Віталік не допрацював. Не зі змістом своєї «Богородиці у синагозі», а з її PR-ом. З серії – вміла готувати, та не вміла подавати. Думається, натякни він друзям, колегам про презентацію в книгарні були б і телекамери, і пишуча братія. А вже лементу здійнялося б від того, що презентованої книжки у магазині аж … п’ять примірників… Не вистачило? Приходьте завтра чи підіть до іншої книгарні – там є. Добре, що не поїдьте до Харкова, видавництво ж тамтешнє…
Не прорахував чи не схотів. Втім маємо те, що маємо. Чи не у відповідь на Портниковське повідомлення на Facebook там і відгук «Цей пост аж ніяк не критика творчості Віталія Портникова, а більше спроба зрозуміти, навіщо люди працюють, якщо їх працю ніхто не цінить?» Запитання швидше риторичне. Втім, якщо мова про Портникова, то відповідь дати просто. За тиждень до презентації спілкувалася з московським колегою, який гостював у Києві. Це йому друзі розповідали, що кличуть Портникова на п’ятничні телевізійні ток-шоу для підняття рейтингу. А чи поціновані Віталієві щоденники? «Богородиця у синагозі» – саме зібрані докупи щоденники, які свого часу друкувалися у «Дзеркалі тижня», а тому українська інтелігенція, їх , безумовно, читала раніше.
До речі, назву цього посту я й поцупила саме з Портниковських щоденників. Вони іменуються за прізвищами – якщо це портрети, чи за назвами міст або країн, коли йдеться про подорожі та враження. Якщо не читали – рекомендую , хоча б кілька. З огляду на актуальність «Бенедикт XVI» у дні п’ятиріччя понтифікату, «Марцинкевич» – бо прочитаєте заодно й про братів Качинських. Сахаров і Клара Лучко, Кучма і Рейган. А ще Іван Франко, Чурльоніс, Астрід Ліндгрен. І купа згадок про книгарні, у різних куточках світу – їхню особливу атмосферу.
Певно цього він чекав і під час своєї презентації. Зрештою, міг би потішити власне марнолюбство, підписуючи книжки, якби їх було більше…
Не прорахував чи не схотів. Втім маємо те, що маємо. Чи не у відповідь на Портниковське повідомлення на Facebook там і відгук «Цей пост аж ніяк не критика творчості Віталія Портникова, а більше спроба зрозуміти, навіщо люди працюють, якщо їх працю ніхто не цінить?» Запитання швидше риторичне. Втім, якщо мова про Портникова, то відповідь дати просто. За тиждень до презентації спілкувалася з московським колегою, який гостював у Києві. Це йому друзі розповідали, що кличуть Портникова на п’ятничні телевізійні ток-шоу для підняття рейтингу. А чи поціновані Віталієві щоденники? «Богородиця у синагозі» – саме зібрані докупи щоденники, які свого часу друкувалися у «Дзеркалі тижня», а тому українська інтелігенція, їх , безумовно, читала раніше.
До речі, назву цього посту я й поцупила саме з Портниковських щоденників. Вони іменуються за прізвищами – якщо це портрети, чи за назвами міст або країн, коли йдеться про подорожі та враження. Якщо не читали – рекомендую , хоча б кілька. З огляду на актуальність «Бенедикт XVI» у дні п’ятиріччя понтифікату, «Марцинкевич» – бо прочитаєте заодно й про братів Качинських. Сахаров і Клара Лучко, Кучма і Рейган. А ще Іван Франко, Чурльоніс, Астрід Ліндгрен. І купа згадок про книгарні, у різних куточках світу – їхню особливу атмосферу.
Певно цього він чекав і під час своєї презентації. Зрештою, міг би потішити власне марнолюбство, підписуючи книжки, якби їх було більше…
