Доступність посилання

13 Грудень 2017, Київ 19:14

Київ – Віктор Янукович – єдиний реальний претендент на виграш президентських перегонів, що узяв участь і в виборах-2004, і у виборах-2010. Тому програма його дій на посаді голови держави привертає особливу увагу спостерігачів і в Україні, і за її межами.

Зрозуміло, що виборчі програми практично всіх кандидатів, крім екзотичних маргіналів, містять чимало схожої риторики. А на додачу кандидати обіцяють виборцям тільки гарні речі, а не солоний піт та тяжку втому праці (а як же інакше вийти з кризи?). Всі пропонують начебто «прості і зрозумілі» речі, тоді як реальний стан української держави вимагає неординарних ідей та дій.

На цьому тлі Віктор Янукович вирізнявся 2004 року своєю, так би мовити, підкресленою ординарністю. Всі українські громадяни будуть щасливі і всі сфери життя істотно поліпшаться! – до цього зводився зміст його виборчої програми 2004 року.

Сьогодні його програма дещо інша. Ясна річ, про тяжку працю та необхідність заощаджувати державні фінанси, без чого не можливий вихід із кризи, у ній не йдеться – орієнтація на приємні для вуха виборця речі не змінилася.

Та це приємне має більше конкретних рис, ніж раніше. Відтак виборча програма набула рис ненауково-фантастичного оповідання.

Ритуальні фрази і маскування реальних намірів

Але перш ніж придивитися пильніше до політичної фантастики, порівняймо деякі інші моменти двох виборчих програм Віктора Януковича.

Візьмімо деякі знакові для ідеологічно визначених політиків терміни. У 2004 році у програмі чотири рази було згадане слово «свобода». Тепер – лише два рази. У 2004 році згадувалися «економічна свобода», «свобода слова», «принципи свободи і справедливості», «свобода громадян», тепер – тільки загальники: «свободи конституційні» і «свободи людини».

Жодного разу – ані 2004-го, ані 2009-го – не згадане слово «нація». Проте були похідні від нього, як-от: «національні механізми самоорганізації та консолідації», «самобутні національні культури», «захист національних інтересів», «підвищення національної безпеки держави», «розвиток національного законодавства», «національні інтереси». Сьогодні ж фігурують «національна економіка», «національне виробництво», «національна програма відродження українського села», «національна зовнішня політика», «національна безпека».

Чи можна з цього робити якісь далекосяжні висновки про ідеологічні настанови і політичні цілі Віктора Януковича? Дуже навряд; ідеться про певні ритуальні словосполучення, покликані засвідчити цивілізованість та європейськість кандидата. А що він жодного разу не наважився напряму назвати українську націю нацією (лише «народом України»), так це певний жест у бік неорадянського електорату, який роблять і більш ліберальні політики: мовляв, слова «національні інтереси» засвідчують в очах частини виборців патріотизм, а «інтереси нації» – ледь не зоологічний націоналізм…

Усе в порядку в цьому плані і зі словом «демократія»: в обох виборчих програмах воно згадане двічі. А от із євроінтеграцією цікавіше: 2004 року вона згадана, а зараз – уже ні.

І тут маємо певний сигнал: ніякого руху до Європи – навпаки. Ця теза у програмі розшифрована досить детально:

«Відновлю дружні та взаємовигідні відносини з Російською Федерацією, країнами СНД, забезпечу стратегічне партнерство зі США, ЄС, країнами «великої двадцятки».
Отже: друзі – це Росія і держави СНД, інші потужні держави – лише стратегічні партнери. Хоча хіба 2004 року, попри риторику виборчої програми, реальні настанови команди Януковича були іншими?

Так само і з іншим положенням програми-2009:

«Виступаю за надання російській мові статусу другої державної».

П’ять років тому офіційно воно було відсутнє (йшлося лише про забезпечення «вільного розвитку російської мови»), проте у виборчій кампанії теза про другу державну мову стала однією з головних «фішок» Януковича.

Але маємо і справді знакову відмінність між програмами, яка змушує робити серйозні висновки.

«Конституційна, судово-правова, адміністративна та військова реформи» – такою була одна з головних тез програми-2004. Тепер про конституційну реформу Віктор Янукович анічичирк.

Проте, якщо зважити на суму обіцянок і необхідні для їхнього здійснення (бодай спроби здійснення!), то напрошується висновок – чинних повноважень малувато. Слід змінювати Основний Закон.

Ба більше: нинішня конфігурація влади, як добре відомо, об’єктивно незугарна, її треба «ремонтувати», трансформуючи Конституцію. Чи, може, лідер Партії регіонів вважає, що не має значення, як розписані повноваження, головне – щоб усі посади обіймали «свої хлопці»? Але ж у разі впровадження другої державної мови ніякими «хлопцями» не обійдешся: треба переписувати Конституцію, і не лише двома третинами Верховної Ради, а ще й усенародний референдум проводити треба.

Так що або Віктор Янукович відверто дурить свій власний електорат, не збираючись змінювати Основний Закон, а водночас обіцяючи речі, які неможливо здійснити без змін у цьому Законі, або він дурить весь український народ, свідомо приховуючи свої далекосяжні політичні наміри.

Правда, можливо, що на відміну від античних часів, коли політики були навчені правилам логіки і завжди діяв принцип tertium non datur, деякі сьогоднішні професори й академіки, серед яких і Віктор Янукович, мислять за якимись іншими, незбагненними для Аристотелів і Цицеронів логічними принципами…

Золоті дощі та молочні ріки

Припущення про якусь захмарно-фантастичну логіку мислення кандидата на Президента Віктора Януковича та його команди набуває конкретики після ґрунтовного ознайомлення з програмою-2009. Візьмімо перший пункт цієї програми:

«Україна повинна за 10 років увійти до 20 найбільш економічно розвинених країн світу (G-20)».

Але ж G-20 – це не просто список могутніх держав; це – організація, щоправда, не надто заформалізована, але цілком реальна. От була G-7, потім долучилася Росія і стала спершу G-7 + 1, а потім G-8. Тепер маємо G-20. А якщо долучиться Україна – буде G-21? Чи, може, команда Януковича бачить у захмарній далечині щось таке, що не відомо простим громадянам – скажімо, що за 10 років Росія розпадеться й Україну попросять зайняти у G-20 її місце?

Віктор Янукович ставить на меті «зменшення податкового навантаження, у тому числі значне зниження податкових платежів для підприємств, які створюють нові робочі місця». Він урочисто обіцяє:

«Доб’юся прийняття нового Податкового кодексу, зроблю Україну найбільш інвестиційно привабливою у Східній Європі:
– податкові канікули для малого бізнесу на 5 років;
– зниження ПДВ до 17% з 2011 року;
– зниження податку на прибуток до 19% з 2011 року, з наступним щорічним зниженням на 1% до 16%».

Ну, ясна річ, далі йдуть гарантовано безплатні медицина й освіта, інші речі, за які людям не треба буде платити – отож надходження до бюджетів усіх рівнів значно скоротяться, принаймні, на кілька років, поки не запрацює на повну силу економіка і не прийдуть серйозні інвестори (а не офшорні фірми, як зараз).

У принципі така економічна політика можлива, але при цьому слід значно скоротити – на 5–7 років – державні витрати. Але команда Януковича вважає, що одночасно слід ці витрати збільшити в кілька разів, не жаліючи коштів.

І йдеться не тільки про «своєчасну виплату державних дотацій вітчизняним сільгоспвиробникам» та «компенсацію процентів за кредитами інвесторам сільгосппроектів», що може дати швидку віддачу, в межах року-двох, а про речі стратегічні й грандіозні:

«Гарантую:
– встановлення мінімальних розмірів пенсій, які забезпечуватимуть базові потреби кожної людини: житло, їжа, лікування;
– підвищення соціальних стандартів для задоволення культурних потреб і можливості придбання товарів довгострокового споживання;
– створення умов для повноцінного відпочинку і туризму…

Забезпечу поетапне збільшення обсягів бюджетного фінансування системи охорони здоров’я до загальноєвропейського рівня (10% ВВП)…

Забезпечу переозброєння армії сучасними видами озброєння, використовуючи вітчизняні розробки, високі технології і виробничі потужності оборонного комплексу країни.

В першочерговому порядку будуть забезпечені житлом безквартирні офіцери. Запроваджу порядок отримання молодими офіцерами житла протягом першого року служби…

За 10 років буде збудовано 1 млн. квартир для молоді, працівників бюджетної сфери, малозабезпечених сімей, людей з обмеженими фізичними можливостями…

На законодавчому рівні гарантую збільшення кількості бюджетних місць у державних вищих навчальних закладах до 75%».

Скільки ці всі гарні речі коштуватимуть – чи рахував це доктор економічних наук Янукович? Чи, може, йдеться про далекий 2020 рік? Та ні, програма начебто передбачає створення умов для швидкого зростання чисельності українців, а це вимагає часу та загальної стабільності – яка, до речі, й обіцяна, в тому числі і щодо низької інфляції, отже, й слабких коливань курсу гривні.

А кандидат на Президента ніяк не вгамується:

«Гарантую системну і довгострокову підтримку української родини. Вже з 2011 року при народженні першої дитини українська родина отримає 25 тис. грн., другої – 50 тис. грн., третьої та кожної наступної дитини – по 100 тис. грн.

Гарантую щомісячні соціальні виплати на кожну дитину: при досягненні нею 3-річного віку і до 13 років родина отримуватиме щомісячно по 250 грн., а з 13 до 18 років – по 500 грн.».

Чудово, звісно, тільки де взяти на все це гроші? Надрукувати? Так тоді курс долара до гривні становитиме не 1:8, як зараз, а 1:15.

А як же тоді з низькою інфляцією? При девальвації національної валюти аж удвічі інфляція завжди висока – це абеткове правило.

Чи, може, олігархи-доброчинці з Партії регіонів уже накопичили кілька десятків мільярдів доларів, щоб одразу після перемоги Януковича внести їх до державної скарбниці? То так і треба сказати – тримайте кишені ширше, громадяни, з неба от-от поллється золотий дощ!

Але це ще не вся фантастична складова програми Віктора Януковича:

«Головним завданням національної зовнішньої політики вважаю збереження позаблокового статусу України. Враховуючи сучасні геополітичні реалії, переконаний у тому, що позаблоковий статус України є ключовим елементом національної безпеки, гарантом піднесення її міжнародного впливу і авторитету».

Цікаво, в якому законі, в якому офіційному документі, в яких міжурядових угодах зафіксований цей «позаблоковий статус», який треба берегти? Чи, може, він наснився команді Віктора Федоровича у якомусь колективно-фантасмагоричному сновидінні? Адже на сьогодні законодавчо закріплене прагнення України до вступу у НАТО та Євросоюз.

Утім, у позаблоковому статусі, якщо він визнаний сусідами і підкріплений реальним чинниками, нічого поганого немає. Тільки ж треба так і казати: «домагатимусь статусу»…

…Утім, ненаукова фантастика присутня не лише у виборчій програмі Віктора Януковича. Тож теза про істотну схожість програм кандидатів на Президента України залишається у силі навіть після детального розгляду найхимерніших обіцянок і гарантій лідера Партії регіонів.

Хоча треба віддати належне авторам програми Януковича: ще трохи зусиль, і де в чому вони наблизяться до незрівнянної Наталії Вітренко, чиї політичні маніфести читаються як витвори інопланетного розуму.

Але що цікаво: 2004 року в програмі Віктора Януковича тричі звучало слово «культура» (бодай як «фізична культура»), і ще кілька разів – похідні від цього слова. 2009 року наявні тільки «культурні потреби», а власне культура лишилася за бортом інтересів та обіцянок доктора, професора й академіка…

(Київ – Прага)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
  • 16x9 Image

    Сергій Грабовський

    Сергій Грабовський – публіцист, політолог, історик, член Координаційної Ради Асоціації українських письменників, автор понад 10 наукових, науково-популярних та публіцистичних книг, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної академії наук України.

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG