Путін, як відомо, говорив про Україну. Медведєв також згадав. Наприкінці розмови з керівниками телевізійних каналів він наголосив, що Москва не має свого кандидата на виборах Президента України. Разом із цим керівник сусідньої держави окреслив певну програму дій для нового українського Президента.
В Україні мають «не ображати» російську мову, «дозволяти розвиватися двостороннім контактам, щоб наші спільні економічні проекти розвивалися, щоб не було якогось дивного бажання вступити в якийсь іноземний військовий блок, через що буде нервуватися, так чи інакше, величезна кількість людей».
Тобто, ми ніби по колу повертаємося до 2004 року, коли в Москві також вважали за необхідне окреслювати політичну програму для майбутнього Президента України. З тією тільки відмінністю, що тоді Росію влаштовував тільки один кандидат, і в Кремлі цього не приховували.
Однак і тоді існували спекуляції навколо російської мови. І тоді вважали, що питання приєднання України до НАТО – не український, а російський вибір. Тобто серед тих, хто мав би нервуватися щодо приєднання України до НАТО, були і Володимир Путін, і Дмитро Медведєв, який тоді був безпосереднім куратором української передвиборної кампанії в адміністрації президента Росії.
Дивує, що в Росії погодилися з думкою, що «Україна – це самостійна суверенна держава, де президента визначить народ», погодилися з відсутністю власного кандидата на президентських перегонах, але разом із цим ніяк не можуть погодитись із набагато простішою думкою: українські політичні координати мають визначати в Києві, а не в Москві.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
В Україні мають «не ображати» російську мову, «дозволяти розвиватися двостороннім контактам, щоб наші спільні економічні проекти розвивалися, щоб не було якогось дивного бажання вступити в якийсь іноземний військовий блок, через що буде нервуватися, так чи інакше, величезна кількість людей».
Тобто, ми ніби по колу повертаємося до 2004 року, коли в Москві також вважали за необхідне окреслювати політичну програму для майбутнього Президента України. З тією тільки відмінністю, що тоді Росію влаштовував тільки один кандидат, і в Кремлі цього не приховували.
Однак і тоді існували спекуляції навколо російської мови. І тоді вважали, що питання приєднання України до НАТО – не український, а російський вибір. Тобто серед тих, хто мав би нервуватися щодо приєднання України до НАТО, були і Володимир Путін, і Дмитро Медведєв, який тоді був безпосереднім куратором української передвиборної кампанії в адміністрації президента Росії.
Дивує, що в Росії погодилися з думкою, що «Україна – це самостійна суверенна держава, де президента визначить народ», погодилися з відсутністю власного кандидата на президентських перегонах, але разом із цим ніяк не можуть погодитись із набагато простішою думкою: українські політичні координати мають визначати в Києві, а не в Москві.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода