У Росії витворився світ невеличких, але сміливих, відчайдушних театрів, хоча мізерно-бюджетних та все ж популярних завдяки своїй соціальній гостроті. Тут у репертуарах немає панування російської класики, Атона Чехова, але зате є п’єси, які сміливо висвітлюють такі соціальні проблеми, як СНІД, пиятика, дурний секс, вади сучасного телебачення. Для цієї революції репертуарів характерні постановки на кшталт Юрія Клавдієва «Полярна правда» чи п’єса Максима Курочкіна з України під епатажною назвою «Горілка, трахання і телевізія».
Дві згадані п’єси досить спокійно відкрили сезон 2006 року в московському «Театр док.». Наприклад, Макс Курочкін каже: «Головне завдання таких п’єс – це спробувати повернути у наш простір театр, який може змінювати людину, може трансформувати її за півтори години. Ми не мали можливості зіштовхуватися з таким театром у останній час. Дуже хочеться мати справу з театром, який може бути небезпечним для суспільства і бути руйнівним у плані перетворення».
Такий «небезпечний» театральний стиль, який називають ще «Нова драма», пустив корені в Росії з падінням СРСР і пов’язаний зі створеним 1998 року драматургом Олексієм Казанцевим Центром драматургії та режисури в Москві.
У цей новий рух поринули молоді, сміливі драматурги, і ця модель Казанцева охопила невеликі, погано фінансовані театри, включно з Центром Казанцева, «Театр док.», Центр Меєрхольда в Москві. Поза межами Москви до них подібні театр Єкатеринбурга з драматургом і режисером Миколою Колядою, Білоруський вільний театр у Мінську, який настільки радикальний, наскільки це можливо в сучасній Білорусі.
Нові російські театри оцінили в Америці і Великій Британії
Філіп Арно – директор Міжнародного Центру розвитку театру, що базується в американському Балтиморі, запросив театри «Нової драми» з Росії для постановок в університеті Тоусона штату Мериленд упродовж року і вважає, що ці п’єси є «новими, неповторними і сучасними». Директор цього театру Юрій Урнов не лише підтримує молодих і сміливих драматургів з Росії, але й вважає, що театр – це вдале місце для політики. Урнов переконаний, що нові російські театри «роблять велику справу для свободи».
Один із провідних критиків «Нової Драми» Джон Фрідман каже з цього приводу: «Ви не в змозі грати про Путіна, про заборону на ЗМІ, не можете на повну силу критикувати владу. Але є п’єси про гострі соціальні проблеми серед молоді: алкоголізм, наркоманія, самогубства. І ці постановки приваблюють, хоча й порівняно мале, але інтелігентне коло поціновувачів, котрі цікавляться театром і драмою».
Хоча влада у Москві поки що не цікавиться, з точки зору цензури, цими малими і сміливим театрами Росії, все ж, коли справа стосується вищих театральних рівнів, як це було у Великому театрі з постановкою «Дітей Розенталя» (авангардистської опери), то тут були організовані протести не лише політиків, але й з консервативних молодіжних кіл.
Та все ж така відносна свобода маленьких епатажних театрів у Росії викликала ширший інтерес до них на Заході. Їх запрошують на фестивалі нових російських п’єс до Великої Британії, недалекий той час, коли «Нова драма» з Росії, як каже Філіп Арно, завоює й «перебірливий» театральний Нью-Йорк.
Дві згадані п’єси досить спокійно відкрили сезон 2006 року в московському «Театр док.». Наприклад, Макс Курочкін каже: «Головне завдання таких п’єс – це спробувати повернути у наш простір театр, який може змінювати людину, може трансформувати її за півтори години. Ми не мали можливості зіштовхуватися з таким театром у останній час. Дуже хочеться мати справу з театром, який може бути небезпечним для суспільства і бути руйнівним у плані перетворення».
Такий «небезпечний» театральний стиль, який називають ще «Нова драма», пустив корені в Росії з падінням СРСР і пов’язаний зі створеним 1998 року драматургом Олексієм Казанцевим Центром драматургії та режисури в Москві.
У цей новий рух поринули молоді, сміливі драматурги, і ця модель Казанцева охопила невеликі, погано фінансовані театри, включно з Центром Казанцева, «Театр док.», Центр Меєрхольда в Москві. Поза межами Москви до них подібні театр Єкатеринбурга з драматургом і режисером Миколою Колядою, Білоруський вільний театр у Мінську, який настільки радикальний, наскільки це можливо в сучасній Білорусі.
Нові російські театри оцінили в Америці і Великій Британії
Філіп Арно – директор Міжнародного Центру розвитку театру, що базується в американському Балтиморі, запросив театри «Нової драми» з Росії для постановок в університеті Тоусона штату Мериленд упродовж року і вважає, що ці п’єси є «новими, неповторними і сучасними». Директор цього театру Юрій Урнов не лише підтримує молодих і сміливих драматургів з Росії, але й вважає, що театр – це вдале місце для політики. Урнов переконаний, що нові російські театри «роблять велику справу для свободи».
Один із провідних критиків «Нової Драми» Джон Фрідман каже з цього приводу: «Ви не в змозі грати про Путіна, про заборону на ЗМІ, не можете на повну силу критикувати владу. Але є п’єси про гострі соціальні проблеми серед молоді: алкоголізм, наркоманія, самогубства. І ці постановки приваблюють, хоча й порівняно мале, але інтелігентне коло поціновувачів, котрі цікавляться театром і драмою».
Хоча влада у Москві поки що не цікавиться, з точки зору цензури, цими малими і сміливим театрами Росії, все ж, коли справа стосується вищих театральних рівнів, як це було у Великому театрі з постановкою «Дітей Розенталя» (авангардистської опери), то тут були організовані протести не лише політиків, але й з консервативних молодіжних кіл.
Та все ж така відносна свобода маленьких епатажних театрів у Росії викликала ширший інтерес до них на Заході. Їх запрошують на фестивалі нових російських п’єс до Великої Британії, недалекий той час, коли «Нова драма» з Росії, як каже Філіп Арно, завоює й «перебірливий» театральний Нью-Йорк.
