«Сумний Святий вечір в 46-м році, по всій нашій Україні плач на кожнім кроці» – цю сумну коляду донині співає багато галицьких родин. Різдво 1946 року мама Надії Віра Франко, донька наймолодшого сина письменника Петра, зустріла у київській тюрмі.
Онука Івана Франка до 1941-го навчалась у Віденському університеті і в тому ж році у Львові була арештована нацистами і відправлена до Равенсбрюка, у найбільший німецький жіночий табір. У травні 1945 року Віра Франко повернулась додому, але через кілька місяців була ув’язнена вже радянською комуністичною владою. У 1947-му її засудили на 5 років сибірських концтаборів.
У Воркуті, де Віра Франко працювала на шахтах, народилась Надія. Сім’я з маленькою донечкою була вислана на поселення в Усть-Кані Красноярського краю.
«Я не пам’ятаю самого поселення, але те, що мені, ще геть маленькій дитині, закарбувалось у пам’яті, – це полярна ніч і сніги, сніги. Люди ходили на Різдво і просили окраєць хліба. Нам із України син присилав хліб, цибулю і сало. Це мама розповідала», – пригадує Надія Франко.
Бабуся була знаною господинею Галичини
Після смерті Сталіна наприкінці 1953 року Віра Франко була звільнена і повернулась у Львів. Через 6 років її реабілітували, але постійно переслідували.
Надія Франко уже добре пам’ятає Святвечір після повернення з Сибіру. Її бабуся Ольга старалась готувати для онуків усілякі смаколики, щоб бодай трішки втішити. Продукти на базарі вона купувала заздалегідь, щоб тільки щось було на свята.
Ольга, невістка Івана Франка, була в Галичині відома господиня. Вона закінчила курси кулінарії при Віденському університеті, і вже в 1929 році в Коломиї вийшла її книжка «Перша українська загально-практична кухня», передмову до якої написав її чоловік, інженер-хімік Петро Франко.
«Це були найприємніші дні, коли ми всі мешкали в одній хаті, великою родиною. Баба завжди нас тішила несподіванками. Найбільший подарунок для нас була ялинка, яку ми ставили лише 6 січня. Найулюбленіше заняття для дітей було виймати з великого пуделка забавки на ялинку, ще старі, з часів Польщі, які збереглись у родині. Горіхи, цукерки обгортали позлітками, вішали, якщо були, мандаринки. На Святвечір сідали за великий сіл. Застеляли його гарним, старим, білим обрусом, лише раз у рік баба виймала його. Традиційно у нас були лазанки з маком і медом. Нині цього уже не роблять. А баба все замішувала руками», – ділиться спогадами правнучка Івана Франка Надія.
Ольга Франко так і не дочекалась чоловіка
Тим часом, коли родина сиділа за столом, Ольга Франко постійно поглядала на двері. Вона до кінця своїх днів чекала на повернення чоловіка.
Петро Франко у 1941 році був заарештований НКВС і вивезений у Київ, де його й знищили. Але його дружина так і не дізналась, що насправді трапилося з її чоловіком, засновником «Пласту», організатором авіаполку УГА, письменником і науковцем.
«У нас завжди був сумний Святий вечір. Бо родина зазнала нелегкої долі», – каже правнучка письменника. На Святий вечір Надія Франко запалює свічку і ставить на святковому столі тарілочку з кутею – як пам’ять про тих, кого вже немає поруч, але хто подарував їй стільки тепла і любові.
Онука Івана Франка до 1941-го навчалась у Віденському університеті і в тому ж році у Львові була арештована нацистами і відправлена до Равенсбрюка, у найбільший німецький жіночий табір. У травні 1945 року Віра Франко повернулась додому, але через кілька місяців була ув’язнена вже радянською комуністичною владою. У 1947-му її засудили на 5 років сибірських концтаборів.
У Воркуті, де Віра Франко працювала на шахтах, народилась Надія. Сім’я з маленькою донечкою була вислана на поселення в Усть-Кані Красноярського краю.
«Я не пам’ятаю самого поселення, але те, що мені, ще геть маленькій дитині, закарбувалось у пам’яті, – це полярна ніч і сніги, сніги. Люди ходили на Різдво і просили окраєць хліба. Нам із України син присилав хліб, цибулю і сало. Це мама розповідала», – пригадує Надія Франко.
Бабуся була знаною господинею Галичини
Після смерті Сталіна наприкінці 1953 року Віра Франко була звільнена і повернулась у Львів. Через 6 років її реабілітували, але постійно переслідували.
Надія Франко уже добре пам’ятає Святвечір після повернення з Сибіру. Її бабуся Ольга старалась готувати для онуків усілякі смаколики, щоб бодай трішки втішити. Продукти на базарі вона купувала заздалегідь, щоб тільки щось було на свята.
Ольга, невістка Івана Франка, була в Галичині відома господиня. Вона закінчила курси кулінарії при Віденському університеті, і вже в 1929 році в Коломиї вийшла її книжка «Перша українська загально-практична кухня», передмову до якої написав її чоловік, інженер-хімік Петро Франко.
«Це були найприємніші дні, коли ми всі мешкали в одній хаті, великою родиною. Баба завжди нас тішила несподіванками. Найбільший подарунок для нас була ялинка, яку ми ставили лише 6 січня. Найулюбленіше заняття для дітей було виймати з великого пуделка забавки на ялинку, ще старі, з часів Польщі, які збереглись у родині. Горіхи, цукерки обгортали позлітками, вішали, якщо були, мандаринки. На Святвечір сідали за великий сіл. Застеляли його гарним, старим, білим обрусом, лише раз у рік баба виймала його. Традиційно у нас були лазанки з маком і медом. Нині цього уже не роблять. А баба все замішувала руками», – ділиться спогадами правнучка Івана Франка Надія.
Ольга Франко так і не дочекалась чоловіка
Тим часом, коли родина сиділа за столом, Ольга Франко постійно поглядала на двері. Вона до кінця своїх днів чекала на повернення чоловіка.
Петро Франко у 1941 році був заарештований НКВС і вивезений у Київ, де його й знищили. Але його дружина так і не дізналась, що насправді трапилося з її чоловіком, засновником «Пласту», організатором авіаполку УГА, письменником і науковцем.
«У нас завжди був сумний Святий вечір. Бо родина зазнала нелегкої долі», – каже правнучка письменника. На Святий вечір Надія Франко запалює свічку і ставить на святковому столі тарілочку з кутею – як пам’ять про тих, кого вже немає поруч, але хто подарував їй стільки тепла і любові.
