Київ – Прем’єр-міністр Росії Володимир Путін традиційно відповідав у четвер на запитання своїх співгромадян у прямому телевізійному ефірі.
Колись рішення Путіна щорічно спілкуватися з росіянами за допомогою ретельно відібраних запитань та спеціальних включень кореспондентів державного телебачення з регіонів вважалися своєрідною знахідкою тодішнього нового президента.
Влада стала безкінечно далекою від суспільства навіть у порівнянні з роками «перебудови» чи першими роками президентства Бориса Єльцина.
Путін жив у Кремлі як у фортеці, практично ніколи не розмовляючи з російськими журналістами, що могли б поставити йому неприємні запитання про наслідки його президентства-споживання, і іноді приймаючи в пишній резиденції представників західних ЗМІ для нудних протокольних інтерв’ю.
Проте щорічне телевізійне спілкування з населенням і «велика» прес-конференція в Кремлі, під час якої екзальтовані представники регіональних ЗМІ говорили про свою любов до президента, мали справити враження на людей: усе відкрито, ось можна навіть зателефонувати президентові і поговорити про свої проблеми.
Доходило навіть до анекдотів суто популістського характеру. Так, Путін обіцяв не затверджувати губернатора Ставропілля, поки чиновник не забезпечить водою незадоволену пенсіонерку.
Або президент, як чарівник зі Смарагдового міста, розпоряджався поставити справжню ялинку на центральному майдані Біробіджана – бо школярка зателефонувала зі скаргою на штучну, запропоновану губернатором Єврейської автономної області.
Згодом виявилося, що губернатор не тільки запропонував ялинку, але й поставив. І не штучну, а справжню, тільки «дизайнерську», зібрану з безлічі ялинкових гілок.
Проте відмовити президентові-чарівнику він також не зміг – і в центрі Біробіджана, поруч, було встановлено дві ялинки – губернаторську і президентську. Школярка залишилася задоволеною.
Так телевізійна лінія стала вагомим внеском у поступову віртуалізацію російської держави. Адже державу, яка дбає про кожного свого громадянина, де «маленький росіянин» може поборотися у діалозі з самим Путіним, годі й шукати поза телеекраном.
Насправді громадянин стикається з байдужим організмом, ураженим раковою пухлиною скорумпованості і симбіозу чиновництва та організованої злочинності. Але таке обличчя Росії можна побачити хіба що у серіалах про «хижі 90-ті».
Однак прямий телефонно-телевізійний ефір перестав бути «просто» елементом віртуалізації влади, коли Володимир Путін став головою уряду. Лінія – важлива частина його конкуренції з президентом Дмитром Медведєвим.
Під час розмови з глядачами, коли прізвище Медведєва навіть і не згадується, колишній президент демонструє: всі питання в країні й зараз вирішує тільки він. Путін. Зателефонуйте – і вам допоможуть!
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Колись рішення Путіна щорічно спілкуватися з росіянами за допомогою ретельно відібраних запитань та спеціальних включень кореспондентів державного телебачення з регіонів вважалися своєрідною знахідкою тодішнього нового президента.
Влада стала безкінечно далекою від суспільства навіть у порівнянні з роками «перебудови» чи першими роками президентства Бориса Єльцина.
Путін жив у Кремлі як у фортеці, практично ніколи не розмовляючи з російськими журналістами, що могли б поставити йому неприємні запитання про наслідки його президентства-споживання, і іноді приймаючи в пишній резиденції представників західних ЗМІ для нудних протокольних інтерв’ю.
Проте щорічне телевізійне спілкування з населенням і «велика» прес-конференція в Кремлі, під час якої екзальтовані представники регіональних ЗМІ говорили про свою любов до президента, мали справити враження на людей: усе відкрито, ось можна навіть зателефонувати президентові і поговорити про свої проблеми.
Доходило навіть до анекдотів суто популістського характеру. Так, Путін обіцяв не затверджувати губернатора Ставропілля, поки чиновник не забезпечить водою незадоволену пенсіонерку.
Або президент, як чарівник зі Смарагдового міста, розпоряджався поставити справжню ялинку на центральному майдані Біробіджана – бо школярка зателефонувала зі скаргою на штучну, запропоновану губернатором Єврейської автономної області.
Згодом виявилося, що губернатор не тільки запропонував ялинку, але й поставив. І не штучну, а справжню, тільки «дизайнерську», зібрану з безлічі ялинкових гілок.
Проте відмовити президентові-чарівнику він також не зміг – і в центрі Біробіджана, поруч, було встановлено дві ялинки – губернаторську і президентську. Школярка залишилася задоволеною.
Так телевізійна лінія стала вагомим внеском у поступову віртуалізацію російської держави. Адже державу, яка дбає про кожного свого громадянина, де «маленький росіянин» може поборотися у діалозі з самим Путіним, годі й шукати поза телеекраном.
Насправді громадянин стикається з байдужим організмом, ураженим раковою пухлиною скорумпованості і симбіозу чиновництва та організованої злочинності. Але таке обличчя Росії можна побачити хіба що у серіалах про «хижі 90-ті».
Однак прямий телефонно-телевізійний ефір перестав бути «просто» елементом віртуалізації влади, коли Володимир Путін став головою уряду. Лінія – важлива частина його конкуренції з президентом Дмитром Медведєвим.
Під час розмови з глядачами, коли прізвище Медведєва навіть і не згадується, колишній президент демонструє: всі питання в країні й зараз вирішує тільки він. Путін. Зателефонуйте – і вам допоможуть!
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
