І, оскільки масові культурні заходи у зв’язку з епідемією скорочені чи відмінені, варто долучатися до скарбів Духу самотужки – молитися, медитувати, або читати добру книжку…
В Україні з’явилося кількадесят тисяч щасливчиків, які, навіть не йдучи до книгарень чи на виставки, отримали для читання цікаве й розкішне видання. Йдеться про вже третій том кращих творів українських поетів – «Слово, твоя Батьківщина», що вийшов в світ у Видавничому Домі «Світлиця» і розповсюджений у різних регіонах країни безкоштовно.
«Слово, твоя Батьківщина»
Саме видання, яке й стало своєрідною «ложкою меду» для хворого (в прямому й переносному розуміннях) українського суспільства – справа рук меценатів. Це – лауреат Державної премії України академік Володимир Приходько і народний депутат Віктор Терен (БЮТ). Він же – упорядник. Переднє слово до кожного з видань написала Юлія Тимошенко. Відповідальний редактор – Микола Славинський.
Під час презентації альманаху «Слово, твоя Батьківщина» у Національній Спілці письменників наприкінці жовтня Микола Славинський не заперечував: так, видання здійснене за підтримки БЮТ, факт. Але на цьому «політичний аспект» і закінчується. Твори репрезентують письменників з усієї України, представників різних поколінь, незалежно від їхніх політичних уподобань. Передані до бібліотек, шкіл, у села, міста й містечка, книги познайомлять людей із письменниками. З багатьма – вперше, бо таких видань – не густо. Власне, – нема взагалі. Якщо хто хоче, хай піде до Віктора Ющенка, Віктора Януковича, Арсенія Яценюка, Володимира Литвина – і т.д., – щоб і вони посприяли з’яві подібних видань. І тоді в Україні буде хоч почасти заповнено ту зяючу «білу пляму», яка виникла у зв’язку з браком коштів, паперу, кризою тощо…
Обговорення альманаху в письменницькій Спілці було жвавим і стосувалося здебільшого редакторського відбору авторів. Мовляв, чому не презентовано Миколу Вінграновського? Принципу представлення тільки «поки що живих» редактори, здається, не дотримувалися: у книзі є Валерій Ілля, Віктор Кордун, Ігор Римарук, Григорій Чубай… Називалися й деякі інші «хиби», неминучі при підготовці такого альманаху, наприклад, занадто лаконічні біографічні довідки.
Однак, ґрунтовної дискусії про цей альманах у літературній пресі поки що не відбулося. Була спроба одного «широко відомого у вузьких колах письменника» К. подискутувати з приводу «чим ця убога духовна гречка відріжняється від гречки реальної, яку своїм бабушкам і дєдушкам роздає Чернівецький?» на сайті «Буквоїд». Форумчани сайту, в тому числі дехто зі знаних письменників, обмежилися дружніми і не дуже кпинами з пана К.
«Нема епохи для поетів»
Очевидно, треба мати не так особливе ставлення до політичної сили, котра причетна до видання, як – особливе моральне ставлення до української літератури, щоб означити «убогою духовною гречкою» твори Емми Андієвської, Ліни Костенко, Івана Андрусяка, Віри Вовк, Миколи Воробйова, Василя Голобородька, Ірини Жиленко, Оксани Забужко, Ігоря Калинця, Івана Малковича, Тараса Федюка та ще багатьох знакових, відомих – і вже не тільки в Україні – поетів? А тих же Ігоря Римарука, Тараса Чубая та інших, покійних і непроминальних? (котрі точно не належать до жодної з партій, у тому числі й БЮТ?)..
У хворого не тільки на грип, а й на апатію, зараженому вірусами безпам’ятства українському суспільстві не так багато і лікарів, і ліків. «Лікарями» від нетипової байдужості могли б стати ті ж письменники зі своїми лікувальними словами. Але українських письменників ніхто не хоче видавати в Україні – безкоштовно. Самі ж вони рідко можуть заробити на нову книжку – надто дорого. Є, звісно винятки. Але багато письменників не доживають навіть до пенсійного віку. А ті, що дожили, у більшості своїй теж помирають у скруті й злиднях.
Справедливості ради слід сказати, що і в інших, багатих та розвинених країнах таке буває. Не всі доживають до 103 років, як Франсіско Аяла, відомий іспанський письменник, лауреат Премії Сервантеса та премії Принца Астурійського, вдатного і щасливого не лише довголіттям, а й літературною долею. Саме цими днями він відійшов у вічність у Мадриді. Хтось помирає у бідності, як теж цими днями – Альда Меріні, поет і прозаїк, свого часу висунута на Нобелівську премію (1996 року), найвідоміша в Італії не лише творами (лауреат престижної Премії «Еудженіо Монтале»), а й своєю печальною людською долею.
Воістину – «нема епохи для поетів, хоч є поети для епох», як сказала поет Ліна Костенко. Але це вже трохи інший, хоч і дуже важливий, вигин теми.
Дискусійний аспект
В умовах, коли літературний мартиролог України стає все довшим, а списки виданих книг письменників – усе коротшими, згаданий альманах – третій том кращих, найкращих і просто гарних поетів – усе ж добра «ложка меду» для зголоднілого на книгу й духовність люду.
Бо ж навіть порівняно з минулим роком кількість видань скоротилася на майже 30%, і не лише економічно-фінансова криза тому виною. У першому півріччі 2009 року «число видавництв, що наростили кількість назв нових видань, складає лише 25% від загалу; 12,5% видавництв вдалося зберегти минулорічні кількісні показники за назвами, а 62,5% були змушені зменшити кількість нових видань у середньому на 41,1%», – такі дані наводить Президент УАВК Олександр Афонін.
Слід пригадати, що ще 2007 року з’явився аналогічний альманах – том прози «Калинове серце» – виданий в рамках проекту ВО «Батьківщина» коштом мецената-бізнесмена Костянтина Бистрова та того ж народного депутата Віктора Терена.
Можна бути вдоволеним чи ні, якщо ти – письменник, і не потрапив до цієї книжки як «кращий», або ж – потрапив, та не з тими творами, які вибрав би сам. Або – що в твоїй довідці біографічній редколегія не вказала щось дуже важливе (таку маленьку претензію висловила до редактора, наприклад, поет Світлана Йовенко на обговоренні).
Можна дискутувати про те, наскільки «вчасно» з’являються подібні видання, з огляду на близькі вибори; можна сперечатися про те, наскільки необхідними в альманахах є передмови лідера однієї з політичних сил, а тепер і кандидата у Президенти – Юлії Тимошенко; можна говорити про елемент політичного піару (який все ж має тут місце – поклавши руку на серце).
Чого не можна заперечити – це того, що видання несподіване й цікаве, потрібне і корисне. І, як альманах, – навіть унікальне. В теперішнім часі книжкової безвиході він має не менш особливе значення, ніж мали свого часу альманахи «Ластівка», «Молодик», «Хата» й інші – в 19 столітті, коли українське слово випростувалося з-під царських заборон. Як нині випростується з «епідемії бездуховності».
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
В Україні з’явилося кількадесят тисяч щасливчиків, які, навіть не йдучи до книгарень чи на виставки, отримали для читання цікаве й розкішне видання. Йдеться про вже третій том кращих творів українських поетів – «Слово, твоя Батьківщина», що вийшов в світ у Видавничому Домі «Світлиця» і розповсюджений у різних регіонах країни безкоштовно.
«Слово, твоя Батьківщина»
Саме видання, яке й стало своєрідною «ложкою меду» для хворого (в прямому й переносному розуміннях) українського суспільства – справа рук меценатів. Це – лауреат Державної премії України академік Володимир Приходько і народний депутат Віктор Терен (БЮТ). Він же – упорядник. Переднє слово до кожного з видань написала Юлія Тимошенко. Відповідальний редактор – Микола Славинський.
Під час презентації альманаху «Слово, твоя Батьківщина» у Національній Спілці письменників наприкінці жовтня Микола Славинський не заперечував: так, видання здійснене за підтримки БЮТ, факт. Але на цьому «політичний аспект» і закінчується. Твори репрезентують письменників з усієї України, представників різних поколінь, незалежно від їхніх політичних уподобань. Передані до бібліотек, шкіл, у села, міста й містечка, книги познайомлять людей із письменниками. З багатьма – вперше, бо таких видань – не густо. Власне, – нема взагалі. Якщо хто хоче, хай піде до Віктора Ющенка, Віктора Януковича, Арсенія Яценюка, Володимира Литвина – і т.д., – щоб і вони посприяли з’яві подібних видань. І тоді в Україні буде хоч почасти заповнено ту зяючу «білу пляму», яка виникла у зв’язку з браком коштів, паперу, кризою тощо…
Обговорення альманаху в письменницькій Спілці було жвавим і стосувалося здебільшого редакторського відбору авторів. Мовляв, чому не презентовано Миколу Вінграновського? Принципу представлення тільки «поки що живих» редактори, здається, не дотримувалися: у книзі є Валерій Ілля, Віктор Кордун, Ігор Римарук, Григорій Чубай… Називалися й деякі інші «хиби», неминучі при підготовці такого альманаху, наприклад, занадто лаконічні біографічні довідки.
Однак, ґрунтовної дискусії про цей альманах у літературній пресі поки що не відбулося. Була спроба одного «широко відомого у вузьких колах письменника» К. подискутувати з приводу «чим ця убога духовна гречка відріжняється від гречки реальної, яку своїм бабушкам і дєдушкам роздає Чернівецький?» на сайті «Буквоїд». Форумчани сайту, в тому числі дехто зі знаних письменників, обмежилися дружніми і не дуже кпинами з пана К.
«Нема епохи для поетів»
Очевидно, треба мати не так особливе ставлення до політичної сили, котра причетна до видання, як – особливе моральне ставлення до української літератури, щоб означити «убогою духовною гречкою» твори Емми Андієвської, Ліни Костенко, Івана Андрусяка, Віри Вовк, Миколи Воробйова, Василя Голобородька, Ірини Жиленко, Оксани Забужко, Ігоря Калинця, Івана Малковича, Тараса Федюка та ще багатьох знакових, відомих – і вже не тільки в Україні – поетів? А тих же Ігоря Римарука, Тараса Чубая та інших, покійних і непроминальних? (котрі точно не належать до жодної з партій, у тому числі й БЮТ?)..
У хворого не тільки на грип, а й на апатію, зараженому вірусами безпам’ятства українському суспільстві не так багато і лікарів, і ліків. «Лікарями» від нетипової байдужості могли б стати ті ж письменники зі своїми лікувальними словами. Але українських письменників ніхто не хоче видавати в Україні – безкоштовно. Самі ж вони рідко можуть заробити на нову книжку – надто дорого. Є, звісно винятки. Але багато письменників не доживають навіть до пенсійного віку. А ті, що дожили, у більшості своїй теж помирають у скруті й злиднях.
Справедливості ради слід сказати, що і в інших, багатих та розвинених країнах таке буває. Не всі доживають до 103 років, як Франсіско Аяла, відомий іспанський письменник, лауреат Премії Сервантеса та премії Принца Астурійського, вдатного і щасливого не лише довголіттям, а й літературною долею. Саме цими днями він відійшов у вічність у Мадриді. Хтось помирає у бідності, як теж цими днями – Альда Меріні, поет і прозаїк, свого часу висунута на Нобелівську премію (1996 року), найвідоміша в Італії не лише творами (лауреат престижної Премії «Еудженіо Монтале»), а й своєю печальною людською долею.
Воістину – «нема епохи для поетів, хоч є поети для епох», як сказала поет Ліна Костенко. Але це вже трохи інший, хоч і дуже важливий, вигин теми.
Дискусійний аспект
В умовах, коли літературний мартиролог України стає все довшим, а списки виданих книг письменників – усе коротшими, згаданий альманах – третій том кращих, найкращих і просто гарних поетів – усе ж добра «ложка меду» для зголоднілого на книгу й духовність люду.
Бо ж навіть порівняно з минулим роком кількість видань скоротилася на майже 30%, і не лише економічно-фінансова криза тому виною. У першому півріччі 2009 року «число видавництв, що наростили кількість назв нових видань, складає лише 25% від загалу; 12,5% видавництв вдалося зберегти минулорічні кількісні показники за назвами, а 62,5% були змушені зменшити кількість нових видань у середньому на 41,1%», – такі дані наводить Президент УАВК Олександр Афонін.
Слід пригадати, що ще 2007 року з’явився аналогічний альманах – том прози «Калинове серце» – виданий в рамках проекту ВО «Батьківщина» коштом мецената-бізнесмена Костянтина Бистрова та того ж народного депутата Віктора Терена.
Можна бути вдоволеним чи ні, якщо ти – письменник, і не потрапив до цієї книжки як «кращий», або ж – потрапив, та не з тими творами, які вибрав би сам. Або – що в твоїй довідці біографічній редколегія не вказала щось дуже важливе (таку маленьку претензію висловила до редактора, наприклад, поет Світлана Йовенко на обговоренні).
Можна дискутувати про те, наскільки «вчасно» з’являються подібні видання, з огляду на близькі вибори; можна сперечатися про те, наскільки необхідними в альманахах є передмови лідера однієї з політичних сил, а тепер і кандидата у Президенти – Юлії Тимошенко; можна говорити про елемент політичного піару (який все ж має тут місце – поклавши руку на серце).
Чого не можна заперечити – це того, що видання несподіване й цікаве, потрібне і корисне. І, як альманах, – навіть унікальне. В теперішнім часі книжкової безвиході він має не менш особливе значення, ніж мали свого часу альманахи «Ластівка», «Молодик», «Хата» й інші – в 19 столітті, коли українське слово випростувалося з-під царських заборон. Як нині випростується з «епідемії бездуховності».
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
