Не потрібно довго розшукувати – на найвідомішому в Празі Ольшанському цвинтарі лежать учені, поети, митці, державні діячі, чиї долі невіддільні від української історії. Ось могила поета Олександра Олеся. Згадаймо хоча б його нарис про героїв Крут «Народини нового українця», чи пісню, що стала народною «З журбою радість обнялась». На нагробній плиті Олеся є ще один напис – «in memoriam» – «на пам’ять» про сина, також поета Олега Ольжича, який загинув у концентраційному таборі Заксенгаузен.
Неподалік могила жінки, яка до останнього подиху присвятила своє життя батьківщині – це Софія Русова. Саме їй, а також її чоловікові Олександру Русову завдячуємо тому, що в Празі в 1876 році побачило світ перше, нецензуроване видання Шевченкового «Кобзаря». А ось могила педагога і мецената Івана Кобизького, дякуючи якому вдалось налагодити роботу Української гімназії в міжвоєнній Чехословаччині.
Поруч ще одна могила, та мало хто знає, що в ній лежать перший посол Української Народної Республіки в Лондоні, лікар за фахом Микола Стаховський і його брат, професор Української Студії пластичного мистецтва в Празі Кость Стаховський. На їхній могилі встановлена чорна мармурова плита з вирізьбленим букетом «українських квіток» – маків і волошок. Це робота близького приятеля, митця Юрія Вовка. Він також похований на празьких Ольшанах, на його могилі скромний дерев’яний хрест.
«Наша подяка за те, що на нашій землі вони жили і творили»
Говорячи про українські поховання в Чехії, професор Карлового університету Алена Моравкова зазначила: «У ці дні згадуємо не тільки своїх рідних, але й українців, які знайшли в нас другий дім. Серед них – видатний поет, представник українського символізму Олександр Олесь, його син Олег Ольжич, замучений в нацистському концтаборі, який представляє празьку поетичну школу. Не можу не згадати й групу вчених із Української господарської академії, які поховані на цвинтарі в Подєбрадах. Ïм належить наша подяка за те, що на нашій землі вони жили і творили, склали твори, які належить не тільки до історії української науки та культури, але й до історії європейської науки та культури».
«Дорогим товаришам, яким доля не судила повернутись на Батьківщину» – ці слова викарбувані на колумбарії, що встановлений на міському цвинтарі в недалекому від Праги місті Подєбрадах. В колумбарії прах одного з найвідоміших українців у міжвоєнній Чехії Дмитра Антоновича і письменниці Валерії О’Конор-Вілінської.
«О принесіть, як не надію, то крихту рідної землі», – просив колись Олександр Олесь. На згадку про нього та інших українців у Чехії нині запалили свічки.
(Прага – Київ)
Неподалік могила жінки, яка до останнього подиху присвятила своє життя батьківщині – це Софія Русова. Саме їй, а також її чоловікові Олександру Русову завдячуємо тому, що в Празі в 1876 році побачило світ перше, нецензуроване видання Шевченкового «Кобзаря». А ось могила педагога і мецената Івана Кобизького, дякуючи якому вдалось налагодити роботу Української гімназії в міжвоєнній Чехословаччині.
Поруч ще одна могила, та мало хто знає, що в ній лежать перший посол Української Народної Республіки в Лондоні, лікар за фахом Микола Стаховський і його брат, професор Української Студії пластичного мистецтва в Празі Кость Стаховський. На їхній могилі встановлена чорна мармурова плита з вирізьбленим букетом «українських квіток» – маків і волошок. Це робота близького приятеля, митця Юрія Вовка. Він також похований на празьких Ольшанах, на його могилі скромний дерев’яний хрест.
«Наша подяка за те, що на нашій землі вони жили і творили»
Говорячи про українські поховання в Чехії, професор Карлового університету Алена Моравкова зазначила: «У ці дні згадуємо не тільки своїх рідних, але й українців, які знайшли в нас другий дім. Серед них – видатний поет, представник українського символізму Олександр Олесь, його син Олег Ольжич, замучений в нацистському концтаборі, який представляє празьку поетичну школу. Не можу не згадати й групу вчених із Української господарської академії, які поховані на цвинтарі в Подєбрадах. Ïм належить наша подяка за те, що на нашій землі вони жили і творили, склали твори, які належить не тільки до історії української науки та культури, але й до історії європейської науки та культури».
«Дорогим товаришам, яким доля не судила повернутись на Батьківщину» – ці слова викарбувані на колумбарії, що встановлений на міському цвинтарі в недалекому від Праги місті Подєбрадах. В колумбарії прах одного з найвідоміших українців у міжвоєнній Чехії Дмитра Антоновича і письменниці Валерії О’Конор-Вілінської.
«О принесіть, як не надію, то крихту рідної землі», – просив колись Олександр Олесь. На згадку про нього та інших українців у Чехії нині запалили свічки.
(Прага – Київ)
