Здавалося б, який зв’язок між російським антиамериканізмом та жіночим вбранням? На перший погляд, ніякого.
Важко собі уявити, що Володимир Путін чи Дмитро Медведєв заздрять західним магазинам, а тому, що їхні жінки там щось не купили, дають вказівки державним російським каналам нищити Захід.
Абсурдність такої ситуації очевидна, бо в російських магазинах, особливо у великих містах, є що завгодно. І взагалі, усім відомо, що часи комуністичної держави відійшли у минуле, і кожний, хоч і з труднощами, може зробити свій маленький бізнес. А дехто навіть великий. Те, що великий теоретик театру Станіславський називав «пропонованими обставинами», також усі розуміють і пам’ятають. Там лише одна теза: не лізти у політику, а то станеш Ходорковським. І ніхто в політику не лізе.
Отже, маємо ідилію. Малий бізнес розквітає: заплати хабара, кому треба, і вози з-за кордону що хочеш. Потім заплати іншого хабара, щоб отримати площу для магазину, потім ще одного, щоб прискорено видали ліцензію, потім треба ще дати, щоб комісія надала можливість відкрити сам магазин.
Усім гроші роздав – починай торгівлю.
Правда, зрозуміло, що після цих хабарів (а деякі з них виплачують надалі постійно – наприклад, пожежникам або санепідемінспекції) усі гроші залучаються до фінальної вартості товару. І сплачує це все, врешті-решт, покупець.
Отже, перше, що відрізняє московський магазин від західних, – ціна.
Але є й інше, дещо делікатніше, про що мені розповів директор одного московського елітного магазину жіночого одягу.
Одного разу я передав йому думку моєї приятельки, що у нього одяг розміром тільки на американських кінозірок – 90-60-90, до того ж, за ціною, що можуть собі дозволити лише ті самі кінозірки.
У відповідь він посміхнувся, сказав, що приятелька має рацію, але в нього бізнес, а не благодійність. І розповів, як він закуповує одяг.
Але спершу запропонував відповісти на запитання, хто має змогу купувати одяг у його магазині, коли він закладає всі хабарі до кінцевої вартості товару. Я слушно відповів, що це, мабуть, мають бути жінки досить заможних бізнесменів.
«Жінки? – посміхнуся він. – Саме так, але врахуй і коханок. Як не дивно, але саме такий контингент і формує мій асортимент. І чому я маю возити одяг більшого розміру? Для кого? Для жінок зі спальних районів? А в них є гроші на мій одяг?!».
Пояснення мого приятеля можна було б сприйняти як анекдот, якби це не було правдою. Але треба зауважити, що цей анекдот може існувати лише у країні, де економіка викривлена відсутністю конкуренції та хабарництвом, зрощеним з державним апаратом. До цього додайте небажання або нездатність влади змінити ситуацію.
Буває й по-іншому
Однак, читач може запитати: а що це за дивний заголовок і що це за «Macy*s»?
«Macy*s» – це мережа магазинів, що продають одяг, взуття, постільну білизну, усе для кухні, посуд, подарунки та усе інше для дому.
Важливе зауваження: увесь асортимент – тільки відомі бренди всіх розмірів.
Ще одне зауваження: середня ціна на усе – 39.99. Якщо є щось дорожче, то є обов’язкова знижка. Якщо береш дві однакові речі, то третя – безкоштовно. Можеш узяти картку магазину, у цьому разі буде додаткова знижка у 15 відсотків.
Важливо, що «Macy*s» – це не якийсь феномен. Це типова мережа, таких мереж під різними назвами – десятки.
Тепер запитання: який зв’язок між «Macy*s» та антиамериканською пропагандою в Росії.?
Здається, що зв’язку нема, але це тільки на перший погляд.
Російський антиамериканізм має два джерела – державний та «народний».
Не треба применшувати, але водночас і перебільшувати вплив телебачення на громадян. Заклик шукати ворога плідний лише тоді, коли громадяни знаходять у пропозиції щось близьке для себе, те, що лежить на побутовому рівні.
І вони знаходять «гримасу американського капіталізму» – дорогі магазини, відсутність необхідного, принизливе ставлення продавців. Саме така психологічна проблема існує вже понад двадцять років. І її сміливо можна назвати ефектом «Єльцина-Гайдара-Чубайса». Вона у тому, що демократична, ринкова модель російської економіки парадоксально дарує лише той самий дефіцит, що і в радянські часи. Різниця лише в тому, що раніше цього товару не було, а зараз ти просто це не можеш купити.
Викривлена хабарництвом економічна система просто дискредитує демократичну модель господарства. Хабарів не видно, видно, що на усе великі ціни, але держава це чомусь називає російським капіталізмом.
І звичайний громадянин не запитує себе, чому саме це триває вже багато років, не запитує, чому влада нічого не зробити, а просто називає ринкові зміни пограбуванням і асоціює це пограбування з демократією та Америкою.
Адже не кожний буває у Aмериці і ходить до «Macy*s».
Так і живе радянська модель пошуку і знаходження ворога.
Влада пропонує його шукати, тому що це необхідно політично.
Громадяни відгукуються, тому що не бачать іншого, а запитати нема кому – опозиції в Росії немає.
Кажуть, що ідеальна держава – це коли влада й народ охоплені однаковими почуттями.
Одне зауваження: якщо ці почуття не є деструктивними.
(Москва – Київ)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Важко собі уявити, що Володимир Путін чи Дмитро Медведєв заздрять західним магазинам, а тому, що їхні жінки там щось не купили, дають вказівки державним російським каналам нищити Захід.
Абсурдність такої ситуації очевидна, бо в російських магазинах, особливо у великих містах, є що завгодно. І взагалі, усім відомо, що часи комуністичної держави відійшли у минуле, і кожний, хоч і з труднощами, може зробити свій маленький бізнес. А дехто навіть великий. Те, що великий теоретик театру Станіславський називав «пропонованими обставинами», також усі розуміють і пам’ятають. Там лише одна теза: не лізти у політику, а то станеш Ходорковським. І ніхто в політику не лізе.
Отже, маємо ідилію. Малий бізнес розквітає: заплати хабара, кому треба, і вози з-за кордону що хочеш. Потім заплати іншого хабара, щоб отримати площу для магазину, потім ще одного, щоб прискорено видали ліцензію, потім треба ще дати, щоб комісія надала можливість відкрити сам магазин.
Усім гроші роздав – починай торгівлю.
Правда, зрозуміло, що після цих хабарів (а деякі з них виплачують надалі постійно – наприклад, пожежникам або санепідемінспекції) усі гроші залучаються до фінальної вартості товару. І сплачує це все, врешті-решт, покупець.
Отже, перше, що відрізняє московський магазин від західних, – ціна.
Але є й інше, дещо делікатніше, про що мені розповів директор одного московського елітного магазину жіночого одягу.
Одного разу я передав йому думку моєї приятельки, що у нього одяг розміром тільки на американських кінозірок – 90-60-90, до того ж, за ціною, що можуть собі дозволити лише ті самі кінозірки.
У відповідь він посміхнувся, сказав, що приятелька має рацію, але в нього бізнес, а не благодійність. І розповів, як він закуповує одяг.
Але спершу запропонував відповісти на запитання, хто має змогу купувати одяг у його магазині, коли він закладає всі хабарі до кінцевої вартості товару. Я слушно відповів, що це, мабуть, мають бути жінки досить заможних бізнесменів.
«Жінки? – посміхнуся він. – Саме так, але врахуй і коханок. Як не дивно, але саме такий контингент і формує мій асортимент. І чому я маю возити одяг більшого розміру? Для кого? Для жінок зі спальних районів? А в них є гроші на мій одяг?!».
Пояснення мого приятеля можна було б сприйняти як анекдот, якби це не було правдою. Але треба зауважити, що цей анекдот може існувати лише у країні, де економіка викривлена відсутністю конкуренції та хабарництвом, зрощеним з державним апаратом. До цього додайте небажання або нездатність влади змінити ситуацію.
Буває й по-іншому
Однак, читач може запитати: а що це за дивний заголовок і що це за «Macy*s»?
«Macy*s» – це мережа магазинів, що продають одяг, взуття, постільну білизну, усе для кухні, посуд, подарунки та усе інше для дому.
Важливе зауваження: увесь асортимент – тільки відомі бренди всіх розмірів.
Ще одне зауваження: середня ціна на усе – 39.99. Якщо є щось дорожче, то є обов’язкова знижка. Якщо береш дві однакові речі, то третя – безкоштовно. Можеш узяти картку магазину, у цьому разі буде додаткова знижка у 15 відсотків.
Важливо, що «Macy*s» – це не якийсь феномен. Це типова мережа, таких мереж під різними назвами – десятки.
Тепер запитання: який зв’язок між «Macy*s» та антиамериканською пропагандою в Росії.?
Здається, що зв’язку нема, але це тільки на перший погляд.
Російський антиамериканізм має два джерела – державний та «народний».
Не треба применшувати, але водночас і перебільшувати вплив телебачення на громадян. Заклик шукати ворога плідний лише тоді, коли громадяни знаходять у пропозиції щось близьке для себе, те, що лежить на побутовому рівні.
І вони знаходять «гримасу американського капіталізму» – дорогі магазини, відсутність необхідного, принизливе ставлення продавців. Саме така психологічна проблема існує вже понад двадцять років. І її сміливо можна назвати ефектом «Єльцина-Гайдара-Чубайса». Вона у тому, що демократична, ринкова модель російської економіки парадоксально дарує лише той самий дефіцит, що і в радянські часи. Різниця лише в тому, що раніше цього товару не було, а зараз ти просто це не можеш купити.
Викривлена хабарництвом економічна система просто дискредитує демократичну модель господарства. Хабарів не видно, видно, що на усе великі ціни, але держава це чомусь називає російським капіталізмом.
І звичайний громадянин не запитує себе, чому саме це триває вже багато років, не запитує, чому влада нічого не зробити, а просто називає ринкові зміни пограбуванням і асоціює це пограбування з демократією та Америкою.
Адже не кожний буває у Aмериці і ходить до «Macy*s».
Так і живе радянська модель пошуку і знаходження ворога.
Влада пропонує його шукати, тому що це необхідно політично.
Громадяни відгукуються, тому що не бачать іншого, а запитати нема кому – опозиції в Росії немає.
Кажуть, що ідеальна держава – це коли влада й народ охоплені однаковими почуттями.
Одне зауваження: якщо ці почуття не є деструктивними.
(Москва – Київ)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
