Почнемо з кандидатів, які вийшли з «помаранчевої» обойми, але зараз мають власні погляди на політичне життя. Мова про Арсенія Яценюка та Анатолія Гриценка.
Пан Гриценко у своїй програмі наголосив, що він – «людина військова», пообіцяв, що «протягом п'яти років ми не вступатимемо ні в які воєнно-політичні союзи. Слабкі та роз'єднані ми не потрібні нікому. Насамперед, самі собі». Окремо екс-міністр оборони заявляє, що «наша армія стане контрактною і надійно захищатиме народ. Наші солдати будуть професіоналами, матимуть якісну освіту і відмінну фізичну форму, сучасну зброю і гідне грошове забезпечення».
У свою чергу, пан Яценюк у кандидатській програмі зазначає, що «у сучасному світі реальний суверенітет мають лише країни, здатні захистити себе й свою територіальну цілісність. Жодні союзи не гарантують нам безпеку без боєздатної сучасної армії. Її необхідно заново спроектувати і побудувати». «Президент України – це й Верховний Головнокомандувач Збройних Сил. Новий Президент виконає свій священний обов'язок – захистить суверенітет, територіальну цілісність і безпеку країни», – вважає екс-голова Верховної Ради.
Хотілося б нагадати, що обидва кандидати вийшли з команди нинішнього Президента Віктора Ющенка і веслували вони колись в одному «помаранчевому» човні. Тоді, у 2005-му, нова команда «революціонерів» ухвалила власну програму розвитку армії – «Державну програму розвитку ЗС України на 2006-2011 роки», яка передбачала сумарне фінансування на рівні 73 мільярдів гривень. Дійсно, це був крок вперед у сфері будівництва української армії і оборонно-промислового комплексу.
Зараз уже можна сказати, що всім цим планам не судилося збутися. Ні за фінансовим наповненням, ні за політичною волею дії нової команди не стали ефективнішими, ніж за часів Леоніда Кучми. У 2009 році фінансування оборони досягло свого історичного мінімуму – 0,8 відсотка ВВП. Старіння озброєнь і військової техніки досягло критичного рівня. Професіоналізація армії і скасування призову зависли на невизначений період. Із позитиву – лише красиві плани, які доведеться реалізовувати новому Президенту.
На що ж можуть розраховувати військові у разі перемоги Гриценка або Яценюка? Можна говорити про те, що, на практиці програми їх діяльності в оборонній сфері не будуть суттєво відрізнятися. Це можна пояснити тим, що обидва вони, найімовірніше, будуть продовжувати працювати в рамках документів, ухвалених у 2005 році.
Навіть якщо Арсеній Яценюк, більш схильний до експериментів, намітить радикальні зміни в розвитку армії, досвід економіста швиденько поверне його до реальності. Саме економіка стане головним визначальним чинником діяльності Яценюка в системі оборони. І якщо йому вдасться організувати необхідне фінансування вже існуючих програм, військовослужбовці будуть носити його на руках.
Що ж до Анатолія Гриценка, то його позиції та погляди щодо розвитку системи оборони і безпеки України добре відомі. Саме вони покладені в основу програмних документів 2005 року, які намагалися виконати уряди і Єханурова, і Януковича, і Тимошенко. Для пана Гриценка ключовим питанням якраз стане формування працездатної команди, готової виконати намічені завдання.
Зважаючи на те, що Сергій Тігіпко у 2004 році покинув штаб Партії регіонів, після чого здійснив кілька реверансів у ідеологічній площині, віднести його до одного з традиційних таборів поки що важко. Очевидно, лише його практичні кроки на президентській ниві можуть прояснити ситуацію. У своїй передвиборній програмі він визначив пріоритетом «побудову сильної контрактної армії». Також Тігіпко пообіцяв негайно розпочати розробку нової воєнної доктрини, виходячи із загроз і реалій сучасного світу. «Нам потрібна мобільна професійна армія, з ефективною системою підготовки солдат і офіцерського резерву», – наголосив він. Тобто, теоретично все правильно. Наскільки реально це виглядатиме на практиці, побачимо після виборів.
«Регіональна» оборона
У програмі до президентських виборів-2010 лідер Партії регіонів Віктор Янукович стверджує, що «українська бронетехніка, військово-транспортна авіація, ракетні комплекси забезпечать високу боєготовність Збройних Сил». Він обіцяє: «У першочерговому порядку будуть забезпечені житлом безквартирні офіцери. Запроваджу порядок отримання молодими офіцерами житла протягом першого року служби».
Якщо казати про реалії, то «регіонали», в основному, вбачають розвиток армії у поступовому русі в рамках традиційних моделей, ідейним натхненником яких є Олександр Кузьмук. Він є, безперечно, найбільш авторитетним військовим фахівцем серед представників Партії регіонів, виступає за тверду вертикаль влади у сфері оборонної промисловості й максимальне збереження потенціалу Збройних Сил. Щодо переходу на професійні засади комплектування, то пан Кузьмук стоїть на позиції поступового руху до цієї мети, без фанатизму. Реагуючи на бажання Юлії Тимошенко негайно перевести армію на контракт, він ще в 2007 році висловився в тому сенсі, що перехід на контрактну армію не може здійснюватися на основі передвиборних обіцянок чи політичних домовленостей, а має проводитися на підставі відповідної держпрограми.
Не має сумніву, що можливий прихід до влади Віктора Януковича призведе до формування нових вертикалей управління й нових управлінських органів. Найімовірніше, буде відновлена посада віце-прем'єра з питань оборони, створене спеціальне національне агентство або комітет з питань ОПК.
Згадуючи про те, як Янукович проявив себе в оборонній сфері за часів свого останнього прем'єрства, слід не оминути одну важливу деталь. Незважаючи на всі політичні баталії того періоду, міністерство фінансів Миколи Азарова змогло забезпечити унікальну річ – рівномірне і своєчасне фінансування оборонних видатків. До нього і після нього в Україні це нікому не вдавалося!
У той же час, не можна пройти повз досить кострубаті дії уряду Віктора Януковича у сфері «перебудови» українського авіапрому, які вилилися у створення державного авіабудівного концерну «Авіація України». Про результати діяльності концерну сказано чимало і, в основному, поганого. Найбільш яскраво на цю тему висловився президент ВАТ «Мотор Січ», член Партії регіонів В'ячеслав Богуслаєв, який заявив, що «Авіація України» несе загрозу безпеці країни, в силу того, що Україна послаблює свої позиції на ринку авіадвигунобудування.
Ось такий набір суперечливих дій і думок. Чи очікувати прогресу в оборонній сфері при Верховному Головнокомандувачі Януковичу? Скажу так: навіть найкращі задумки на стратегічному рівні, правильні управлінські рішення і чітка фінансова дисципліна уряду не гарантує успіху, коли на практиці все буде зводитись до проектів на кшталт «Авіації України». Тому, окрім професіональних стратегів, Януковичу слід пошукати ще й чесних тактиків. Хоча так можна сказати про будь-кого з політиків в Україні...
Чи буде новий «прорив»?
Перебування при владі Юлії Тимошенко залишає в людей з армії і оборонно-промислового комплексу неоднозначне враження. З одного боку, саме Тимошенко проголосила після Помаранчевої революції найважливіші стратегічні ініціативи і завдання в розвитку Збройних Сил та ОПК. З іншого боку, так склалось, що заплановане, здебільшого, не було виконане.
Найбільше запам'яталися, звичайно, обіцянки скасувати з 1 січня 2008 року призов до армії. У вересні 2007 року на дискотеці «Студентський прорив» у Національному комплексі «Експоцентр України» лідер БЮТ підписала зобов'язання перед молоддю України скасувати з початку 2008 року призов на строкову військову службу, а до 2009 року – перевести армію на професійну основу. Потім була довга словесна боротьба за перехід на контракт із Президентом Ющенком, тодішнім міністром оборони Гриценком, «тіньовим» міністром оборони Кузьмуком і масою експертів, які стверджували, що скасувати призов у такий короткий час просто не реально, а крім того, шкідливо.
Однак лідер БЮТ стійко захищала свої позиції і лише жорстко заявила, що міністр оборони, який блокуватиме переведення армії на контрактну основу, не має шансів на те, щоб працювати в її уряді. Результат цієї епопеї відомий: українських хлопців і досі забирають до армії, а професіоналізація завмерла до кращих часів.
У своїй президентській передвиборній програмі Юлія Тимошенко заявляє: «Як Верховний Головнокомандувач я сприятиму авторитету військової служби та поваги до людей у погонах. Ми виділимо достатні матеріально-технічні і фінансові ресурси для зміцнення боєздатності армії, соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей. Армія стане професійною, сформованою на контрактних засадах, строковий призов в армію буде скасовано». Звучить обнадійливо. Але чи переконливо для людей у погонах?
Стосовно ОПК Юлія Тимошенко завжди діяла активно й наполегливо, оскільки це їй ближче як економісту-практику. Вона встигла докласти руку фактично до вирішення всіх проблем, які існують в українській «оборонці», а також до всіх проектів, які реалізуються в рамках програми переоснащення ЗСУ. І не можна стверджувати, що у невдачах на цьому шляху винна саме вона.
За останній рік Кабінет Міністрів ухвалив масу рішень із питань ОПК. Урядом затверджено Стратегію розвитку ОПК України, Державну цільову програму реформування і розвитку ОПК України на період до 2013 року. У травні 2009 року Кабінет Міністрів схвалив Загальнодержавну цільову програму розвитку кораблебудування на період до 2035 року та Стратегію розвитку суднобудування до 2020 року.
Про авіацію окрема розмова. Самі авіабудівники стверджують, що Тимошенко дійсно змінила на краще становище українського авіапрому. Серед головних досягнень на цьому напрямку – створення державного концерну «Антонов», в якому сконцентровані всі авіабудівні потужності України, реструктуризація заводу «Авіант» із його приєднанням до АНТК імені Антонова та виділення у 2009 році 1820 мільйонів гривень цільової допомоги авіазаводам.
Бронетанкова сфера теж не залишається без уваги лідера БЮТ. Виключно її стараннями заводу імені Малишева зі Стабілізаційного фонду було виділено 100 мільйонів гривень на реалізацію програми з модернізації танків «Булат» і 120 мільйонів гривень на будівництво нових танків «Оплот».
Словом, зроблено чимало. Проте, в усіх цих справах проглядається відсутність системності. Занадто багато рішень в «ручному режимі», чого дуже не любить сфера оборони та безпеки. Виходить, що ухвалені стратегії живуть своїм життям, а на практиці все відбувається за натхненням і номенклатурною необхідністю.
Можна стверджувати, що пані Тимошенко, отримавши статус Верховного Головнокомандувача, не дасть розслабитись генералам і промисловцям. Роботи вистачить усім. Турбує лише одне: щоб рішення в ручному режимі не зашкодили реалізації чудовим програмам та стратегіям. Адже розвиток армії не може відбуватись просто за бажанням Президента. Потрібна щоденна кропітка праця всієї держави. На це й сподіваємось.
Михайло Самусь, заступник директора Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Пан Гриценко у своїй програмі наголосив, що він – «людина військова», пообіцяв, що «протягом п'яти років ми не вступатимемо ні в які воєнно-політичні союзи. Слабкі та роз'єднані ми не потрібні нікому. Насамперед, самі собі». Окремо екс-міністр оборони заявляє, що «наша армія стане контрактною і надійно захищатиме народ. Наші солдати будуть професіоналами, матимуть якісну освіту і відмінну фізичну форму, сучасну зброю і гідне грошове забезпечення».
У свою чергу, пан Яценюк у кандидатській програмі зазначає, що «у сучасному світі реальний суверенітет мають лише країни, здатні захистити себе й свою територіальну цілісність. Жодні союзи не гарантують нам безпеку без боєздатної сучасної армії. Її необхідно заново спроектувати і побудувати». «Президент України – це й Верховний Головнокомандувач Збройних Сил. Новий Президент виконає свій священний обов'язок – захистить суверенітет, територіальну цілісність і безпеку країни», – вважає екс-голова Верховної Ради.
Хотілося б нагадати, що обидва кандидати вийшли з команди нинішнього Президента Віктора Ющенка і веслували вони колись в одному «помаранчевому» човні. Тоді, у 2005-му, нова команда «революціонерів» ухвалила власну програму розвитку армії – «Державну програму розвитку ЗС України на 2006-2011 роки», яка передбачала сумарне фінансування на рівні 73 мільярдів гривень. Дійсно, це був крок вперед у сфері будівництва української армії і оборонно-промислового комплексу.
Зараз уже можна сказати, що всім цим планам не судилося збутися. Ні за фінансовим наповненням, ні за політичною волею дії нової команди не стали ефективнішими, ніж за часів Леоніда Кучми. У 2009 році фінансування оборони досягло свого історичного мінімуму – 0,8 відсотка ВВП. Старіння озброєнь і військової техніки досягло критичного рівня. Професіоналізація армії і скасування призову зависли на невизначений період. Із позитиву – лише красиві плани, які доведеться реалізовувати новому Президенту.
На що ж можуть розраховувати військові у разі перемоги Гриценка або Яценюка? Можна говорити про те, що, на практиці програми їх діяльності в оборонній сфері не будуть суттєво відрізнятися. Це можна пояснити тим, що обидва вони, найімовірніше, будуть продовжувати працювати в рамках документів, ухвалених у 2005 році.
Навіть якщо Арсеній Яценюк, більш схильний до експериментів, намітить радикальні зміни в розвитку армії, досвід економіста швиденько поверне його до реальності. Саме економіка стане головним визначальним чинником діяльності Яценюка в системі оборони. І якщо йому вдасться організувати необхідне фінансування вже існуючих програм, військовослужбовці будуть носити його на руках.
Що ж до Анатолія Гриценка, то його позиції та погляди щодо розвитку системи оборони і безпеки України добре відомі. Саме вони покладені в основу програмних документів 2005 року, які намагалися виконати уряди і Єханурова, і Януковича, і Тимошенко. Для пана Гриценка ключовим питанням якраз стане формування працездатної команди, готової виконати намічені завдання.
Зважаючи на те, що Сергій Тігіпко у 2004 році покинув штаб Партії регіонів, після чого здійснив кілька реверансів у ідеологічній площині, віднести його до одного з традиційних таборів поки що важко. Очевидно, лише його практичні кроки на президентській ниві можуть прояснити ситуацію. У своїй передвиборній програмі він визначив пріоритетом «побудову сильної контрактної армії». Також Тігіпко пообіцяв негайно розпочати розробку нової воєнної доктрини, виходячи із загроз і реалій сучасного світу. «Нам потрібна мобільна професійна армія, з ефективною системою підготовки солдат і офіцерського резерву», – наголосив він. Тобто, теоретично все правильно. Наскільки реально це виглядатиме на практиці, побачимо після виборів.
«Регіональна» оборона
У програмі до президентських виборів-2010 лідер Партії регіонів Віктор Янукович стверджує, що «українська бронетехніка, військово-транспортна авіація, ракетні комплекси забезпечать високу боєготовність Збройних Сил». Він обіцяє: «У першочерговому порядку будуть забезпечені житлом безквартирні офіцери. Запроваджу порядок отримання молодими офіцерами житла протягом першого року служби».
Якщо казати про реалії, то «регіонали», в основному, вбачають розвиток армії у поступовому русі в рамках традиційних моделей, ідейним натхненником яких є Олександр Кузьмук. Він є, безперечно, найбільш авторитетним військовим фахівцем серед представників Партії регіонів, виступає за тверду вертикаль влади у сфері оборонної промисловості й максимальне збереження потенціалу Збройних Сил. Щодо переходу на професійні засади комплектування, то пан Кузьмук стоїть на позиції поступового руху до цієї мети, без фанатизму. Реагуючи на бажання Юлії Тимошенко негайно перевести армію на контракт, він ще в 2007 році висловився в тому сенсі, що перехід на контрактну армію не може здійснюватися на основі передвиборних обіцянок чи політичних домовленостей, а має проводитися на підставі відповідної держпрограми.
Не має сумніву, що можливий прихід до влади Віктора Януковича призведе до формування нових вертикалей управління й нових управлінських органів. Найімовірніше, буде відновлена посада віце-прем'єра з питань оборони, створене спеціальне національне агентство або комітет з питань ОПК.
Згадуючи про те, як Янукович проявив себе в оборонній сфері за часів свого останнього прем'єрства, слід не оминути одну важливу деталь. Незважаючи на всі політичні баталії того періоду, міністерство фінансів Миколи Азарова змогло забезпечити унікальну річ – рівномірне і своєчасне фінансування оборонних видатків. До нього і після нього в Україні це нікому не вдавалося!
У той же час, не можна пройти повз досить кострубаті дії уряду Віктора Януковича у сфері «перебудови» українського авіапрому, які вилилися у створення державного авіабудівного концерну «Авіація України». Про результати діяльності концерну сказано чимало і, в основному, поганого. Найбільш яскраво на цю тему висловився президент ВАТ «Мотор Січ», член Партії регіонів В'ячеслав Богуслаєв, який заявив, що «Авіація України» несе загрозу безпеці країни, в силу того, що Україна послаблює свої позиції на ринку авіадвигунобудування.
Ось такий набір суперечливих дій і думок. Чи очікувати прогресу в оборонній сфері при Верховному Головнокомандувачі Януковичу? Скажу так: навіть найкращі задумки на стратегічному рівні, правильні управлінські рішення і чітка фінансова дисципліна уряду не гарантує успіху, коли на практиці все буде зводитись до проектів на кшталт «Авіації України». Тому, окрім професіональних стратегів, Януковичу слід пошукати ще й чесних тактиків. Хоча так можна сказати про будь-кого з політиків в Україні...
Чи буде новий «прорив»?
Перебування при владі Юлії Тимошенко залишає в людей з армії і оборонно-промислового комплексу неоднозначне враження. З одного боку, саме Тимошенко проголосила після Помаранчевої революції найважливіші стратегічні ініціативи і завдання в розвитку Збройних Сил та ОПК. З іншого боку, так склалось, що заплановане, здебільшого, не було виконане.
Найбільше запам'яталися, звичайно, обіцянки скасувати з 1 січня 2008 року призов до армії. У вересні 2007 року на дискотеці «Студентський прорив» у Національному комплексі «Експоцентр України» лідер БЮТ підписала зобов'язання перед молоддю України скасувати з початку 2008 року призов на строкову військову службу, а до 2009 року – перевести армію на професійну основу. Потім була довга словесна боротьба за перехід на контракт із Президентом Ющенком, тодішнім міністром оборони Гриценком, «тіньовим» міністром оборони Кузьмуком і масою експертів, які стверджували, що скасувати призов у такий короткий час просто не реально, а крім того, шкідливо.
Однак лідер БЮТ стійко захищала свої позиції і лише жорстко заявила, що міністр оборони, який блокуватиме переведення армії на контрактну основу, не має шансів на те, щоб працювати в її уряді. Результат цієї епопеї відомий: українських хлопців і досі забирають до армії, а професіоналізація завмерла до кращих часів.
У своїй президентській передвиборній програмі Юлія Тимошенко заявляє: «Як Верховний Головнокомандувач я сприятиму авторитету військової служби та поваги до людей у погонах. Ми виділимо достатні матеріально-технічні і фінансові ресурси для зміцнення боєздатності армії, соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей. Армія стане професійною, сформованою на контрактних засадах, строковий призов в армію буде скасовано». Звучить обнадійливо. Але чи переконливо для людей у погонах?
Стосовно ОПК Юлія Тимошенко завжди діяла активно й наполегливо, оскільки це їй ближче як економісту-практику. Вона встигла докласти руку фактично до вирішення всіх проблем, які існують в українській «оборонці», а також до всіх проектів, які реалізуються в рамках програми переоснащення ЗСУ. І не можна стверджувати, що у невдачах на цьому шляху винна саме вона.
За останній рік Кабінет Міністрів ухвалив масу рішень із питань ОПК. Урядом затверджено Стратегію розвитку ОПК України, Державну цільову програму реформування і розвитку ОПК України на період до 2013 року. У травні 2009 року Кабінет Міністрів схвалив Загальнодержавну цільову програму розвитку кораблебудування на період до 2035 року та Стратегію розвитку суднобудування до 2020 року.
Про авіацію окрема розмова. Самі авіабудівники стверджують, що Тимошенко дійсно змінила на краще становище українського авіапрому. Серед головних досягнень на цьому напрямку – створення державного концерну «Антонов», в якому сконцентровані всі авіабудівні потужності України, реструктуризація заводу «Авіант» із його приєднанням до АНТК імені Антонова та виділення у 2009 році 1820 мільйонів гривень цільової допомоги авіазаводам.
Бронетанкова сфера теж не залишається без уваги лідера БЮТ. Виключно її стараннями заводу імені Малишева зі Стабілізаційного фонду було виділено 100 мільйонів гривень на реалізацію програми з модернізації танків «Булат» і 120 мільйонів гривень на будівництво нових танків «Оплот».
Словом, зроблено чимало. Проте, в усіх цих справах проглядається відсутність системності. Занадто багато рішень в «ручному режимі», чого дуже не любить сфера оборони та безпеки. Виходить, що ухвалені стратегії живуть своїм життям, а на практиці все відбувається за натхненням і номенклатурною необхідністю.
Можна стверджувати, що пані Тимошенко, отримавши статус Верховного Головнокомандувача, не дасть розслабитись генералам і промисловцям. Роботи вистачить усім. Турбує лише одне: щоб рішення в ручному режимі не зашкодили реалізації чудовим програмам та стратегіям. Адже розвиток армії не може відбуватись просто за бажанням Президента. Потрібна щоденна кропітка праця всієї держави. На це й сподіваємось.
Михайло Самусь, заступник директора Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
