Не знаю, чи потрібно пояснювати читачеві, котрий знає радянську історію, що союзної держави на нашій території не існувало ніколи. Була вивіска, під якою Йосип Сталін здійснив свій знаменитий план «автономізації» й повністю підпорядкував союзні республіки Москві. При цьому московська номенклатура завжди свято вірила, що в інших столицях тільки про те й мріють, щоб прислухатися до її мудрих розпоряджень.
І коли почався дрейф керівництва союзних республік у бік від Кремля, у єльцинському Білому домі були щиро впевнені, що це саме від Кремля, а не від Москви. І що варто замінити консервативну союзну номенклатуру собою, як усі знову прийдуть під привабливий омофор. Згадаймо уряд СРСР зразка серпня 1991 року, коли російські міністри пересіли в союзні крісла – дивовижна наївність викликає подив. І коли виявилося, що Союз буквально тріскається по швах, у Білому домі запевнили себе, що відтворять його вже на нових засадах.
Для Єльцина та його команди угоди щодо СНД не були документами про розлучення. Це була основа для нової держави з новим президентом. І ім'я цього президента всі добре знали.
Самовпевнене чванство загрожує і самій Російській Федерації
Коли ж виявилося, що це все-таки розлучення, а не шлюб у спотвореній формі, в Кремлі зробили з цього єдиний можливий для російської номенклатури висновок: неслухняних треба збирати частинами.
Олександр Лукашенко зі своєю союзною державою-обманкою був якраз потрібний. Але ніякої реальної союзної держави ніхто з ним будувати не збирався саме тому, що в російській політичній еліті до цього часу ніхто не може зрозуміти, що така держава – це паритет. Це рівноправ'я. Це і вплив однієї частини нового об'єднання на рішення іншої – і навпаки. А не управління Білоруссю лише на тій підставі, що вона – маленька, а Росія велика. Звичайно, набагато простіше запропонувати сусідній країні входити до складу Росії областями, а потім дивуватися, чому це вона не хоче!
Це самовпевнене чванство вже згубило і Російську імперію, і Радянський Союз. Воно може виявитися небезпечним і для майбутнього самої Російської Федерації. Але хто про це хоче знати в Кремлі в день святкування десятирічного ювілею того, чого не було і немає? Єдина перевага – що на відміну від минулих років, у безглуздості того, що відбувається, не потрібно переконувати навіть самих учасників церемонії.
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
І коли почався дрейф керівництва союзних республік у бік від Кремля, у єльцинському Білому домі були щиро впевнені, що це саме від Кремля, а не від Москви. І що варто замінити консервативну союзну номенклатуру собою, як усі знову прийдуть під привабливий омофор. Згадаймо уряд СРСР зразка серпня 1991 року, коли російські міністри пересіли в союзні крісла – дивовижна наївність викликає подив. І коли виявилося, що Союз буквально тріскається по швах, у Білому домі запевнили себе, що відтворять його вже на нових засадах.
Для Єльцина та його команди угоди щодо СНД не були документами про розлучення. Це була основа для нової держави з новим президентом. І ім'я цього президента всі добре знали.
Самовпевнене чванство загрожує і самій Російській Федерації
Коли ж виявилося, що це все-таки розлучення, а не шлюб у спотвореній формі, в Кремлі зробили з цього єдиний можливий для російської номенклатури висновок: неслухняних треба збирати частинами.
Олександр Лукашенко зі своєю союзною державою-обманкою був якраз потрібний. Але ніякої реальної союзної держави ніхто з ним будувати не збирався саме тому, що в російській політичній еліті до цього часу ніхто не може зрозуміти, що така держава – це паритет. Це рівноправ'я. Це і вплив однієї частини нового об'єднання на рішення іншої – і навпаки. А не управління Білоруссю лише на тій підставі, що вона – маленька, а Росія велика. Звичайно, набагато простіше запропонувати сусідній країні входити до складу Росії областями, а потім дивуватися, чому це вона не хоче!
Це самовпевнене чванство вже згубило і Російську імперію, і Радянський Союз. Воно може виявитися небезпечним і для майбутнього самої Російської Федерації. Але хто про це хоче знати в Кремлі в день святкування десятирічного ювілею того, чого не було і немає? Єдина перевага – що на відміну від минулих років, у безглуздості того, що відбувається, не потрібно переконувати навіть самих учасників церемонії.
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
