Доступність посилання

ТОП новини

Національні підсумки президентства Віктора Ющенка


Київ – Меморіал жертвам Голодомору «Свіча пам’яті», відбудований Батурин, відзначення пам’яті героїв Крут, визнання воїнів ОУН-УПА учасниками боротьби за незалежність України, присвоєння звання Героя України Шухевичеві та Бандері – це неповний перелік того, чим позначилося президентство Віктора Ющенка у справі витворення національної свідомості. Яке значення має це все для сучасного та майбутнього України?

Віктор Ющенко демонстрував свою українськість. Віктор Янукович демонструє свою проросійськість.

Віктор Ющенко зробив національний мотив тлом функціонування державних інституцій. Віктор Янукович першу свою заяву після оголошення втішних для нього результатів екзит-полів зробив російською мовою.

Віктор Ющенко нагородив Романа Шухевича та Степана Бандеру посмертно званням Героя України. Віктор Янукович, вже у перший день другого тижня свого президентства, під час візиту до Росії, пообіцяв урочисто відсвяткувати 9 травня та ухвалити до цього дня «рішення щодо указів колишнього глави держави Віктора Ющенка».

Чи справді Ющенкові вдалося закласти параметри, що впливатимуть і на усіх наступних Президентів? Чи справді усі наступні українські Президенти у питаннях ідеології або продовжуватимуть «справу Ющенка», або, як наразі Віктор Янукович, старанно демонструватимуть симетричну контрполітику?

Ярослав Грицак
Ярослав Грицак, історик, директор Інституту історичних досліджень Львівського державного університету імені Івана Франка:

Найважливіше, що вдалося Віктору Ющенкові з точки зору національної – це активізація історії. Ні одна нація не будується без історії, і ніколи досі Україна не мала таких гострих суперечок навколо своєї історії, як за президентства Ющенка. Та й він сам головним чином був джерелом тих суперечок.

Більшість національних проектів Ющенкові не вдалися, адже замість того, щоб об’єднати українців, вони їх роз’єднали. Ющенкові вдався один проект – це проект Голодомору, який дійсно об’єднав Україну. Люди актуалізували свою пам’ять, створили своє уявлення про цю трагедію та про її насильницький характер. Громадяни України усвідомили унікальність цієї трагічної сторінки своєї історії і зрозуміли, що за нею їх виділяють у світі.

Опитування показують, що українці, не погоджуючись щодо розуміння багатьох подій своєї історії, погоджуються щодо розуміння Голодомору, щодо того, що цей Голод був, що він був штучним і спланованим поза Україною і проти українців.

Українці сходяться навколо пам’яті своїх жертв, і їм вдається об’єднуватися навколо цієї пам’яті. І це один із найбільших здобутків України останнього часу. Українцям не дуже вдається об’єднуватися навколо своїх героїв, бо герої у них різні, але жертви у них однакові. І цей ефект, видається, буде довготривалим.

Сам Ющенко чи його радники мають дуже вузьке розуміння історії, яке відходить ще до 19-го століття, до так званої схеми Михайла Грушевського, що звужує розуміння української історії до історії селянства та української мови. Ця так звана народницька теорія була дуже плідною для свого часу, але сучасність, очевидно, вимагає інших підходів.

Віктор Ющенко надто «етноціоналізував» історію, він насправді посилив історію одного регіону, відтворив одну версію України, так звану історію львівсько-київського виробництва, натомість він не знайшов спосіб долучити до неї історію Миколаєва, Одеси, Херсона чи Донецька.

Наприклад, дуже велика суперечка виникла навколо присвоєння звання Героя України посмертно Романові Шухевичу. У той самий час група правозахисників звернулася до Президента з пропозицією присвоїти таке звання генералові Петру Григоренкові, який походив із Донецька, був комуністом, був героєм ІІ Світової війни чи Великої Вітчизняної, а потім став відомим дисидентом.

Що могло бути тоді кращим знаком для примирення України, аніж присвоєння звання Героя обом генералам – одному зі сходу, іншому – з заходу? Кожен із них дійсно боровся за Україну, кожен по-своєму, але кожен за це постраждав. Один поклав своє життя, а інший відсидів багато років за ґратами, а потім був силоміць вивезений із України.

Натомість Ющенко в останні дні свого президентства присвоїв звання Героя України Степанові Бандері. Звісно, що Бандера – герой для великої частини українців, але це така особистість, яка ще більше розколола суспільство.

Тут дуже важливо було витримувати баланс. Чомусь Ющенко дозволив собі говорити лише від однієї частини України, і це стало його найбільшою проблемою. Вже не кажучи про те, що спільна історія і спільна національна історична пам’ять не твориться указами, вона твориться спільним досвідом.

У сучасної України дуже мало спільного позитивного досвіду. Найбільшим таким спільним досвідом була Помаранчева революція. Це час, коли українці здобули почуття гідності.

До того часу їм у цьому почутті відмовляли, вважаючи нас чи то недополяками, чи то малоросами. Щоб відновити гідність, витворити націю, історична пам’ять необхідна. Але цього мало, ще потрібно мати демократію і вільний ринок. Україна має модернізуватися.

Ющенкові вдалося втримати основні принципи демократії, але йому не вдалося реформувати Україну.

Ющенко весь час апелював до національного ядра, а між тим Україна є поліетнічною країною. Найбільший виклик полягає у тому, щоб закріпити усі етнічні групи навколо суто українського ядра. Віктор Ющенко ж найбільше зусиль доклав до того, щоб закріпити національне ядро, але не звернув уваги на пошук можливостей витворення сучасних форм закріплення спільного історичного досвіду.

Як Президент Ющенко не помітив, що молодь прагне модернових форм, фестивалів, реконструкцій, оригінальних проектів. Є люди, які хотіли б витворити навколо певних історичних фігур, історичних символів бізнесові проекти, але вони не знайшли розуміння і підтримки.

Ющенко є великим будівничим нації, але будівничим ґатунку 19-го століття. Якби він жив у 19-му столітті, то він би був українським Масариком чи Бісмарком. Але зараз 21-ше століття, національні символи творяться інакше, і з людьми треба говорити іншою мовою. Віктор Ющенко говорив, але його не розуміли.

Мирослав Попович
Мирослав Попович, академік, директор Інституту філософії НАНУ:

Найбільша заслуга Віктора Ющенка полягає у тому, що він зламав закладену Кучмою тенденцію до авторитаризму. Ми ще досі не знаємо усієї правди, але вже є речі, які ми знаємо напевне.

Ми знаємо, що тогочасним міністром МВС Юрієм Кравченком були створені відділи, які можна порівняти з латиноамериканськими «ескадронами смерті». Спочатку ці загони займалися ліквідацією кримінальних авторитетів, а потім перейшли до виконання інших завдань.

Саме ці «кравченкові орли» убили Гонгадзе. І я вважаю найбільшою заслугою Ющенка, а також прем’єр-міністра Тимошенко та міністра МВС Луценка те, що ці загони були ліквідовані й зупинено скочування України до авторитаризму.

Віктор Ющенко зумів зробити історичний поворот – він розвернув Україну на демократичний шлях розвитку, а ще точніше, він повернув Україну туди, куди вказав демократичний Майдан.

Ющенко був і, як виявилося, залишився представником праволіберальної політичної сили – «Нашої України». Ставши Президентом, Ющенко показав себе таким собі романтичним діячем зразка 19-го століття. І саме такий образ України Ющенко наполегливо пропагував у світі.

Недоліком тут є те, що багато рішень у цьому напрямку не мали б бути президентськими рішеннями. Це мали б бути рішення громадськості, підтримані якимось чином певними представницькими інституціями. Звісно, що усякий Президент має мати й дотримуватися певного історико-державного календаря, але він у жодному разі не має обмежуватися лише так званою історичною політикою.

Цей певний «перегин» Ющенка містить у собі небезпеку, він може викликати контрполітику з боку нового Президента.

Я особисто не схвалюю нагородження посмертне Романа Шухевича і Степана Бандери званням Героїв України. Не схвалюю не тому, що вважаю діяльність УПА неадекватною – навпаки, я завжди наполягав на необхідності надання воякам УПА статусу комбатантів – борців за визволення, – оскільки народ має право взяти владу в руки, якщо йому загрожує деспотизм.

Це норма міжнародного права і постулат, якого дотримується цивілізоване суспільство. І те, що у цій партизанській війні траплялося, що українці стріляли в українців, – це наша трагедія, але не привід закривати очі на те, що УПА захищали свою землю й інтереси свого народу.

Але виправдання УПА не означає виправдання політичної організації ОУН(б). Це те саме, що, визнаючи роль Червоної Армії у знищенні гітлерівського фашизму, ми в жодному разі не реабілітуємо Сталіна.

Тому, думаю, Ющенко мав би усіляко підтримувати комбатантську лінію УПА і відділити її від політики радикального українського націоналізму. Ця політика потребує правдивого висвітлення й критичного ставлення.

Тут Ющенкові треба було почекати, не проголошувати офіційних рішень, а дати можливість суспільству обговорити ці теми, «перетравити» усі аргументи «за і проти» й виробити суспільне бачення цих дражливих тем.

Я не думаю, що поспішне проголошення Шухевича та Бандери Героями України допоможе у становленні національної української політичної ідеології.

Звісно, що Шухевич, як солдат, заслуговує на велику повагу, але це не означає, що ми маємо поспіхом і некритично ухвалювати рішення, які мали б стати предметом національного осмислення і усвідомлення.

Що ж стосується Крутів, Голодомору, Батурина – це безперечні «плюси» Президента Віктора Ющенка. І я переконаний, що користь від того, що зробив Ющенко у національному плані, переважить недоліки.

Євген Сверстюк
Євген Сверстюк, президент українського Пен-клубу, філософ, колишній політв’язень:


Віктор Ющенко – це перший національний український Президент, який мав програму національного відродження у своїй душі. Ющенкові вдалося значною мірою реалізувати цю програму. Віктор Ющенко був героєм Майдану і засвітився разом з Україною на цілий світ.

Після Майдану Ющенко повів Україну національно-демократичним шляхом. І тут головною заслугою Ющенка є те, що він цілком чітко заговорив про національну політику, про національні цінності і про розмежування українських інтересів від старих радянських чи псевдоукраїнських.

Це надзвичайно важливо, адже ми живемо в країні дуже великого блуду: комуністичне минуле проявляється у старих пам’ятниках, назвах вулиць і міст і, що найважче, у душах людей. Тому результат останніх виборів був прогнозованим і очікуваним.

Чи вдалося зробити Ющенкові щось для того, щоб прояснити свідомість людей й очистити суспільство? Щось таки він зумів зробити. Але на початку, коли він міг зробити найбільше, він зробив найменше, а наприкінці каденції він уже поспішав робити більше.

У тому, що робив Ющенко, було звісно багато «етнографізму», багато було чогось поверхового, неефектного, але важливо те, що воно було для нього органічним. Все, що робив Ющенко на національній ниві, було щирим.

Ющенко чітко визначив , що українська історія – це боротьба за свободу, і вона має мало спільного з російською історією, яка є боротьбою за укріплення імперії.

Присвоєння звання Героя України Степанові Бандері є цілком логічним. Навіть телевізійна гра «Сто українців» продемонструвала, що люди поставили на перше місце Бандеру. Ми знаємо, як це потім «переграли» і поставили Ярослава Мудрого, але факт є фактом.

Так само фактом є те, що Бандеру визнав і Кремль. Визнав у властивий йому дуже специфічний спосіб – надіслав кілера. Як і до Петлюри і Коновальця. Це ж теж є оцінка! Як і те, що слово «бандерівець» звучало й звучить на всіх посткомуністичних просторах.

Кажуть: Бандера – терорист. Але у порівнянні з большевицьким терором хіба це був терор?!

Швидше тут Бандеру оцінили, як очільника незламного й сміливого опору. Бандера став символом незламності. І Віктор Ющенко, думаю, саме на це опирався, присвоївши Бандері звання Героя України.

Ющенкові вдалося зробити дуже важливу річ – він міцно зв’язав у свідомості суспільства національний і демократичний рух. Розпочинаючи від способу приходу до влади і потім способу передачі цієї влади, Ющенко зробив неоціненні речі для України і для всіх наступних поколінь.

Фактично Януковичеві нічого не залишається, як таки утримуватися у цих рамках і продовжувати розпочате.

P.S. Щось мало б відбутися з людиною, яка складає присягу на вірність українському народові, поклавши руку на Конституцію та Пересопницьке Євангеліє. Щось на зразок розширення свідомості. Принаймні, мало б прийти усвідомлення того, що ти Президент усієї цієї землі, яка зветься Україною. Хоча, може, ще учора мислив, що «все буде Донбас!»
  • Зображення 16x9

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Автор ідеї, режисер та продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа». 

ВИБІР ЧИТАЧІВ

ФОТО ТА ВІДЕО

XS
SM
MD
LG