Доступність посилання

19 Листопад 2017, Київ 03:26

Свято «возз’єднання і цивілізування» чи день «катастрофи і блюзнірства»?


Під час відзначення 227 річниці захоплення Російською імперією Кримського півострова, Сімферополь, 19 квітня 2010 року

Сімферополь, – 19 квітня центр Сімферополя протягом останнього десятиліття традиційно розцвітає кольорами російського державного прапора. Це проросійські активісти відзначають чергову річницю входження Криму до складу Росії. Цього дня 1783 року цариця Єкатерина Друга підписала Маніфест, яким приєднала «Кримський півострів, острів Тамань і Кубанську сторону» до Російської імперії. Сьогодні ж на честь цієї дати низка проросійських організацій півострова провела центральними вулицями Сімферополя «російський марш» від Верховної Ради автономії до Міського саду з покладанням квітів і вінків до «Долгоруківського шпиля» російським військам, які окупували Крим, і до закладного каменя, де місцева влада збирається відбудувати пам’ятник імператриці Єкатерині Другій.

«Святою історичною датою», «святом возз'єднання ісконно російських земель», «приєднанням до цивілізованого світу» – так сьогодні лідери проросійських організацій півострова називають акт анексії Криму Російською Імперією. Давня легенда про те, як «освічена» Катерина Друга «звільнила» півострів і кримчан від тавра «розбійничого гнізда» та принесла сюди «світло і цивілізацію», за своєю абсурдністю може суперничати лише із новітньою тезою про «внесок» імператриці у розширення «слов’янського простору» і навіть «розбудову сучасної української держави»!

Кілька років тому на одному з мітингів «Російської громади Криму» також прозвучали твердження, що приєднання Криму до Російської імперії призвело до «процвітання півострова і гармонізації тут міжетнічних стосунків». З цього приводу один із проросійських лідерів навіть цитував імператорський Маніфест: «Обіцяємо свято і непорушно за себе і за нащадків престолу нашого, утримувати нових підданих нарівні з природними нашими підданими. Охороняти та захищати їхні особи, майно, храми та природну віру, яка вільна у сповідуванні. І дозволити кожному з них ті права і переваги, якими в Росії користуються».

Не до свята

На тлі таких цитувань і розмірковувань представники кримськотатарської, караїмської, кримчацької, греко-урумської і вірменської громад підводять свої підсумки більш як двох століть, що пройшли після «Високого Маніфесту». А вони не дуже втішні – після двох офіційних депортацій і ще кількох примусових хвиль еміграції лише кримські татари збереглися як більш-менш стійка етнічна група. Кримські вірмени і греки-уруми зараз налічують лише по кілька сотень осіб, вони зрусифіковані і розпорошені по всьому Криму. Караїми і кримчаки перебувають на межі припинення свого фізичного існування як народу.

Знищення Кримського ханства як державності кримськотатарського народу заклало основи того, що зараз 265 тисяч кримських татар є меншиною на своїй батьківщині, а кілька мільйонів їхніх співвітчизників вимушені інтегруватися до суспільств і держав у Туреччині, Румунії, Узбекистані та інших країнах. Практично втрачена мова, освіта і культура, підірвані основи духовно-релігійного життя кримських татар. Ледь животіють кілька кримськотатаромовних газет і єдиний театр. У 15 (із 650 загалом) формально кримськотатарських шкіл викладання ведеться переважно російською мовою. Якщо на початку 19-го століття на півострові було близько двох тисяч мечетей і медресе, то тепер – удесятеро менше.

Абсолютно всі грецькі храми і монастирі, котрі перебували у підпорядкуванні Вселенського (Константинопольського) Патріарха спершу були закриті, а потім стали храмами і монастирями Московської Патріархії. Така ж доля спіткала і частину вірменських церков.

Ті вакуфні землі (землі мусульманських громад), які протягом 19-го століття не встиг відібрати імператорський Петербург, у першій половині 20-го століття відібрала радянська Москва. А вже тепер за сприяння місцевої влади колишні вакуфні землі дістаються або Кримській єпархії УПЦ Московської патріархії, або близьким до неї «козачим артілям», або бізнесменам, але тільки не мусульманським громадам.

Як рухатися уперед?

Один із лідерів кримськотатарського народу Рефат Чубаров якось сказав Радіо Свобода, що 19 квітня для нього є «приходом на Кримську землю великої біди». За його словами, з того часу розпочалася «цілеспрямована політика з примусового витіснення з Криму його корінних мешканців». І вона не мінялася протягом усіх двох століть навіть зі зміною політичного режиму в Росії. Ось чому святкування 19 квітня чергової річниці «повернення Криму» чи «возз'єднання з Росією» виглядає для кримських татар щонайменше блюзнірським.

Разом з тим, попри усі пристрасті, які вирують довкола минулого та його оцінок, як вважає кримський журналіст і письменник Микола Семена, зараз існує єдина для всіх кримчан реальність – Кримський півострів перебуває у складі України. Складне історичне минуле і гострі виклики сьогодення мали б змусити кримчан спільно шукати порозуміння, без якого неможливий подальший розвиток півострова. На думку експертів, такі «святкування» унеможливлюють діалог і лише відкидають кримське суспільство назад.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG