Доступність посилання

20 Листопад 2017, Київ 16:49

Поетові-політв’язню Юрієві Литвину виповнилося б 75 років


Фотографія Юрія Литвина, яку тримали учасники акції з відзначення 20-річчя перепоховання Василя Стуса, Юрія Литвина і Олекси Тихого. Київ, 19 листопада 2009 року

Київ – Поетична та публіцистична спадщина політв’язня Юрія Литвина вийшла друком у видавництві імені Олени Теліги. Книгу «На лезах блискавок» видали на гроші доброчинців із України та діаспори до 75-ліття поета та правозахисника. Вірші, котрі опубліковані у збірці, товариші Литвина вивозили із таборів, завчивши їх на пам’ять. Усіх, хто знав Юрія Литвина, зібрав на виставу присвячену його життю та творчості – театр «Пам’ять».

У Київському Будинку учителя зібралися люди, які відбули багаторічні ув’язнення у сталінських та брежнєвських концтаборах. Їх карали за те, що розповідали про Голодомор, критикували систему, або просто відмовлялися писати доноси на своїх колег та товаришів.

Юрія Литвина вперше заарештували у 18 років, бо насмілився вимагати від голови колгоспу відкріпного папірця, щоб мати можливість поїхати вчитися до Києва. Суд знайшов у діях хлопця склад злочину, що вартував йому 12 років ув’язнення. У таборах Литвин провів майже половину свого життя, був активним правозахисником, поетом і публіцистом.

Литвина убила система

В ув’язненні Юрій Литвин познайомився із Левком Лук’яненком, який згодом став одним із засновників Української Гельсінкської Групи.

«Перший раз я познайомився з Юрієм Литвином у 1961 році, коли мені привезли етапом у Мордовію, у табір № 7 у Соснівці, – згадує Левко Лук’яненко. – Там я з ним подружився і ми були разом до його звільнення у 1966 році. Другий раз його засудили за участь в Українській Гельсінській Групі. І ми вже зустрілися 1982 року в таборі суворого режиму Кучино Пермської області, розташованого у болотистій місцевості біля річки Чусова. Там справді були нестерпні умови для життя. Нам відкрито сказали, що нас привезли до цієї в’язниці, щоб ми не могли нічого звідси передати на волю і щоб загинули у цих болотах, якщо не «покаємося і не перестанемо боротися проти радянської влади». До честі українців – ми трималися мужньо, але умови були такі, що майже кожен з нас хоч раз думав про те, щоб звести рахунки з життям й припинити ті фізичні та психічні муки».

Лук’яненко переконаний, що система вкоротила віку Литвину не лише тим, що позбавила його свободи й утримувала у нелюдських умовах, а й прямо.

Зо офіційною версією Юрій Литвин сам заподіяв собі смерть, розітнувши живота. Перед цим він 9 місяців терпів страшний біль, бо технік обточив йому емаль на усіх зубах, щоб поставити коронки, але більше так і не прийшов.

Товариші Литвина вимагали лікаря і навіть оголосили голодування, але їх не хотіли чути. Юрія Литвина довели до крайньої межі виснаження. В останні дні він не міг ходити і майже нічого не бачив, тому вже не міг працювати. 24 серпня 1984 року Литвина знайшли в камері із розрізаним животом.

«Рана не була смертельною», – стверджує Левко Лук’яненко, який бачив Литвина перед тим, як його відправили до лікарні. На думку Лук’яненка, адміністрація Кучино вдруге свідомо не надала Юрію Литвину належної медичної допомоги і через 2 тижні він помер.

У листопаді 1989-го прах Юрія Литвина, Василя Стуса і Олекси Тихого був перевезений до Києва і з почестями похований на Байковому кладовищі.

«До нескінченності – дерзати!»


По собі Юрій Литвин залишив яскраву поезію та прозу, і українською, і російською мовами. Про неї у «великій зоні» – так політв’язні називали життя по той бік ґрат – дізналися завдяки, зокрема, й Ростиславу Доценку.

За рік перед закінченням строку, Доценко почав завчати напам’ять поезію свого товариша і потім «вивіз її в голові в Україну».

Багато з цих поезій увійшли до книги «На лезах блискавок», що вийшла друком у видавництві Олени Теліги до 75-ліття Юрія Литвина. До збірки увійшли матеріали з різних приватних і державних архівів.

Театр «Пам’ять» під керівництвом Галини Яблонської поставив виставу «До нескінченності – дерзати!» за листами та поезією Юрія Литвина, а також спогадами Василя Овсієнка, Михайла Гориня, Оксани Мешко, Ніни Вірченко та інших дисидентів.

Сценарій вистави написав колишній журналіст Радіо Свобода Кирило Булкін. Він зіграв і головну роль – роль Юрія Литвина.

(Київ – Прага)
  • 16x9 Image

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Атор ідеї, режисер та продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа». 

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG