У серпні 1992 року Святослав Гординський і я заблудились в нью-йоркському метро. У США я була вперше і рухатись переплетіннями десятків ліній не вміла, а пан Гординський мене переконав, що дорогу з Українського музею в Нью Йорку до дому знає добре, бо їздить метро кожного дня і що ми за мить будемо на місці.
Доїхати до місця – дому в містечку з романтичною назвою Верона, що поблизу Нью Йорка, де жив митець, нам охоче і швидко допомогли поліцейські. Митець був гостинним господарем і з радістю показував свою збірку. Він рукою вказував на картини на стінах, витягав полотна з-за книжкових шаф, показував графіку в альбомах, водив по помешканню і безупинно дуже жваво розповідав. Не забулось досі відчуття захоплення й співпереживання, які тоді охопили мене. Талановитий поет і художник Святослав Гординський відкривав переді мною світ великих митців, яким був сам, але так би мовити, не офіційно, а доброзичливо і глибоко, як може робити близький товариш. Він згадував зустрічі з художниками у Львові, Парижі, Кракові, Мюнхені, розповідав про те, як розгорталась їх творча доля, називав багатьох велетнів просто по іменах. Про багатьох митців я знала, щось читала, але оригінальні, мало відомі твори, та ще в приватному інтер’єрі, бачила вперше. Адже багато з митців опинились по той бік залізної завіси, а їхні твори і література про них були в СРСР під забороною, в кращому випадку зберігались у сейфах під замком. І нині дякую Святославу Гординському за лекцію з українського мистецтва з її героями – Сергієм Литвиненком, Павлом Ковжуном, Леонідом Перфецьким, Петром Мегиком... Саме там, в американській Вероні я вперше зустрілась і з творчістю талановитого українського скульптора родом з Івано-Франківщини Григорія Крука.
Про те, як колись Гординський мені розповідав про Григорія Крука, згадала, коли дізналась про те, що у Львові відкрилась виставка творів цього відомого майстра. Львівська експозиція складається з робіт Григорія Крука, які належать Українській бібліотеці й архіву імені Тараса Шевченка в Лондоні. І подумалось: як добре, що Гординський свого часу, в 1947 році в Мюнхені серед перших видав книжку про творчість Крука («Крук, Павлось, Мухин: Три українських різьбяри»), як добре, що знавці зберігали його твори в Лондоні, Парижі, Кракові в час, коли на його батьківщині автор був під забороною. Як добре, що талант наперекір усьому долає кордони і об’єднує небайдужих людей у Лондоні, Києві, Мюнхені, у Нью Йорку.
Майже 20 років тому Святослав Гординський написав книжку про творчість українських митців поза Україною й назвав її «Я і безконечність». Хотіла б, щоб Григорій Крук виступив із «безконечності», як і багато інших ще й досі мало відомих в Україні українських митців. Переконайтесь, прошу, що творці із «безконечності» часто бувають набагато ближчі й зрозуміліші, ніж декотрі наші сучасники.
Доїхати до місця – дому в містечку з романтичною назвою Верона, що поблизу Нью Йорка, де жив митець, нам охоче і швидко допомогли поліцейські. Митець був гостинним господарем і з радістю показував свою збірку. Він рукою вказував на картини на стінах, витягав полотна з-за книжкових шаф, показував графіку в альбомах, водив по помешканню і безупинно дуже жваво розповідав. Не забулось досі відчуття захоплення й співпереживання, які тоді охопили мене. Талановитий поет і художник Святослав Гординський відкривав переді мною світ великих митців, яким був сам, але так би мовити, не офіційно, а доброзичливо і глибоко, як може робити близький товариш. Він згадував зустрічі з художниками у Львові, Парижі, Кракові, Мюнхені, розповідав про те, як розгорталась їх творча доля, називав багатьох велетнів просто по іменах. Про багатьох митців я знала, щось читала, але оригінальні, мало відомі твори, та ще в приватному інтер’єрі, бачила вперше. Адже багато з митців опинились по той бік залізної завіси, а їхні твори і література про них були в СРСР під забороною, в кращому випадку зберігались у сейфах під замком. І нині дякую Святославу Гординському за лекцію з українського мистецтва з її героями – Сергієм Литвиненком, Павлом Ковжуном, Леонідом Перфецьким, Петром Мегиком... Саме там, в американській Вероні я вперше зустрілась і з творчістю талановитого українського скульптора родом з Івано-Франківщини Григорія Крука.
Про те, як колись Гординський мені розповідав про Григорія Крука, згадала, коли дізналась про те, що у Львові відкрилась виставка творів цього відомого майстра. Львівська експозиція складається з робіт Григорія Крука, які належать Українській бібліотеці й архіву імені Тараса Шевченка в Лондоні. І подумалось: як добре, що Гординський свого часу, в 1947 році в Мюнхені серед перших видав книжку про творчість Крука («Крук, Павлось, Мухин: Три українських різьбяри»), як добре, що знавці зберігали його твори в Лондоні, Парижі, Кракові в час, коли на його батьківщині автор був під забороною. Як добре, що талант наперекір усьому долає кордони і об’єднує небайдужих людей у Лондоні, Києві, Мюнхені, у Нью Йорку.
Майже 20 років тому Святослав Гординський написав книжку про творчість українських митців поза Україною й назвав її «Я і безконечність». Хотіла б, щоб Григорій Крук виступив із «безконечності», як і багато інших ще й досі мало відомих в Україні українських митців. Переконайтесь, прошу, що творці із «безконечності» часто бувають набагато ближчі й зрозуміліші, ніж декотрі наші сучасники.
