– Минув рік із того часу, коли Барак Обама став президентом США. Що за цей час змінилося у трансатлантичних стосунках?
– На мій погляд, у першу чергу змінилася атмосфера відносин між Сполученими Штатами та Європою, яка у часи попередника Барака Обами була надзвичайно важкою. Одразу після приходу Обами (до Білого дому) ці відносини стали більш позитивними, хоч це й не означає того, що всі існуючі проблеми легко вирішуються. Цікаво, що адміністрація Обами підштовхує європейців до кращого підходу до питань безпеки. Навіть кращого, ніж це роблять самі Сполучені Штати. З цієї точки зору це дуже позитивна тенденція у трансатлантичних відносинах, що також призводить до збільшення ролі Європи у сфері світової безпеки.
– На відміну від адміністрації Буша, Барак Обама не вважає своїм пріоритетом розширення НАТО за рахунок України та Грузії. Як Ви гадаєте, чому?
– Коли у справі розширення НАТО взяти до уваги такі важливі країни-союзниці, як Німеччина, Британія чи Франція, то нині вони теж ставляться до цього обережно та насторожено. Водночас, є можливості поглибити зв’язки НАТО із низкою країн, через інші механізми, але без надання членства. Я думаю, що майбутня стратегічна концепція має визначити чітку межу, до якої НАТО може розширюватися.
– Є й інша річ, що опинилася поза пріоритетами Обами – це відстоювання демократії в Росії...
– Природа російської влади, безумовно, дещо особлива. Але, коли говорити про «хрестовий похід» за демократію, то в першу чергу виникають думки про таких союзників Заходу, як наприклад, Саудівська Аравія чи інші подібні країни, що далекі від демократичних цінностей. Адже без сумніву, Росія має більше демократії, ніж Саудівська Аравія. Мені здається, що у цій сфері загалом було багато лицемірства і пан Обама зайняв більш реальну та здорову позицію.
– Говорячи про безпеку енергетичну: яка, на Вашу думку, позиція адміністрації Обами щодо тиску, що його чинить Росія у сфері енергетики?
– Енергетика Європи не така вже й залежна від російського газу. Я б сказав, що нам слід спокійніше сприймати цей енергетичний вимір. Євросоюз зайняв доволі тверду та позитивну позицію і що стосується його відносин із Росією, то, на мій погляд, сьогодні вже не варто систематично таврувати цю країну.
– В Україні до другого туру виборів вийшли кандидати, що не мають великого ентузіазму щодо вступу їхньої країни до НАТО. Як, на Ваш погляд, розвиватимуться стосунки із Україною надалі?
– НАТО має з Україною партнерські стосунки і я гадаю, що їх слід далі розвивати. З іншого боку, питання європейської безпеки пов’язане з нормалізацією Росії на європейському просторі. Тому перспективи росіян щодо організації європейської безпеки не залишаються поза увагою. Без сумніву, ситуація в Росії з точки зору демократичного суспільства не може задовольняти. Проте, у нинішніх умовах глобалізації, до справи європейської безпеки слід інтегрувати й росіян. Хоча навіть із огляду на колишні розбіжності, – історично, чи з позицій симпатії, – ми можемо її зрозуміти. Але Росія не повинна керувати сьогоднішньою політикою безпеки.
– І попри все це, як часто зазначають представники Польщі чи країн Балтії, Сполучені Штати залишили за Росією право так званої «зони впливу». Чи погоджуєтеся з цим Ви?
– Загалом, всі значні країни ведуть політику «зон впливу». І це повністю законне право, цікавитися тим, що відбувається на власних кордонах. Водночас, ця політика впливу повинна відповідати поведінці, визначеній міжнародними нормами, зокрема, хартією ООН. Звинувачувати Росію у тому, що вона має зони впливу, це те саме, що звинувачувати у цьому Сполучені Штати, які їх також мають. Але це не означає, що країни Балтії повинні повертатися до російської орбіти. Загалом, слід звернути погляди у майбутнє, а не намагатися шукати старі історії з минулого.
– На мій погляд, у першу чергу змінилася атмосфера відносин між Сполученими Штатами та Європою, яка у часи попередника Барака Обами була надзвичайно важкою. Одразу після приходу Обами (до Білого дому) ці відносини стали більш позитивними, хоч це й не означає того, що всі існуючі проблеми легко вирішуються. Цікаво, що адміністрація Обами підштовхує європейців до кращого підходу до питань безпеки. Навіть кращого, ніж це роблять самі Сполучені Штати. З цієї точки зору це дуже позитивна тенденція у трансатлантичних відносинах, що також призводить до збільшення ролі Європи у сфері світової безпеки.
– На відміну від адміністрації Буша, Барак Обама не вважає своїм пріоритетом розширення НАТО за рахунок України та Грузії. Як Ви гадаєте, чому?
– Коли у справі розширення НАТО взяти до уваги такі важливі країни-союзниці, як Німеччина, Британія чи Франція, то нині вони теж ставляться до цього обережно та насторожено. Водночас, є можливості поглибити зв’язки НАТО із низкою країн, через інші механізми, але без надання членства. Я думаю, що майбутня стратегічна концепція має визначити чітку межу, до якої НАТО може розширюватися.
– Є й інша річ, що опинилася поза пріоритетами Обами – це відстоювання демократії в Росії...
– Природа російської влади, безумовно, дещо особлива. Але, коли говорити про «хрестовий похід» за демократію, то в першу чергу виникають думки про таких союзників Заходу, як наприклад, Саудівська Аравія чи інші подібні країни, що далекі від демократичних цінностей. Адже без сумніву, Росія має більше демократії, ніж Саудівська Аравія. Мені здається, що у цій сфері загалом було багато лицемірства і пан Обама зайняв більш реальну та здорову позицію.
– Говорячи про безпеку енергетичну: яка, на Вашу думку, позиція адміністрації Обами щодо тиску, що його чинить Росія у сфері енергетики?
– Енергетика Європи не така вже й залежна від російського газу. Я б сказав, що нам слід спокійніше сприймати цей енергетичний вимір. Євросоюз зайняв доволі тверду та позитивну позицію і що стосується його відносин із Росією, то, на мій погляд, сьогодні вже не варто систематично таврувати цю країну.
– В Україні до другого туру виборів вийшли кандидати, що не мають великого ентузіазму щодо вступу їхньої країни до НАТО. Як, на Ваш погляд, розвиватимуться стосунки із Україною надалі?
– НАТО має з Україною партнерські стосунки і я гадаю, що їх слід далі розвивати. З іншого боку, питання європейської безпеки пов’язане з нормалізацією Росії на європейському просторі. Тому перспективи росіян щодо організації європейської безпеки не залишаються поза увагою. Без сумніву, ситуація в Росії з точки зору демократичного суспільства не може задовольняти. Проте, у нинішніх умовах глобалізації, до справи європейської безпеки слід інтегрувати й росіян. Хоча навіть із огляду на колишні розбіжності, – історично, чи з позицій симпатії, – ми можемо її зрозуміти. Але Росія не повинна керувати сьогоднішньою політикою безпеки.
– І попри все це, як часто зазначають представники Польщі чи країн Балтії, Сполучені Штати залишили за Росією право так званої «зони впливу». Чи погоджуєтеся з цим Ви?
– Загалом, всі значні країни ведуть політику «зон впливу». І це повністю законне право, цікавитися тим, що відбувається на власних кордонах. Водночас, ця політика впливу повинна відповідати поведінці, визначеній міжнародними нормами, зокрема, хартією ООН. Звинувачувати Росію у тому, що вона має зони впливу, це те саме, що звинувачувати у цьому Сполучені Штати, які їх також мають. Але це не означає, що країни Балтії повинні повертатися до російської орбіти. Загалом, слід звернути погляди у майбутнє, а не намагатися шукати старі історії з минулого.
