єр абсолютно проігнорував специфічне занепокоєння непотизмом, тобто кумівством, і конфліктом інтересів. Він так би мовити «переплутав» різні речі. Мер Кишинева Дорін Кіртоаке та його дядько Міхай Ґімпу мають обов’язки, що не перетинаються, й їх обох обрали (і можуть позбутися) виборці. На відміну від цього, Корнеліу Ґімпу було б призначено дядьком на дуже важливу (і, у разі зловживань, прибуткову) семирічну посаду, яка дозволяє регулювати молдовську економіку.
Найбільша небезпека нового поступу Молдови до європейської інтеграції полягає у тому, що кожен лідер Альянсу може почати шукати короткотермінових переваг коштом добробуту країни. Продовження старого стилю правління було б катастрофою для Молдови, і партії Aльянсу за європейську інтеграцію могли переконатися, що виборці готові карати тих, хто ігнорує загальне добро і просувають особисті інтереси. Адже вони прийшли до влади на цій хвилі!
Непотизмові нема місця в ЄС
Цікаво, що закони Молдови, як виглядає, не дозволяють дій, які намагався вчинити спікер Міхай Ґімпу. Закон про конфлікт інтересів стосується всього уряду, включно із президентом, зазначає посланець ОБСЄ та голова місії у Молдові з 2006 по 2008 рік Люїс О’Нілл.
«У кожному разі це рішення Ґімпу показало погану оцінку обставин і, щонайменше, являло собою конфлікт інтересів, – каже він. – Лише минулого тижня президент Таджикистану Емомалі Рахмон призначив свою 30-річну дочку Озоду заступником міністра закордонних справ. Це поставило Таджикистан в одну компанію з Узбекистаном, Казахстаном та Азербайджаном, що їх провідники просувають близьких членів сім’ї на найвпливовіші посади. Сім’я є сім’єю, але влада закону і здоровий глузд мають панувати, якщо Молдова хоче рухатися до європейського майбутнього».
(Прага – Київ)
Спікер Міхай Ґімпу запропонував минулого тижня на голову Центробанку Молдови свого небожа Корнеліу Ґімпу, хоча партії Альянсу за європейську інтеграцію постійно критикували комуністів за різноманітні конфлікти інтересів. Aльянс обіцяв викорінити корупцію, а однією з найбільших цілей для критики були преференції, котрі отримував Олег Воронін – син колишнього президента-комуніста Володимира Вороніна. Виглядало, що син «головного комуніста» мав свою частку практично в кожній ділянці економіки Молдови в роки правління батька.
Хоча кандидатуру Корнеліу Ґімпу було швидко відкликано, цей епізод засвідчив, як багато ще Молдові треба пройти, якщо вона справді прагне запровадити західні стандарти і приєднатися до Європейського Союзу. Показовою була реакція прем’єр-міністра Влада Філата. Коли його запитали про це журналісти, він відповів: «А чому ви не питаєте, чому й мер Кишинева – племінник Міхая Ґімпу? Якщо ця кандидатура є кваліфікованою, то чому б їй не балотуватися? Головне – це професіоналізм, а не ступінь родинних зв’язків».
Тобто прем’єр абсолютно проігнорував специфічне занепокоєння непотизмом, тобто кумівством, і конфліктом інтересів. Він так би мовити «переплутав» різні речі. Мер Кишинева Дорін Кіртоаке та його дядько Міхай Ґімпу мають обов’язки, що не перетинаються, й їх обох обрали (і можуть позбутися) виборці. На відміну від цього, Корнеліу Ґімпу було б призначено дядьком на дуже важливу (і, у разі зловживань, прибуткову) семирічну посаду, яка дозволяє регулювати молдовську економіку.
Найбільша небезпека нового поступу Молдови до європейської інтеграції полягає у тому, що кожен лідер Альянсу може почати шукати короткотермінових переваг коштом добробуту країни. Продовження старого стилю правління було б катастрофою для Молдови, і партії Aльянсу за європейську інтеграцію могли переконатися, що виборці готові карати тих, хто ігнорує загальне добро і просувають особисті інтереси. Адже вони прийшли до влади на цій хвилі!
Непотизмові нема місця в ЄС
Цікаво, що закони Молдови, як виглядає, не дозволяють дій, які намагався вчинити спікер Міхай Ґімпу. Закон про конфлікт інтересів стосується всього уряду, включно із президентом, зазначає посланець ОБСЄ та голова місії у Молдові з 2006 по 2008 рік Люїс О’Нілл.
«У кожному разі це рішення Ґімпу показало погану оцінку обставин і, щонайменше, являло собою конфлікт інтересів, – каже він. – Лише минулого тижня президент Таджикистану Емомалі Рахмон призначив свою 30-річну дочку Озоду заступником міністра закордонних справ. Це поставило Таджикистан в одну компанію з Узбекистаном, Казахстаном та Азербайджаном, що їх провідники просувають близьких членів сім’ї на найвпливовіші посади. Сім’я є сім’єю, але влада закону і здоровий глузд мають панувати, якщо Молдова хоче рухатися до європейського майбутнього».
(Прага – Київ)
