Минаючи головну браму Києво-Печерської лаври, відвідувач мимоволі зупиняється, закинувши голову: перед ним – 96-метрова Велика Лаврська дзвіниця, яку експерти ЮНЕСКО відносять до найцінніших світових пам’яток. Будувати її почав іще гетьман Іван Мазепа, проектував – німецький архітектор Йоган Шедель.
320 кроків до неба – і в минуле
За припорошеними снігом кованими дверима – склепіння галерей та рипучі гвинтові сходи, якими нас веде вгору завідувач науково-дослідного сектору «Дзвіниця» Іван Федоряченко.
«Ми маємо здолати 320 сходинок, аби дійти до годинникового механізму курантів нагорі дзвіниці. Зараз лише 50-а сходинка. Йдемо у восьмиметровій товщі стіни першого ярусу. Дзвіниця будувалася 14 років. 1731-44 роки…», – розповідає працівник заповідника, ведучи кореспондента Радіо Свобода на дзвіницю.
На одному з поверхів – робимо зупинку під величезними мідними дзвонами, ровесниками дзвіниці. Раніше їх було 12, але війни та радянський режим пережили усього три, розповідає Іван Федоряченко. Щовечора у них дзвонять дзвонарі.
Годинник, над яким не владний час
Годинниковий механізм працює 106 років
Із вікон дзвіниці видно увесь Київ. На східному обрії – місто Бровари, на північ – Вишгород. На південь – село Трипілля, до якого більше 30 кілометрів. Церкви Лаври здаються іграшковими. А під самою банею – Іван Федоряченко розчиняє дерев’яні дверцята і ми опиняємося всередині старовинного годинникового механізму.
«Це годинник, якому 106 років. Запустили його у грудні перед Різдвом. Його зроблено в Москві майстром Андрієм Енодіним. Він дав гарантію 15 років – але годинник без перебоїв працює досі. Лівий блок годинника – забезпечує бій курантів що чверть години. Правий – щогодини. Набір курантів не змінювався ще довше, з 1744 року. Жодних серйозних технічних збоїв не було. Ідуть точно, знос деталей мінімальний. Годинник можна вічним вважати…», пояснює фахівець.
Вусаті святі, та слони в лісах України
Більшість будівель та пам’яток у заповіднику – створені у 18 столітті, а відтак мають на собі відбиток мистецького напряму «козацьке бароко». Хоча деякі храми пам’ятають ще Київську Русь та монголо-татарську навалу, розповідає екскурсовод заповідника Тетяна Ляшева, коли ми заходимо до Троїцької надбрамної церкви 12 століття.
Серед святих Троїцької церкви можна впізнати козаків«Києво-Печерська Лавра унікальна тим, що це – найбільша святиня православного світу. Це найдавніший монастир Київської Русі. Причому заснований не іноземцями (як відомо, першими священиками тут були греки). Його створили слов’яни! Причому не князі, а простолюд. У Троїцькій надбрамній церкві – стіни збереглися з 12 століття. Живопис на них, 18 століття , виконували місцеві майстри. Серед зображень святих можна впізнати українських людей, козаків. Дослідники ідентифікували представників козацької старшини, зокрема гетьмана Івана Скоропадського. »
За словами Тетяни Ляшевої, храм дивує не лише вусатими та чубатими ликами святих. На сцені Нікейського собору зображено бійку між єпископами. Яка тоді реально мала місце, а над входом до церкви – малюнки тварин. Які мешкали в Україні, з-поміж яких невідомий художник зобразив навіть… слона!
Чотири музеї та вісім галерей заповідника містять не лише церковні експонати , а й зразки мистецтва – від дохристиянського і до сучасного. Найбільше захоплення відвідувачів викликає скіфська пектораль, знайдена у минулому столітті на Дніпропетровщині. Давні майстри зобразили на ній кількадесят сцен з життя скіфів, витративши на це кілограм чистого золота.
Києво-Печерський заповідник нікого з відвідувачів не залишає байдужим. «Це дивовижно! В наш непростий для культури час тут можна побачити цікаві виставки та найдивовижніші витвори, які характеризують українську культуру», говорить киянин Андрій, який ходить до заповідника регулярно. Що ж до іноземців, яких тут щодня бувають сотні – кожен з них фактично саме в Києво-Печерському заповіднику відкриває для себе Україну.
320 кроків до неба – і в минуле
За припорошеними снігом кованими дверима – склепіння галерей та рипучі гвинтові сходи, якими нас веде вгору завідувач науково-дослідного сектору «Дзвіниця» Іван Федоряченко.
«Ми маємо здолати 320 сходинок, аби дійти до годинникового механізму курантів нагорі дзвіниці. Зараз лише 50-а сходинка. Йдемо у восьмиметровій товщі стіни першого ярусу. Дзвіниця будувалася 14 років. 1731-44 роки…», – розповідає працівник заповідника, ведучи кореспондента Радіо Свобода на дзвіницю.
На одному з поверхів – робимо зупинку під величезними мідними дзвонами, ровесниками дзвіниці. Раніше їх було 12, але війни та радянський режим пережили усього три, розповідає Іван Федоряченко. Щовечора у них дзвонять дзвонарі.
Годинник, над яким не владний час
Із вікон дзвіниці видно увесь Київ. На східному обрії – місто Бровари, на північ – Вишгород. На південь – село Трипілля, до якого більше 30 кілометрів. Церкви Лаври здаються іграшковими. А під самою банею – Іван Федоряченко розчиняє дерев’яні дверцята і ми опиняємося всередині старовинного годинникового механізму.
«Це годинник, якому 106 років. Запустили його у грудні перед Різдвом. Його зроблено в Москві майстром Андрієм Енодіним. Він дав гарантію 15 років – але годинник без перебоїв працює досі. Лівий блок годинника – забезпечує бій курантів що чверть години. Правий – щогодини. Набір курантів не змінювався ще довше, з 1744 року. Жодних серйозних технічних збоїв не було. Ідуть точно, знос деталей мінімальний. Годинник можна вічним вважати…», пояснює фахівець.
Вусаті святі, та слони в лісах України
Більшість будівель та пам’яток у заповіднику – створені у 18 столітті, а відтак мають на собі відбиток мистецького напряму «козацьке бароко». Хоча деякі храми пам’ятають ще Київську Русь та монголо-татарську навалу, розповідає екскурсовод заповідника Тетяна Ляшева, коли ми заходимо до Троїцької надбрамної церкви 12 століття.
За словами Тетяни Ляшевої, храм дивує не лише вусатими та чубатими ликами святих. На сцені Нікейського собору зображено бійку між єпископами. Яка тоді реально мала місце, а над входом до церкви – малюнки тварин. Які мешкали в Україні, з-поміж яких невідомий художник зобразив навіть… слона!
Чотири музеї та вісім галерей заповідника містять не лише церковні експонати , а й зразки мистецтва – від дохристиянського і до сучасного. Найбільше захоплення відвідувачів викликає скіфська пектораль, знайдена у минулому столітті на Дніпропетровщині. Давні майстри зобразили на ній кількадесят сцен з життя скіфів, витративши на це кілограм чистого золота.
Києво-Печерський заповідник нікого з відвідувачів не залишає байдужим. «Це дивовижно! В наш непростий для культури час тут можна побачити цікаві виставки та найдивовижніші витвори, які характеризують українську культуру», говорить киянин Андрій, який ходить до заповідника регулярно. Що ж до іноземців, яких тут щодня бувають сотні – кожен з них фактично саме в Києво-Печерському заповіднику відкриває для себе Україну.
