Доступність посилання

18 Листопад 2017, Київ 08:48

Прага – Обраний Президент Віктор Янукович виступає за збереження Україною позаблокового статусу. Саме так він збирається відповісти на сучасні виклики національній безпеці. Але чи існують для цього реальні підстави?

Насправді нейтралітет чи позаблоковість – історична мрія всіх українців. Звідти й пріснопам’ятне: «моя хата з краю». Нікого не чіпаєш, і тебе начебто ніхто не збирається чіпати.

Проте за тисячолітню історію українцям не вдалося і близько наблизиться до цього ідеального варіанту. Україна перебуває в такому напруженому геополітичному полі, що будь-які спроби засунути голову в пісок, як правило, обертаються великими проблемами для інших частин тіла.

У сучасних умовах великої практичної різниці між нейтралітетом та позаблоковістю годі й шукати. Формально традиційний європейський нейтралітет передбачає неприєднання до міжнародних військових блоків і забезпечення обороноздатності країни власними силами, виходячи з базового міжнародного принципу – недоторканність території нейтральної країни. Сучасне тлумачення нейтралітету й позаблоковості уточнює, що участь у міжнародних структурах безпеки не суперечить нейтральному/позаблоковому статусові, доки не тягне за собою участі в колективних діях, пов’язаних із забезпеченням колективної оборони.

Позитиви нейтралітету лежать на поверхні. Зніметься з порядку денного питання вибору між НАТО і Росією. Безумовно, простіше вирішуватимуться питання з Росією в енергетичній і оборонно-промисловій сфері. Крім того, нейтральній Україні можна буде повною мірою використовувати свої транзитні можливості. При цьому нейтральна Україна не буде (принаймні, офіційно) розглядатися як театр воєнних дій в регіональному конфлікті.

Негативи теж видно неозброєним оком. Чергове переформатування глобального балансу сил, в якому США, ЄС, Росія і зростаючий Китай та Індія, а також низка регіональних лідерів намагаються усвідомити свої нові ролі, веде до нової напруженості і гонки озброєнь. Саме зараз нейтральність України може стати стратегічною вадою. У разі будь-якого загострення обстановки нейтральна Україна стане природним місцем спочатку політичних, дипломатичних, економічних, а згодом і військово-політичних комбінацій.

Українських інтересів при цьому враховувати ніхто не буде – позиція «моя хата з краю» за визначенням припускає однаково добрі і однаково погані стосунки з сусідами. Будь-які спроби України грати свою гру однозначно класифікуватимуться як підступні дії однією зі сторін конфлікту.

Позаблокові варіації на тему

В Україні існує, а зараз і перемагає, популярний міф, що позаблоковість як один із варіантів нейтралітету дійсно може стати панацеєю для української безпеки. Стверджується, що позаблоковість, підтримана Договором про гарантії військової безпеки України з боку провідних ядерних країн, може стати запорукою національної безпеки та оборони.

Сьогодні Україна фактично вже користується позаблоковим статусом. Адже, відповідно до підписаного у 1994 році Будапештського «Меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї», основні ядерні країни підтвердили Україні свої зобов’язання «…поважати незалежність, суверенітет і існуючі кордони», а також «…утриматися від погроз використання сили проти територіальної цілісності або політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України». Крім того, вони підтвердили свої зобов’язання «…домагатися негайних дій з боку Ради Безпеки ООН із метою надання допомоги Україні, … якщо Україна стане жертвою акту агресії».

Але все ж меморандум – це політичний документ. І важко сподіватися, що «гаранти» нашої безпеки його виконуватимуть, якщо це не відповідатиме їхнім інтересам.

Особливо важко в це повірити, якщо згадати реакцію країн Заходу на українсько-російські суперечки довкола острова Тузла або «газові війни», не кажучи вже про російсько-грузинський конфлікт. Крім того, як «гаранти» української безпеки збираються домагатися від Ради Безпеки ООН допомоги Україні, якщо один із агресорів буде членом Ради Безпеки?

Ось тут і полягає головна утопічність ідеї позаблоковості. Надія на ефективність сучасної системи міжнародних відносин? Зараз, здається, про це можуть говорити тільки наївні романтики-українці.

Як розповідав мені один колишній чехословацький офіцер, за часів «холодної війни» його частина повинна була по тривозі в найкоротші терміни вийти в заданий район в Австрії і забезпечити виконання бойових завдань саме на території цієї нейтральної країни. Яка, до того ж, мала гарантії країн-переможців Другої світової війни. Фокус полягав у тому, що гарантії Австрії надавав СРСР. А Чехословаччина в цьому відношенні не мала жодних зобов’язань. Легко прорахувати подібні варіанти щодо сучасної України.

Рожеве скло в біноклі

Як би красиво не звучали ідеї про нейтралітет і позаблоковість, треба визнати, що у реальному світі це залишиться лише мрією. Геополітика не дає Україні шансів стояти в стороні від глобальних процесів. Треба визначатися і робити крок у бік одного з полюсів.

При чому не варто думати, що вступ в один із блоків автоматично означатиме, що Україна стає ворогом іншого блоку. Адже зараз «протистояння» між НАТО і ОДКБ (Організація Договору про колективну безпеку) існує більше у хворобливій фантазії окремих політтехнологів. На практиці більше можна говорити про паралельну трансформацію старих блоків у нові системи. До того ж трансформація НАТО відбувається на тлі формування власне європейської системи безпеки, яка шукає форми інтеграції в глобальну систему безпеки західної цивілізації.

Останнім прикладом, як позаблокову Україну намагаються використати у власних інтригах і втягнути у глобальні розборки всупереч українським інтересам, є ситуація довкола можливого розміщення елементів американської ПРО в Румунії. Очевидно, що ці системи не можуть у будь-якому разі становити жодної загрози Україні. Але українські політики вже піднімають інформаційний шум про «посилення Румунії» і «виникнення нової загрози». Кому вигідне загострення українсько-румунських відносин? Мабуть, не Україні і не Румунії.

Так і надалі «позаблокову» Україну будуть «мати на увазі» в різноманітних міжнародних пасьянсах. Доки українські військово-політичні стратеги не заберуть рожеве скло зі своїх польових біноклів.

Михайло Самусь – заступник директора Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG