Член редакційної колегії впливової «Волл Стріт Джорнал» Метью Камінський попереджає, що європейська демократія почувається не зовсім зручно у безпосередній близькості до Росії і замість того, щоб підтримати демократичні процеси в Україні, де може бути розіграний «песимістичний антидемократичний сценарій», «Захід просто закрив очі на те, що відбувається в Києві». Метью Камінський наголошує на гострих суперечностях між двома претендентами на перемогу у президентських перегонах в Україні 7 лютого. Член редколегії «Волл Стріт Джорнал» також зауважує, що і Янукович, і Тимошенко ведуть підготовку до безкомпромісного виборювання, кожен своєї, перемоги і «найкращим підсумком цього була б чиста перемога одного з них і сам процес цього». Але, на думку Камінського, є ризик, що «отримавши владу, і Янукович, і Тимошенко можуть спробувати задушити свободу й закрити рота ЗМІ задля, мовляв, стабільності». «Це буде дуже погано, хоча це й дуже складно зробити, бо парламент все ще в силі, а виборці впевнені в собі; та відкидати цей песимістичний сценарій не варто», – наголошує американський експерт. Він критикує Вашингтон і Брюссель у байдужості до України та зауважує, що «керівництво Євросоюзу страждає загостреним почуттям колективної короткозорості і користується будь-яким приводом, щоб грюкнути дверима перед носом Києва, а самі українці надають для цього масу таких приводів».Тому Метью Камінський вважає, що самим українським політикам варто було б перестати сваритися, а Заходу необхідно конкретно допомогти Україні у розбудові демократичної держави та інтегрувати її в структури Заходу.
Аналітик американського аналітичного видання «Стратфор» Петер Зейхан наголошує, що на українських президентських виборах розігрується небагато й немало, а саме – доля російського плану відновлення потужності колишньої радянської імперії з центром у Москві. Вибори в Україні, як зауважує автор аналізу, є не лише кінцем тимчасового відступу Росії у постхолодний воєнний період, але й «початком нової ери російської агресивності». Україна, зауважує Пітер Зейхан, – найважливіший регіон колишньої російської імперії і ключ до майбутнього Євразії. «Україна – єдина колишня імперська російська територія, котра є дуже корисною, має природний бар’єр для захисту безпосередньо російських територій від вторгнення Європи», – каже американський експерт. Він пояснює також, що «російські побоювання полягають у їхній безвиході без України, у страху тиску європейців на Росію по всій її західній периферії, у той час, коли китайці здійснять такий тиск по всій її південно-східній периферії та американці натиснуть на Росію всюди, де це лише можливо». Такі плани Росії, як пише Пітер Зейхан, лякають і інших сусідів Росії, котрі прекрасно розуміють різницю між Росією з Україною та Росією без України. «Ці держави розуміють, що допоки Україна залишається незалежною, вони мають широке поле для маневрів». Тепер же все, що залишається в результаті українських виборів – це небезпека відсутності стратегічного вибору, і колишні радянські республіки та сателіти розуміють, що їхній світ щойно змінився, підсумовує експерт із американського аналітичного видання «Стратфор».
Чеська оглядачка з російсько-українських проблем Петра Прохазкова написала досить красномовний нарис на сторінках чеського часопису «Респект» під сумною назвою «Безнадійна місія». Авторка наголошує, що вже не важливо, хто виграє у нинішніх президентських виборах в Україні, і не важливо, скільки виборців прийде на дільниці 7 лютого, «найважливіше є те, хто ці вибори програв», – зазначає Прохазкова. Чеська журналістка тут же вказує, що «програла помаранчева барва, її втілення – Президент Ющенко, без важливості того, з яким результатом. Як символ надійності української державності, як живе втілення шансу розрізати нарешті оту пуповину з’єднання України з Росією, звільнення від великого брата та інтеграції до європейських структур, Ющенко закінчив. Шкода». Петра Прохазкова також наголошує, що Ющенко був єдиним політком «європейського духу», котрий ще 5 років тому, хотів бути послідовником Вацлава Гавела для України. На думку Прохазкової, «українці зрозуміли тоді, у 2004 році, що Ющенко був їхнім Гавелом, як і те, що справжній Гавел звертався з посмішкою до них з помосту Майдану, і це було доказом правильності їхнього вибору». Але Вацлав Гавел поїхав додому і не зміг порадити Ющенкові, як протистояти російським таємним службам, втручанню Путіна, європейському ігноруванню та страхам вождів колишнього радянського блоку чи проросійським силам українського сходу. Це був занадто великий тягар для Ющенка. Він хотів увійти до історії як новатор демократичної ери вперше на пострадянському просторі. Але йому, як каже Петра Прохазкова, не вдалося, бо «не був видатною особистістю, така є реальність». Може, йому не вистачало досвіду дисидента та друзів, які мали б безмежну віру й терплячість згуртованості довкола неї та мужності вистояти, що для нинішніх українських політиків не під силу. «Ющенкові було важче щось вдіяти, аніж Гавелу», – каже Прохазкова і додає, що «росіяни змирилися зі зрадою чехів чи поляків, але українське «перебіжництво» не пройшло». «Ющенко мусів бути політично знищений, міжнародно дискредитований. Допоміг тому він сам серією фатальних помилок, невмінням іти на компроміс, недостатнім дипломатичним талантом. Здається, що на експорт ГАВЕЛСТВА на СХІД накладене ембарго», – резюмує Петра Прохазкова на сторінках часопису «Респект».
Аналітик американського аналітичного видання «Стратфор» Петер Зейхан наголошує, що на українських президентських виборах розігрується небагато й немало, а саме – доля російського плану відновлення потужності колишньої радянської імперії з центром у Москві. Вибори в Україні, як зауважує автор аналізу, є не лише кінцем тимчасового відступу Росії у постхолодний воєнний період, але й «початком нової ери російської агресивності». Україна, зауважує Пітер Зейхан, – найважливіший регіон колишньої російської імперії і ключ до майбутнього Євразії. «Україна – єдина колишня імперська російська територія, котра є дуже корисною, має природний бар’єр для захисту безпосередньо російських територій від вторгнення Європи», – каже американський експерт. Він пояснює також, що «російські побоювання полягають у їхній безвиході без України, у страху тиску європейців на Росію по всій її західній периферії, у той час, коли китайці здійснять такий тиск по всій її південно-східній периферії та американці натиснуть на Росію всюди, де це лише можливо». Такі плани Росії, як пише Пітер Зейхан, лякають і інших сусідів Росії, котрі прекрасно розуміють різницю між Росією з Україною та Росією без України. «Ці держави розуміють, що допоки Україна залишається незалежною, вони мають широке поле для маневрів». Тепер же все, що залишається в результаті українських виборів – це небезпека відсутності стратегічного вибору, і колишні радянські республіки та сателіти розуміють, що їхній світ щойно змінився, підсумовує експерт із американського аналітичного видання «Стратфор».
Чеська оглядачка з російсько-українських проблем Петра Прохазкова написала досить красномовний нарис на сторінках чеського часопису «Респект» під сумною назвою «Безнадійна місія». Авторка наголошує, що вже не важливо, хто виграє у нинішніх президентських виборах в Україні, і не важливо, скільки виборців прийде на дільниці 7 лютого, «найважливіше є те, хто ці вибори програв», – зазначає Прохазкова. Чеська журналістка тут же вказує, що «програла помаранчева барва, її втілення – Президент Ющенко, без важливості того, з яким результатом. Як символ надійності української державності, як живе втілення шансу розрізати нарешті оту пуповину з’єднання України з Росією, звільнення від великого брата та інтеграції до європейських структур, Ющенко закінчив. Шкода». Петра Прохазкова також наголошує, що Ющенко був єдиним політком «європейського духу», котрий ще 5 років тому, хотів бути послідовником Вацлава Гавела для України. На думку Прохазкової, «українці зрозуміли тоді, у 2004 році, що Ющенко був їхнім Гавелом, як і те, що справжній Гавел звертався з посмішкою до них з помосту Майдану, і це було доказом правильності їхнього вибору». Але Вацлав Гавел поїхав додому і не зміг порадити Ющенкові, як протистояти російським таємним службам, втручанню Путіна, європейському ігноруванню та страхам вождів колишнього радянського блоку чи проросійським силам українського сходу. Це був занадто великий тягар для Ющенка. Він хотів увійти до історії як новатор демократичної ери вперше на пострадянському просторі. Але йому, як каже Петра Прохазкова, не вдалося, бо «не був видатною особистістю, така є реальність». Може, йому не вистачало досвіду дисидента та друзів, які мали б безмежну віру й терплячість згуртованості довкола неї та мужності вистояти, що для нинішніх українських політиків не під силу. «Ющенкові було важче щось вдіяти, аніж Гавелу», – каже Прохазкова і додає, що «росіяни змирилися зі зрадою чехів чи поляків, але українське «перебіжництво» не пройшло». «Ющенко мусів бути політично знищений, міжнародно дискредитований. Допоміг тому він сам серією фатальних помилок, невмінням іти на компроміс, недостатнім дипломатичним талантом. Здається, що на експорт ГАВЕЛСТВА на СХІД накладене ембарго», – резюмує Петра Прохазкова на сторінках часопису «Респект».
