Радіо Свобода: Пане Президенте, закінчується каденція на посаді. Ви багато вже говорили, що зроблено і що не зроблено. Який головний підсумок з того? Чим Ви можете пишатися? Що не вдалось?
Віктор Ющенко: Легко відповісти на це запитання. В українській історії, якщо ми говоримо про новітню історію, це були найкращі 5 років нашого буття, життя, нашого становлення, становлення в найкращому значенні цього слова. Звичайно, найскладніша проблема – це процес національного становлення, генетичного пробудження, що ми є нація, що у нас є своя культура, своя мова, історія, пам’ять.
Іншими словами, це те, що часто називають чисте джерело з минулого. Бо це те, що творить націю, яка 350 років не мала своєї держави, багато загубила того, що можна віднести до національного становлення. Не було в нас кращих п’яти років, де б ми так себе відчули, що ми українці, що за нами історія, не загальна, а власна, на яку ми починаємо дивитись своїми очима. Що в нас є рідна мова, що ми відтворюємось.
Це не процес одного року. Головне, що це розпочато з таким розмахом, з такою глибиною, що з кожним днем ця політика буде мати тільки велике майбутнє. Думаю, що окрему хвалу треба віддати цьому часу за окремий період демократизації. Це поняття, яке по суті було новим для нації. Ми багато про це говорили, але мало усвідомили того, що бути українською незалежною державою – це значить бути демократичними, другого способу у нас немає.
Демократія не просто дається. Як непросто вона давалась Америці, Польщі, будь-якій нації.
– Але зараз почали говорили про необхідність твердої руки.
– Та це дурниці.
– Є небезпека авторитаризму.
Є небезпека авторитаризму, тому що у нас є два лідери – Тимошенко і Янукович. Вони представляють кращий московський проект, який забирає свободу, демократію, українство.
Сьогодні тест дуже простий: виграє прокремлівська політика чи проєвропейська політика. Це тест, референдум, вибір системи цінностей. У цьому і велич цих виборів.
Але попри все, там, де є демократія, там завжди панує закон. Там, де демократії немає, там беззаконня. Очевидно, ми йдемо по дорозі від недемократії у демократію. Багато чого вдалося, але попереду колосальна політична реформа, яка б могла утвердити законність, особливо політичних процесів, формування влади, без корупції і так далі. Наша європейськість. Це ті великі перемоги, які людина, яка має очі, побачить. Людина, яка має вуха, почує.
– Пане Президенте, чи відчуваєте Ви особисту відповідальність як Президент України за ту ситуацію, за стан справ, який сьогодні є в Україні. Те, що міжнародні експерти називають політичною і економічною нестабільністю в державі.
Це не конкретно чиясь вина. У 2004 році в Україні була проведена реформа, яка сформувала нові правила гри. Ми з країни президентського ладу стали країною прем’єрського, парламентського ладу. Це принесло велику штучність, безвідповідальність процесу, ми створили образ диктатора в особі Прем’єр-міністра, людини, яка може робити що завгодно, яка може приводити країну до безбюджеття, ми можемо жити без резолюції, у космічних запозиченнях, я б сказав з точки зору права, сформульована дуже слабка відповідальність за це. Це виклики, це не є фатальність.
Очевидно, треба прийняти ці уроки і зрозуміти, чи це вина Ющенка, чи вина Литвина, чи кожного з нас. Як становиться країна через реформування. Давайте зробимо уроки з того, що було зроблено у 2004 році. Що зроблено неправильно. Відкриємо нову сторінку у системі виборів, позбавимо те, що ми називаємо повним імунітетом, давайте приведемо до виборності правоохоронної системи і затвердження відповідних керівників відомств не партійною більшістю, не партійною сектою, а представницьким аполітичним інститутом. Я маю на увазі двопалатний парламент. Іншими словами, це запитання, які стояли перед чехами, поляками, французами, німцями.
Вибачте, дорогі мої, оцініть цей час, ці п’ять років. Неправильна оцінка цих років може привести до того, що через рік ви будете лікті кусати. Але вже туди не дістанете.
– Але чи Ви несете особисту відповідальність? Чи відчуваєте, що все-таки є відповідальність? Чи можете сказати: так чи ні?
Можна згадати сорокові, п’ятдесяті роки, можна згадати Мазепу, Хмельницького, Скоропадського. Давайте запитаємо, чи їм легше було?
– Але люди згадують, як 5 років тому Ви обіцяли «бандитам – тюрми». Бандити не в тюрмах, вони часто при владі.
– Давайте уточнимо. Ви дійсно хочете, щоб Президент садив людей у тюрму?
– Мова не про це. Була обіцянка, чи людям вірити знову лише обіцянкам?
Сьогодні ми опинились у ситуації, коли одна особа – Прем’єр-міністр України – затверджує суддів, затверджує Генпрокурора через інститут більшості. А це були повноваження попереднього Президента. Таким чином через невдалу, безвідповідальну, непродуману конституційну реформу ми привели країну (я маю на увазі ті сили, які ініціювали цю реформу – Кучма, Мороз, Медведчук,– і ті, хто підтримував цей дух), підвели країну до формування партійної диктатури, формування диктатора із сильною рукою. Ми віддалились від демократичного процесу – як в сенсі національного становлення, так і політичного становлення.
Тому коли ми говоримо, що сьогодні найголовніша корупція – це земельні відносини (якщо говорити про матеріальну частину), то як Ви думаєте, голова земельного комітету, який має кличку в системі організованої злочинності, керівника якого поставив Прем’єр-міністр на цю посаду, і міліціонер головний, якого призначила той же самий Прем’єр-міністр, вони будуть перевіряти роботу земельних відділів, тих призначень і керівників, які зробив Прем’єр-міністр?
Чи може одна людина затверджувати систему виконавчої влади – незалежно, чи ми говоримо про ліс, чи про болото, чи воду, чи фінанси? Чи можна напрацювати модель, коли Прем’єр-міністр затверджує систему виконавчої влади, яка творить корупцію? Бо корупція є в органах, які володіють або фінансами, або активами матеріальними, або ліцензіями. Так от всі ці призначення робить Прем’єр-міністр.
І прем’єр робить призначення Генпрокурора і головного міліціонера країни, який проводить правоохоронну роботу. Так чи цей Генпрокурор, призначений партійною сектою на чолі з Прем’єр-міністром, перевірить органи виконавчої влади, які творять корупцію? Я б хотів, щоб Ви задумались над цим.
Щоб ми прийшли до розуміння, що система, яка створена з 2004 року, привела до того, що ми маємо конфлікт, який приводить до того, що криміналізація влади стала природнім процесом з 2004 року. Адже маючи імунітет, недоторканність, маючи систему закритого списку, це привело до того, що люди, які мають по одній-дві-три судимості, які не віддані українській справі, які ненавидять нашу мову, які ґвалтують дітей, легко через такий список приходять до влади і починають представляти країну у владі. Тоді це не проблема демократії. Демократія, навпаки, говорить: це не є демократично.
– Ви підводите до думки, що в корупції винен в першу чергу Прем’єр-міністр. Вчора один із членів фракції Прем’єр-міністра Андрій Портнов сказав, що Апеляційний суд спростував Ваші закиди стосовно офшорних компаній Прем’єр-міністра.
Я пригадую, як прем’єр Тимошенко в 2005 році своє прем’єрство починала з одного прохання до Президента: щоб я дав команду Маляренку закрити кримінальну справу на 7,6 мільярда гривень несплачених податків і несплаченої пені компанією ЄЕСУ, яку очолювала нинішній Прем’єр-міністр Тимошенко. По сьогоднішніх навіть мірках це близько мільярда доларів.
– Вона благала, а Ви дали тоді таку команду?
– Вона благала, щоб Маляренко – голова ВСУ – на моє прохання закрив цю справу. Вона підходила до мене разів сім. Потім приходить до мене Маляренко і каже: «Вікторе Андрійовичу, відгородіть мене від прем’єра, я не можу приходити на публічні зібрання, бо перше питання, яке я чую від Тимошенко, це закрийте кримінальну справу».
Потім знаходиться Піскун, взамін на місце у списку Юлії Тимошенко, в одному з маленьких районів Дніпропетровської області, без явки на це засідання прокуратури, як сторони держави, закриває цю справу.
Коли Тимошенко в середині 90-х років творила корупцію, роздавала по Москві, коли Тимошенко задіяна разом із Лазаренком у такій скандальній історії, а тепер ми кажемо, а як боротися в цій країні парламентського типу, прем’єрського типу, коли владу очолює ця людина.
Я добре розумію, про які системні цінності, про які виклики йде мова. Тимошенко – це криза, криза у всьому. Це програне українство, програна демократія, це програний європейський курс. Так можна одним словом назвати «вона» – Тимошенко.
Але я розумію, що в людей може бути друга думка, і це їхня відповідальність. Це не моя відповідальність, це їхня відповідальність. 17 січня – це шанс. Хай кожен розбереться, що до 17 січня шанс у його руках: бути Україні чи не бути. Якій Україні бути.
Я, як Президент, ніколи не похилю голову і не скажу, що я за ці 5 років щось програв. Я приніс нації те, що вона потребує. Уміє вона це читати – це її спасіння. Не вміє – значить, нам треба походити з януковичами та тимошенками під кремлівським проектом, як ходили під Кучмою, ще 15-20 років. Це також плата.
– Пане Президенте, чому, коли стало зрозуміло, що ЄС не хоче на своїх теренах бачити громадян України, тобто неполегшений візовий режим. Ви не ввели адекватну заяву і не запровадили візи для громадян для громадян країн Шенгену.
Тому що вислідом цих візових труднощів з ЄС є те, що громадяни мають різне ставлення до Євросоюзу. І не в останню чергу звинувачують саме дії української влади, чому так складно їм їздити до Європи.
Причому я хочу підкреслити, щоб ми зробили висновок, у 2008 році 40% всіх українців, які виїжджали, вони виїжджали за безкоштовною візою. І ми називаємо це відсутністю прогресу у візових відносинах? Я думаю, це дурниця, це далеко не так. 40% серед громадян України, що їдуть до країн ЄС, не платять за візу, це і є візова політика Президента Ющенка.
Як рухатися далі? Очевидно, безвізова тема. Але це далеко не технічне питання. Думаю, це питання, що є в компоненті разом з політикою євроінтеграції. Я буду завжди доводити нації: не слухайте байок, що нас не чекають, що нам треба замінити політику євроінтеграції політикою на схід і таке інше.
Єдина політика, яка дає нам майбутнє, як з точки зору демократизації політичної, економічної, суспільної, – це політика євроінтеграції. Якщо скажеш, що там двері закриті, знімайте ці двері з завіс і йдіть у ЄС. Майте на увазі, що від вас чекають кроків, не треба формулювати якийсь умовний паритет, хто до кого і в якій мірі повинен наближатись.
Очевидно, що така Україна, яка сьогодні є, вона мало приваблює ЄС. Але це не проблема Євросоюзу, це наша проблема. Будемо мати Прем’єр-міністра, який не здатний творити реформи, це ще більше буде проблемою.
Бездіяльність, яка є під політикою Тимошенко, тільки використовувати європейську заставку як маскування – це не європейська політика, це неправильна дорога. Ми тратимо час з таким Прем’єр-міністром, бо це не є проводир, якщо ми говоримо про політику реформ, особливо економічного змісту.
Крім прем’єра цих реформ ніхто не зробить, але ми живемо у безреформі, ми маємо найбільшу кризу сьогодні. Не тому, що це проблема європейської чи світової кризи. Криза знаходиться на вулиці Грушевського, на 7 поверсі, це робочий кабінет Прем’єр-міністра. У нас одна криза є.
– Якщо 17 січня народ України зробить так, як сказав Юрій Андрухович. Я у Президентові розчарувався, але щоб ні в кому не розчаровуватись, проголосую за нього ще раз. Якщо проголосують за Вас, якими будуть Ваші дії, скажімо, у відносинах з Росією? Тому що зараз вони погані. Як будуть вони розвиватись уже на новому щаблі?
Я просто попереджую кожного українця, хто з мандатом. Шановний, у тебе є одне питання: або ми повертаємось у часи Кучми, але разом з Януковичем та Тимошенко (бо це найкращий московський проект за останні 18 років, який розверне Україну туди, звідки виводити її прийдеться через великий визвольний рух). Або схаменіться, будьте реалістами часу, який ми прожили, цю ходу українську належно оцініть.
– То якщо вже оцінили і в лютому Вас обрали. Як будемо працювати з Росією?
Ви називаєте українсько-російські стосунки сьогодні складними. Я уточню. 7 років тому, коли до острова Тузла досипали дамбу, чи тоді легше було? Думаю, тоді було значно складніше. Вибачте, за незалежність треба боротися. Боротись у тому сенсі, щоб нас поважали. А це дорога не одного року.
Чи коли 9 років тому російська Дума ухвалювала закон про «город Севастополь – город российский». До речі, закон, який не скасований донині. Не дивлячись на резолюцію ООН. Я вас хочу запитати, чи тоді легше було?
Сьогодні до наших островів дамби не насипають. Сьогодні наші території не забирають через законодавчі органи Росії. Не будьте наївними, наші відносини з Росією ніколи не були простими. Як не є простими відносини Білорусі, Литви, Естонії, Латвії, Молдови, Грузії, Азербайджану. Можна цей ряд продовжувати до Туркменистану.
Не опускайте руки. Це проблема, коли 300 років ми перебували в колонії, наші національні інтереси або формулювались дуже слабко, або дуже неясно, або культура нових відносин, принципів, засад – це культура не одного дня. Треба мати ціле покоління політиків, до речі, як в Україні, так і в Росії, які б дивились один на одного як політики, за якими стоять суверенні держави, які вимагають поваги до громадянина, до нації, до мови, до культури і таке інше. Це процес національного становлення.
Тут я не бачу складнощів, які б мене змушували бути песимістом. Але така дорога становлення України. Чи в час січових стрільців становлення наше було легшим? Чи ми говоримо про партизанський рух? Чи тоді було легше? Чи ми говоримо про Мазепу? А тоді було легше? Я не хочу, щоб моя нація була лінива, щоб нація не могла апелювати до подій, які ще були 40-50 років тому, чи 100 років тому. І порівнювала, які виклики на твою долю покоління випали, і які випадали на долю наших дідів-прадідів, щоб мати право на слово, що ми вільні, що ми українці. Тому я не можу в такій редакції формулювати відповідь, що нам тяжко.
Становлення ніколи не є простим. Особливо, коли для країни треба зробити три речі. З населення треба зробити націю, а це не робиться Ющенком за одну каденцію. Будь-хто прийде, хто буде віддано служити Україні, з точки зору національного становлення, за 5 років нації не створить.
Але за ці 5 років ми склеїли значно більше, ніж за попередні 15. Чи ми говоримо про демократичне становлення. Зверніть увагу, паралельно йде національне становлення, нам треба відродити генетично, що втрачено за 300 років. Нам треба демократизуватися. Треба мати європейську політику і інтегруватись до Європи. Хіба це легкі завдання?
Але кожне попереднє покоління було б щасливим, коли б у нього була своя держава і отака домашня робота. Важка робота. Ні одна нація цього не робить у Європі. Жодна нація цього не робить. Тому що поляки своє національне становлення пройшли значно раніше, навіть не десятки років, а сотні. Поляк завжди був єден своєю мовою, своєю церквою, своєю історією, традицією, культурою, у нього було чисте джерело з минулого. У нас було не таке. Але це ж не привід, щоб посипати голову попелом і казати, що ми не поляки. Так зробіть те, що зробили поляки. Це для вас нагода. Чи демократизація.
З 2000-го по 2005-й рік – скажіть, які європейські президенти відвідали Україну? Чи ви забули, що ми були в політичній ізоляції? Чи ви забули, що Президент України раз на рік виїжджав на якусь конференцію і там придумували чи арабський алфавіт, чи англійський, чи туземський алфавіт, щоб подалі сісти від України. Чи ви цього вже не пам’ятаєте? Ми такими були 5 років тому. А тепер ви плачете, що за 5 років вам не вдалося. Це не правильно.
– Ми не плачемо, власне. Існує багато речей. Наші колеги з білоруської служби Радіо Свобода, знаючи, що будемо спілкуватись з Вами, просили запитати. Вони мали нещодавно з Росією на нафтовій ниві. Чи це був тиск на Білорусь?
Тому коли прем’єр Тимошенко в січні минулого року підписала угоду, яку вона назвала переможною, коли Україна отримала 420 доларів ціну на газ, що приблизно в 2,5 рази більше, ніж Німеччина. Коли Україна отримала ціну на транзит 1,7 замість п’яти, як у Словаччині чи в Австрії, і ми втратили 5 мільярдів до НАК «Нафтогазу», коли прем’єр зробила «Нафтогаз» збитковою компанією на 33 мільярди.
Запитайте, будь ласка, у білорусів, поляків, венесуельців, чи вони коли бачили приклад, щоб нафтогазова компанія була збитковою? У Тимошенко вона збиткова. Бо за цим процесом стоїть не економіка. Тимошенко їздить у Москву не для того, щоб формулювати ринкові засади відносин в енергетиці, газу чи нафті. Тимошенко їздить у Москву, щоб вести перемови з Генпрокурором, щоб кримінальна справа була закрита за ту корупцію, за ті речі, які вона творила разом з контрагентами з московської сторони по цих справах.
Тому виклик, який є в Білорусі, такий як він є перед Україною, що ми кажемо, що при Тимошенко ніколи не запрацює в аверсі нафтопровід «Одеса – Броди» як форма поставки каспійської нафти до двох наших заводів в Україні. Чи ми говоримо по Гданську, Плоцьку, чи ми говоримо про південну дружбу і поставку каспійської нафти до Чехії.
Для неї це політичні проекти. Бо вона добре розуміє, що її проросійську політику може підтримати найщільніше, найактивніше тільки Кремль. Немає більше гравця, який би підтримав зовнішньо Тимошенко так, як через капітуляцію може підтримати її кремлівська команда.
– До речі, в інтерв’ю «Комсомольській правді в Україні» Віктор Янукович сказав про те, що в його плані модернізації України є створення газового консорціуму «Україна – ЄС – Росія» по газу. Як Ви це оцінюєте?
Я розумію, про який консорціум йдеться. Я розумію, як там долучаться інші країни. Шість років тому Янукович говорив про двосторонній консорціум. Тепер зрозуміло, що це проект, який не отримає будь-якої підтримки. Зараз мова йде про те, як залучити Францію, Німеччину та Росію.
Я хочу звернутись до українців, чи ви розумієте, що втрачаєте свій проект, який є в кожній нації? У німців є свій газовий проект, у росіян є свій газовий проект, в українців є свій газовий проект. Чому жодна нація не ставить на порядок денний мінімізувати свою участь і вигоду? Чому тільки українці ставлять питання, як віддати газовий консорціум? Яка мета? Північний потік перекрити? Південний потік перекрити? Блакитний потік перекрити? У нас є національний інтерес. Давайте його висловлювати ясно і чітко. Ось і все.
– Пане Президенте, значна частина інтелігенції і інтелектуального світу висловили підтримку Вам на цих виборах. І вони це аргументують тим, що Ви втратили величезні шанси за 5 років свого президентства для розвитку України. Але тим не менше дають Вам цей шанс.
Уже винісши уроки зі свого президентства, які Ви будете робити перші кроки, ставши Президентом України. Як будете використовувати цей шанс? Зокрема, у кадровій політиці?
Я не хочу, щоб ви дивились на українську долю, як на бутерброд з великою частиною масла, зверху намазаного. Це мучеництво. Це тяжка робота. Та людина, яка її ніколи не робила і може давати зі сторони оцінку, в такій редакції, як Ви поставили запитання, може формувати позицію. Що Ющенкові щось не вдалось.
Я чистий перед своїми дітьми, я чистий перед своєю перед нацією. Якщо за 17 років вам хтось робив ліпшу політику, назвіть це ім’я. Якщо не було ліпшої людини, я маю честь сказати, що ті 5 років, які я прожив в українській політиці як Президент, я, може, вперше привів Україну до найкращих економічних показників у Європі. Я буду цим гордитись.
Ми перші почали говорити про те, що ми переживаємо найколосальніший виклик у своєму становленні – процес національного становлення. Який дуже важкий, значно складніший, ніж проголошення нашої держави. Значно складніший.
І те, що мені допікають по кадрах. Шановні, жодна людина в Україні не має більш класної команди, ніж голова Національного банку Віктор Ющенко, який обирався двічі на цей термін, який провів реформу, який створив банківську систему, яка не знала криз. Єдина у країнах східної Європи. Я отримав п’ятий статус банкіра світу. Цим я хочу сказати не те, що я розумний такий, а що я віддано робив, це вірна національна частина моєї роботи. Я не буду опускати голову. Став Прем’єр-міністром. Думаю, я був не гірший Прем’єр-міністр у цій країні.
Я маю право своїй нації говорити відкрито. Коли я став Президентом, я можу сказати, що, починаючи з голів районних чи обласних адміністрацій, це та команда, якою я горджуся.
Але якщо Ви хочете сказати, що за два місяці можна зробити команду, то я Вам нагадаю слова Білла Клінтона, який казав, що першу команду, яку він набрав, у значній мірі прийшлось відправити у відставку через півтора року. Нікуди не годилась. Бо займатись політикою – одне, привести з майдану людей у службові кабінети – це одне, але бути службовцем – це зовсім інше. Другу команду він змінив через два роки після першої команди. І тільки вкінці першого терміну сказав, що це була та команда, з якою він би пройшов другий термін свого президентства.
Я не через корупцію беру людей, я не через родинні зв’язки беру людей. Якщо за десятки років в українців відбили здатність бути службовцями своєї нації. Якщо я часто їду по вулиці і бачу, як освічені врятують Україну. А я десятки разів кажу, що не освічені врятують Україну, її врятують патріоти. Безумовно, освічені, безумовно, віддані, але патріоти.
Як відповісти на теми, які виникають при формуванні команди? Найкращу може дати відповідь Президент Ющенко. Бо ні в кого немає такої команди, починаючи від мера, районної адміністрації чи обласної, закінчуючи міністрами.
– Я у Вас зараз запитаю про мера, про київського.
– Запитайте.
– Один із представників Вашої команди, який працює не в мерії, але після передвиборної зустрічі з киянами сказав: мені виборці сказали, що коли Ющенко зніме Черновецького, то проголосуємо на нього відразу. От Литвин зараз пропонує провести позачергові вибори мера Києва.
– Шановна громадо, давайте навчимося бути громадянами. Скажіть, скільки відсотків голосів дали кияни Черновецькому? Яке моє відношення, коли ми говоримо про Черновецького, коли мова йде про те, що людина йде не від партії, самовисуванець, який набирає найбільше в історії Києва голосів на свою підтримку. Дорогі мої, кому ви ставите питання? Президенту? Ви звертаєтесь не за адресою.
Ви запитайте себе як кияни, тому що це ваша відповідальність. Ви своїм мандатом привели в Києві до влади мера. І я вас дуже прошу, не спішіть посипати попелом себе. Це також урок. Це також іспит. Не треба з цього робити трагедію.
Інше було б питання, якби ми привели в Києві мера фальсифікованим вибором, і ви 5 років докоряли б, що пане Президенте, Ви не виконали свою місію, Ви не можете організувати законні чесні вибори… А якщо я забезпечив чесні вибори, ми пройшли через авантюри Тимошенко, бо ви знаєте, що повторні вибори мера в Києві були ініційовані Прем’єр-міністром. І ще у восьми містах мала бути така ж сама київська акція. Це та закулісна антиконституційна реформа, яку задумали і Тимошенко, і Янукович.
Але якщо ми відповідаємо зараз за ситуацію в Києві, то громада вибрала.. До кого ще має стукати громада у двері? Давайте навчимося бути не населенням, а громадянами, і відповідати за свій вибір.
– Поки населення у нас ще не є нацією, а громадянами, то вони закидають Вам, що ордени Ви давали йому і його команді так само. А на різдвяні свята у Києві знесли пам’ятку національної спадщини 19-го століття на Набережному шосе – будівлю київського водогону.
– Я хотів би дати Вам відповідь через друге порівняння. А те, що ми робили 7-8 років тому з Майданом Незалежності? Ви не пригадуєте? Ми зараз говоримо про водогін. А що зробити з головною площею України? Скільки національних символів ми втратили? Скільки новодєлів зробили із сучасної керамічної цегли і хочемо їм поклонятись, як золотим ідолам? Хіба це не трагедія була?
Думаю, що у мерах міста маємо бачити не градоначальника, який гарно каналізацією управляє, бо це для столиці замало. Ми повинні бачити патріота, українського інтелігента, ми повинні бачити віддану людину в тих викликах, які є в кожній родині, і прикладного характеру: і щодо питань води, і світла, і тротуару, і дороги.
Очевидно, нація ще не сформулювала себе у такому контексті постановки питання, ми часто вибираємо між прорабом і якоюсь іншою категорією. Але це проблема тільки росту. Ви запитуєте зараз у мене, приєднуєте мене до відповідальності за речі, які не відносяться в будь-якій країні світу до компетенції Президента. Але в Україні в усьому винен Президент.
– Що б Ви хотіли, щоб журналісти у Вас запитали, але чого ніколи не запитують?
Відверто скажу, мені легко спілкуватись. У тому сенсі, що я переконаний у тих цінностях, світогляді, який 5 років тому привів мене на президентство. Речі, про які ми сьогодні говоримо, які я роблю як Президент, це речі, які можна порівняти з притчею у Біблії. Коли посипаєш зерном, одна зернина падає в ріллю, почекайте рік-два, і вона дасть сходи. Друга зернина падає на дорогу, її колеса роздавлюють, і вона ніколи не зійде. Третя зернина потрапляє між каміння, може, через третій сезон, як гарний пройде дощ, то там знайдуться сили пробитись на цей білий світ. Це президентська місія.
Ми говоримо про речі, які не можна легко порівняти, що от сьогодні ти зробив, а завтра воно зійшло. Часто це завтра розтягується на роки. Часто ми говоримо про політику-стратегію, а не політику-тактику. Бо політика-тактика – це політика прем’єра, мера, коли зробив цей короткий відрізок, і тобі зрозуміло. Ми говоримо про речі, які є святі для кожної нації. А це не питання Президента як такого тільки. Указом багато речей не зробиш. Треба виграти серце в кожного.
Ми говоримо про політику, яку треба десятки разів пропагувати, десятки разів громадянину говорити, щоб потім він її підтримав. Чи ми говоримо про Чорноморський Флот. Я знаю, що є один політик в Україні, який іде на вибори і каже, що Чорноморський флот – це дестабілізація ситуації в Україні.
Я знаю, що я очок не наберу, але повинен бути перед вами. Зробите ви інший вибір – це ваша проблема. Але щоб це не було моєю проблемою, що я не доказав тоді, коли був Президентом, і не попередив націю. Чи ми говоримо про політику НАТО – чи ви розумієте її, чи не розумієте. Якщо Україна, як нація, не повторить відповідь поляків, чехів, словаків, болгар, литовців, естонців, латишів, румун, мадярів, якщо ми цього не зробимо, у нас не буде незалежності, у нас демократія буде втрачена.
Чи про той газовий консорціум… От такі фальшивки у нас будуть гуляти, це один з каменів втрат нашої незалежності, суверенітету. Чи ми будемо говорити про «Одеса – Броди». Та ніколи Янукович і Тимошенко не зроблять аверс, і ніколи каспійська нафта не потече по проекту, який спеціально я, як Прем’єр-міністр, будував для каспійської нафти для України.
Ми говоримо про свободу слова, повагу до журналіста, про свободу вибору, про європейський процес. Я розумію, що для багатьох політиків це є просто ширма, навіть якщо вони використовують ці слова. По-перше, немає таких політиків, які вживають ці слова в такому контексті, як я вживаю. І це когось відлякує, в тому числі і серед виборців. Але по-іншому, я переконаний, Президент не повинен ставити питання.
Новітній незалежності 18 років. Або ми повторимо те, що в 20-му столітті повторювали не раз і втрачали цю незалежність, або ми навчимося чесно говорити як на політичному рівні, як на рівні Президента, так і на рівні громадянина, який вибирає. Будь ласка, тобі не подобається політика Ющенка – вибирай кого хочеш, але ти програєш.
