Кожний, хто хоча б раз побачив графіку Якова Гніздовського, запам’ятає її назавжди. Точні, вивірені, майже ювелірні лінії рисунка, якими за спеціальним внутрішнім порядком автор немов би «одягає» своїх героїв, переважно це багатий світ природи – дерева, тварини, предмети навколишнього світу. З якою гармонією поскладані його яблука в кошику – це просто букет із яблук!
Надовго запам’ятаються і його вівці з дисципліновано укладеними м’якими хвилястими лініями пухнастого кожуха. Тільки Гніздовському вдалось осучаснити принципи ренесансної гармонії шляхом, зрозумілим сучасникам – чистотою мислення й реалістичною лінією. Дехто порівнює цей гармонійний порядок з ієрогліфами, комусь твори за композицією нагадують витонченість японської гравюри, не можна уникнути і порівняння з Дюрером. Все це так, але за духом, за лірикою, ставленням до реалій це Яків Гніздовський, і ви вже ніколи не сплутаєте його з іншим автором.
Яків Гніздовський народився в галицькому селі Пилипче, вчився в гімназії й духовній семінарії у Львові, словом, все починалось традиційно і не обіцяло несподіванок. Злом настав у 1934 р., коли студента Якова Гніздовського польська влада арештувала за участь у студентському гуртку, який прагнув для України справедливості.
На процесі судді та інші присутні із здивуванням зауважили, що підсудний усіх намалював. Портрети вражали схожістю, рисунок – легкістю. Ця творча імпровізація врятувала Якова Гніздовського від тюрми, йому вдалось виїхати, та не до Німеччини, куди дуже прагнув, щоб побачити Дюрера, а до Варшави. Вступив до Академії мистецтв, потім переїхав до Хорватії, де вчився в Загребській академії й познайомився з тамтешньою легендою – скульптором Іваном Мештровичем.
Знайти своє «я» в мистецтві
Ніхто тоді не знав, що, покидаючи Україну в 1936 р., Яків Гніздовський покидає її назавжди. Після війни були німецькі табори для інтернованих, у 1949 р. переїзд до США. Яків Гніздовський поповнив ряди тих українських митців, які на чужині прокладали собі дорогу в мистецтві.:
«Він був тим художником, що вмів творити для двох світів, у переносному значенні, звичайно: для етнічно української громади та неукраїнської. Пояснення цього феномена, як на мою думку, надзвичайно просте: високий професіоналізм, якого він набув наполегливими студіями в Кракові, Загребі, Мюнхені. Йому властива непересічна працьовитість і бажання досягнути мети – досягнути досконалості», – каже львівський мистецтвознавець Оксана Романів-Тріска.
На чужині було тяжко. Колись Юрій Шевельов, який знав Гніздовського по співпраці в мюнхенському часописі «Арка», зауважив, що Америка дала Гніздовському тільки швидку смерть, але не дала слави по-американськи, тобто швидко. У 1949 р. Гніздовський знайшов роботу рекламного художника, яка не приносила творчого задоволення. Коли через рік митець її втратив, прийшла, як він потім згадував, несподівана свобода, а з нею потреба шукати свій шлях. Потім він назвав цей пошук прагненням пробудити «сплячу царівну», щоб знайти своє «я» в мистецтві.
Сотні графічних аркушів Гніздовського, малярські твори чи скульптурні композиції – вражає працьовитість Майстра, продуманість кожного штриха чи елемента композиції. Адже тільки Гніздовський насмілився в «Останній вечері» порушити канон і розсадити апостолів навпроти – по дві сторони стола, кому ще вдалося штрихом довести до такої гармонії крону дерева чи куща, щоб з них вийшов академічний за реалістичністю і водночас естетично довершений твір.
Розповідають, що Яків Гніздовський не шукав гучних товариств, віддавав перевагу спокою й праці. Йому вдалося розбудити свою «сплячу царівну». Твори художника є в Білому Домі, прикрашали робочий кабінет Джона Кеннеді, ними пишаються найвідоміші музеї й бібліотеки світу – це і є найвищим визнанням його творчості. Та тільки п’ять років тому Яків Гніздовський повернувся на батьківщину. У залах Національного музею у Львові відбулась його перша виставка. Дружина художника Софія Гніздовська подарувала твори митця українським музеям.
У 2005 р. прах Якова Гніздовського був перепохований на львівському Личаківському цвинтарі.
Надовго запам’ятаються і його вівці з дисципліновано укладеними м’якими хвилястими лініями пухнастого кожуха. Тільки Гніздовському вдалось осучаснити принципи ренесансної гармонії шляхом, зрозумілим сучасникам – чистотою мислення й реалістичною лінією. Дехто порівнює цей гармонійний порядок з ієрогліфами, комусь твори за композицією нагадують витонченість японської гравюри, не можна уникнути і порівняння з Дюрером. Все це так, але за духом, за лірикою, ставленням до реалій це Яків Гніздовський, і ви вже ніколи не сплутаєте його з іншим автором.
Яків Гніздовський народився в галицькому селі Пилипче, вчився в гімназії й духовній семінарії у Львові, словом, все починалось традиційно і не обіцяло несподіванок. Злом настав у 1934 р., коли студента Якова Гніздовського польська влада арештувала за участь у студентському гуртку, який прагнув для України справедливості.
На процесі судді та інші присутні із здивуванням зауважили, що підсудний усіх намалював. Портрети вражали схожістю, рисунок – легкістю. Ця творча імпровізація врятувала Якова Гніздовського від тюрми, йому вдалось виїхати, та не до Німеччини, куди дуже прагнув, щоб побачити Дюрера, а до Варшави. Вступив до Академії мистецтв, потім переїхав до Хорватії, де вчився в Загребській академії й познайомився з тамтешньою легендою – скульптором Іваном Мештровичем.
Знайти своє «я» в мистецтві
Ніхто тоді не знав, що, покидаючи Україну в 1936 р., Яків Гніздовський покидає її назавжди. Після війни були німецькі табори для інтернованих, у 1949 р. переїзд до США. Яків Гніздовський поповнив ряди тих українських митців, які на чужині прокладали собі дорогу в мистецтві.:
«Він був тим художником, що вмів творити для двох світів, у переносному значенні, звичайно: для етнічно української громади та неукраїнської. Пояснення цього феномена, як на мою думку, надзвичайно просте: високий професіоналізм, якого він набув наполегливими студіями в Кракові, Загребі, Мюнхені. Йому властива непересічна працьовитість і бажання досягнути мети – досягнути досконалості», – каже львівський мистецтвознавець Оксана Романів-Тріска.
На чужині було тяжко. Колись Юрій Шевельов, який знав Гніздовського по співпраці в мюнхенському часописі «Арка», зауважив, що Америка дала Гніздовському тільки швидку смерть, але не дала слави по-американськи, тобто швидко. У 1949 р. Гніздовський знайшов роботу рекламного художника, яка не приносила творчого задоволення. Коли через рік митець її втратив, прийшла, як він потім згадував, несподівана свобода, а з нею потреба шукати свій шлях. Потім він назвав цей пошук прагненням пробудити «сплячу царівну», щоб знайти своє «я» в мистецтві.
Сотні графічних аркушів Гніздовського, малярські твори чи скульптурні композиції – вражає працьовитість Майстра, продуманість кожного штриха чи елемента композиції. Адже тільки Гніздовський насмілився в «Останній вечері» порушити канон і розсадити апостолів навпроти – по дві сторони стола, кому ще вдалося штрихом довести до такої гармонії крону дерева чи куща, щоб з них вийшов академічний за реалістичністю і водночас естетично довершений твір.
Розповідають, що Яків Гніздовський не шукав гучних товариств, віддавав перевагу спокою й праці. Йому вдалося розбудити свою «сплячу царівну». Твори художника є в Білому Домі, прикрашали робочий кабінет Джона Кеннеді, ними пишаються найвідоміші музеї й бібліотеки світу – це і є найвищим визнанням його творчості. Та тільки п’ять років тому Яків Гніздовський повернувся на батьківщину. У залах Національного музею у Львові відбулась його перша виставка. Дружина художника Софія Гніздовська подарувала твори митця українським музеям.
У 2005 р. прах Якова Гніздовського був перепохований на львівському Личаківському цвинтарі.
