Доступність посилання

11 Грудень 2017, Київ 05:09

Київ – Те, що Віктор Янукович, ставши Президентом України, змушений публічно розмовляти українською мовою, ще зовсім не означає, що він не запустить процеси русифікації України. Якою буде мовна політика нового уряду, неважко спрогнозувати, враховуючи те, що половина цього уряду не знає української і ненавидить усе українське. В тому числі і мову.

Дмитро Табачник як міністр освіти – це не тільки наступ на освіту і культуру, але й на українську мову у вишах. Так само, як і заява Януковича, що «перекоси в мовній політиці, яких припустилася колишня влада, призвели до приниження і ущемлення прав російськомовних громадян…». Схоже, що в цьому питанні вони хочуть усе повернути так, як це було до початку «перебудови» 1985 року.

Думаю, що в перші тижні президентства Віктора Януковича варто проаналізувати ситуацію, котра може виникнути на «українському мовному фронті», оскільки існує прямий зв’язок між функціонуванням мови, питанням безпеки і самим існуванням нації. «Російськомовні» в Україні постійно намагаються зняти питання про українську мову з порядку дня дискурсу, перевести його на маргінеси і видати за цілком другорядне питання.

Проте проблема функціонування української мови була і залишається однією із найважливіших невирішених проблем української дійсності. Адже намагання де-факто визначити в Україні російську мову як офіційну здатне спровокувати новий виток русифікації. Напруження з мовного питання (а особливо за Президента Віктора Януковича, для якого російська мова є рідною) може значно посилитися та викликати політичний і соціальний розкол в українському суспільстві, якого не було навіть у часи Леоніда Кучми.

Упущене питання мовних позицій

В останні 20 років в Україні спостерігається значна міграція жителів сіл і невеличких містечок до обласних центрів та столичного Києва. Ці люди поступово втрачають зв’язки зі своєю малою батьківщиною і водночас у переважно зрусифікованих містах намагаються освоїти мову спілкування їхніх жителів – котра у багатьох випадках є російською.

Під тиском несприятливих обставин відбувається форсована русифікація українців. Наочним прикладом цієї русифікації є пресинг і тиск російськомовної преси (котра, на жаль, і досі домінує в Україні), українських неукраїнських телеканалів і FM-радіостанцій.

Сьогодні українська мова цілеспрямовано витісняється з ділового і інформаційного вжитку. При тому, що мова є визначальним чинником і головною ознакою української нації, яка історично проживає на території України й дала офіційну назву державі.

Таким чином не лише порушуються права українців, що становлять абсолютну більшість населення України, а й підривається базовий системотворчий складник української державності. Адже існує прямий зв’язок між мовою і національною безпекою.

Наявна мовна ситуація в Україні є прямим результатом війни проти української мови, української державності та української ідентичності, котру Росія розпочала ще в 1654 році і яка в формі мовно-культурної експансії продовжується й досі. Тому теперішню мовну ситуації в українській державі необхідно визнати прямим результатом незавершеного процесу асиміляційного «перемелювання» україномовної спільноти на російськомовну, процесу, метою якого є повне розчинення автохтонного українського етносу в російському і знищення української України.

Мовні права українців

Мовна політика – не лише проблема безпеки України. Це і питання конфлікту між українськомовними і російськомовними політичними елітами, котрі презентують західні і східні регіони України, позаяк за президентства Віктора Януковича цілком можна спрогнозувати спробу обмеження функціонування української мови в державних інституціях у центральних і західних областях України та Києві з застосуванням для цього всіх наявних можливостей тиску державної машини влади, що нині опинилася в руках у «януковичів», котрі під приводом захисту «прав російськомовного населення» явним і неявним чином намагатимуться урізати мовні права українців.

У часи Радянського Союзу українцям із усіх сил намагалися нав’язати тезу, що вивчення української мови їм просто непотрібне. Щось подібне, скоріше за все, відбуватиметься і за Віктора Януковича.

Тобто, ніхто офіційно українську мову нібито і не буде забороняти. Але влада від імені держави з усіх сил силкуватиметься ще більше звузити публічне застосування української мови.

Загроза українській державі

Сьогодні мовна ситуація в Україні така, що українці мали б вимагати захисту української мови, якщо не хочуть, щоб вона років так через 20–30 стала мовою лише соціальних гетто. Адже складається враження, що всі ці 18 років української незалежності в Україні ніби негласно продовжувала домінувати доктрина національної політики, котра була закладена ще в СРСР, за якої для формування «радянського народу» було необхідне якнайширше використання саме російської мови.

Мені доводилося стикатися в Києві з людьми, які вважали, що їхнім дітям вивчення української мови зовсім не потрібне, бо все одно, мовляв, десь після 2012 року Україна увійде до складу Росії. Ці особи ідентифікували українську мову не тільки як вороже їм явище, а й як перешкоду, котра заважає остаточній колонізації українців.

Питання функціонування української мови в постколоніальній Україні є не лише лінгвістичним і політичним явищем, а й питанням національної безпеки. Адже «російськомовна» людина входить у прямий конфлікт із державою, яка нібито хоче нав’язати їй мову, котра їй, на її погляд, зовсім не потрібна. І за нинішньої ситуації російська мова для певної частини зрусифікованого населення України є своєрідною функцією протесту проти соціальних і економічних негараздів.

Можна сказати, що подібна ситуація є не лише політичним рудиментом радянських часів, а й і прямим викликом національній безпеці України, оскільки особа, котра свідомо уникає вивчення і використання державної української мови, навряд чи здатна ототожнювати українську державу зі своєю батьківщиною, і в той же час вважатиме своєю батьківщиною Росію, мову якої вона активно використовує і визнає за рідну.

Таким чином: мовне питання, залишене без відповіді, продукуватиме процеси, які становлять пряму загрозу безпеці української держави.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
  • 16x9 Image

    Віктор Каспрук

    Політолог, журналіст-міжнародник, публіцист. Закінчив Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського. Працював завідувачем відділу політики в газеті В’ячеслава Чорновола «Час-Time». Автор понад 2500 статей. Спеціалізується на висвітленні проблем України, Росії, Білорусі, Близького Сходу, арабського світу, Латинської Америки та Південно-Східної Азії. Лауреат премії журналу «Сучасність» та Ліги українських меценатів за 2006 рік за цикл статей, присвячених проблемам внутрішньоукраїнської і світової політики, а також за інтерв’ю із провідними діячами білоруської опозиції.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG