Раніше сам вищий навчальний заклад, а також Міністерство освіти встановлювали більшість дисциплін. Тепер 50 відсотків затверджує міністерство, 25 відсотків – ВНЗ, а 25 відсотків обирає сам студент.
Заступник міністра освіти Тарас Фініков впевнений, що такий розподіл сприятиме розширенню свободи університетів, а також інтеграції української освіти в європейський простір. «Усі вищі навчальні заклади отримали половину навчального часу у власний розсуд і мають право ним розпоряджатися. Це той крок, про який виші мріяли роками, якщо не сказати, десятиліттями», – каже він.
Сергій Квіт, президент НаУКМА, стверджує, що в цьому процесі треба йти далі – давати можливість обирати предмети не лише в межах одного фаху. «Вибірковість повинна бути між факультетами і між спеціальностями. У нас це називається «майнор», коли, наприклад, хімік може одержати «майнор», тобто мінімальну кількість курсів, із політології. Тобто вибірковість між абсолютно різними неспорідненими спеціальностями. До того ж, коли наші студенти закінчують бакалаврську програму, вони можуть іти на зовсім іншу магістерську програму», – розповів Квіт.
Можливість навчатися одночасно у двох бакалавратах
Також у студентів тепер буде можливість навчатися одночасно у двох бакалавратах. Починаючи з 2010–11 навчального року, студенти першого та другого курсів зможуть, крім основної вищої освіти, навчатися на бакалавра культурних, гуманітарних чи соціально-політичних наук.
Але для цього треба виконати певні умови, говорить Тарас Фініков. «Для початку вони повинні дуже добре вчитися, – зазначає заступник міністра освіти. – Адже в цю програму може вступати людина, яка після першого чи після другого курсу вчиться не нижче ніж зі середнім балом 4. Але формально вона не муситиме здавати жодні іспити. Студент просто має пересвідчитися, що він готовий, в нього є для цього час, наснага, кошти і так далі».
Іншими нововведеннями будуть обов’язкові 2 роки навчання в магістратурі, адже річна магістратура, за твердженням освітян, не відповідає жодним світовим стандартам.
Навчання в магістратурі поступово стає зоною відповідальності університетів та самих студентів, а не держави. Але університети сподіваються не лише мати можливість організаційної та академічної автономії, але й бути фінансово незалежними.
Заступник міністра освіти Тарас Фініков впевнений, що такий розподіл сприятиме розширенню свободи університетів, а також інтеграції української освіти в європейський простір. «Усі вищі навчальні заклади отримали половину навчального часу у власний розсуд і мають право ним розпоряджатися. Це той крок, про який виші мріяли роками, якщо не сказати, десятиліттями», – каже він.
Сергій Квіт, президент НаУКМА, стверджує, що в цьому процесі треба йти далі – давати можливість обирати предмети не лише в межах одного фаху. «Вибірковість повинна бути між факультетами і між спеціальностями. У нас це називається «майнор», коли, наприклад, хімік може одержати «майнор», тобто мінімальну кількість курсів, із політології. Тобто вибірковість між абсолютно різними неспорідненими спеціальностями. До того ж, коли наші студенти закінчують бакалаврську програму, вони можуть іти на зовсім іншу магістерську програму», – розповів Квіт.
Можливість навчатися одночасно у двох бакалавратах
Також у студентів тепер буде можливість навчатися одночасно у двох бакалавратах. Починаючи з 2010–11 навчального року, студенти першого та другого курсів зможуть, крім основної вищої освіти, навчатися на бакалавра культурних, гуманітарних чи соціально-політичних наук.
Але для цього треба виконати певні умови, говорить Тарас Фініков. «Для початку вони повинні дуже добре вчитися, – зазначає заступник міністра освіти. – Адже в цю програму може вступати людина, яка після першого чи після другого курсу вчиться не нижче ніж зі середнім балом 4. Але формально вона не муситиме здавати жодні іспити. Студент просто має пересвідчитися, що він готовий, в нього є для цього час, наснага, кошти і так далі».
Іншими нововведеннями будуть обов’язкові 2 роки навчання в магістратурі, адже річна магістратура, за твердженням освітян, не відповідає жодним світовим стандартам.
Навчання в магістратурі поступово стає зоною відповідальності університетів та самих студентів, а не держави. Але університети сподіваються не лише мати можливість організаційної та академічної автономії, але й бути фінансово незалежними.
