Доступність посилання

24 Листопад 2017, Київ 23:29

Прага – Позитивні нотки у зовнішньополітичному поступі Президента Віктора Януковича явно змінилися цілою низкою невдач. Це цілком свідчить про те, що нова команда не вірно оцінила реальні умови, які склались довкола України. Слабких не хочуть слухати. Їх сприймають рівно настільки, наскільки вони цього заслуговують.

Коли одночасно з інавгурацією на пост Президента України Віктор Янукович отримав подарунок від Європарламенту у вигляді резолюції, в якій визнавалось право України просити членство в ЄС, здавалось, що зовнішньополітичний напрямок діяльності для нової команди відкриває лише перемоги, особливо якщо врахувати величезні надії Януковича на Росію.

Але якраз Росія першою і показала, де місце сучасної України. Замість очікуваних братерських обіймів із Москви прийшло прохолодно-прагматичне усвідомлення, що часи романтичних стосунків у колі пострадянських президентів канули в Лету. Повернення урядової делегації з Росії лише із запевненнями Путіна, що існуючі газові домовленості є «збалансованими» і відповідають інтересам України та Росії, стало просто-таки холодним душем для нового українського керівництва.

Виявилось, що питання Митного союзу та Єдиного економічного простору не можуть вийти навіть на рівень практичного розгляду через членство України у Світовій організації торгівлі. А проблеми Чорноморського флоту, російської мови та відмови від героїзації небажаних для Росії історичних постатей вже не мають такого стратегічного значення для Москви, як це було за Президента Ющенка.

Здається, для нової української команди стало відкриттям те, що Росії не цікаво оперувати «відіграними картами». Тому козирі російської зовнішньої політики щодо України за часів Януковича будуть абсолютно іншими, аніж за часів Кучми чи Ющенка.

Кремль їх, до речі, й не приховує – росіяни хочуть отримати у власність українську газотранспортну систему, атомну енергетику, стратегічні підприємства. А тоді можна й про братні стосунки поговорити. Та, наприклад, про Чорноморський флот чи російську мову.

Київ як новий центр європейської безпеки

Єдиний пункт передвиборної програми, який залишався в арсеналі Віктора Януковича для прориву на зарубіжному фронті, була концепція «позаблоковості». Чесно кажучи, маю особисте переконання у неефективності та нереалістичності такого підходу. Між тим мені дуже сподобалась ідея з підписанням президентами США та Росії нового договору про стратегічні наступальні озброєння в Києві. Ідея дійсно сильна з точки зору інтересів саме «позаблокової» України.

Підписання нового договору про СНО в Києві як символічний жест з боку США та Росії дозволив би заявити українській владі про початок реалізації тієї самої концепції перетворення України на «міст між Заходом і Сходом» і вказати, що прагнення до «позаблоковості» і «нейтралітету» отримало підтримку двох основних стратегічних партнерів України. У перебігу підписання договору про СНО Київ міг би заручитися підтримкою Росії і США щодо підтвердження гарантій Будапештського меморандуму, що, знову-таки, зміцнило б ідею української «позаблоковості».

Досить креативно було б під час підписання нового договору про СНО оголосити Київ «центром нової архітектури європейської безпеки», що, безумовно, було б підтримано російською стороною. Адже поки що концепція Медведєва про нову систему безпеки в Європі пробуксовує через відсутність «стрижня», «центрального елементу». Якщо ж Україна виступить у ролі такого елементу, задум Медведєва отримає нове дихання.

Ця ж зустріч могла б бути використана і для подальшого дистанціювання України від НАТО, що, в принципі, влаштувало б усіх учасників процесу і, впевнений, викликало б полегшення в багатьох європейських столицях.

Вибоїни на Київському шляху

Але на таку цікаву й дуже важливу для нової української влади ідею США та Росія відреагували досить прогнозовано, тобто негативно. Існує кілька версій, які пояснюють, чому підписати договір про СНО вирішили не в Києві, а Празі.

Мені, наприклад, «сподобалась» така: Бараку Обамі доповіли про дуже погані дороги в Києві, і тому він вирішив підписувати договір у Празі. Цю версію розповсюдив не хто інший, як заступник секретаря РНБО Дмитро Видрін.

Цікаво, чи пан Видрін дійсно думає, що в Празі дороги настільки відрізняються від київських, що Барак Обама помітить їх «м’якість» у своєму лімузині? У будь-якому разі, такі заяви – дійсно свідчення дитячої наївності української влади.

Реальне пояснення відмови Обами та Медведєва від Києва – недовіра до нової української команди. Російська влада поки що не отримала жодної відчутної сатисфакції від перемоги Януковича, окрім суто символічних рухів у «історично-героїчному» середовищі. Тому Москві не було сенсу відстоювати інтереси України в консультаціях із американцями.

А Барак Обама ще не виробив чіткої позиції стосовно нової української влади. Отже, й їхати до невідомого Києва і підігрувати незрозумілим хлопцям із наївними поглядами – не в американській манері.

На міжнародній арені нічого не змінилось за останні пару тисяч років – у кожного свої інтереси, мотиви і потреби. А поважають і рахуються лише з сильними.

Головні сподівання після невдачі з ідеєю про підписання договору про СНО в Києві полягають у вірному розумінні цього уроку «теорії і практики міжнародних відносин». Головний же висновок, який треба винести українській владі, – Україну у світі зараз сприймають не так як у 1991-му, 2003-му чи 2005 роках.

Імідж нової великої європейської країни, яка має всі потенційні можливості стати рівноправним гравцем на європейській та міжнародній арені, спаплюжено. Розтринькано й аванси міжнародної спільноти щодо демократичних здобутків попередніх років. Україна зараз більше сприймається як «пустотіла» лялька із непрогнозованими смиканнями голови та кінцівок. Із такими «суб’єктами» зазвичай намагаються уникати близьких стосунків.

Тепер потрібно створювати новий імідж, нове наповнення сенсом поняття «Україна». А це можливо зробити лише зсередини, лише через внутрішні реформи та встановлення елементарного порядку.

Після того, як всередині буде накопичено достатню критичну масу реформ, зусилля на міжнародній арені підуть легше. І тоді креативні ідеї на кшталт формування центру європейської безпеки безпосередньо на Хрещатику, можливо, знайдуть потрібну підтримку. Тільки б швидше хтось завіз до Києва ліки від наївності.

Михайло Самусь, заступник директора Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG