Історичні аналогії часто є промовистими, а інколи від них навіть віє якоюсь містикою. Безперечно, містичною датою стало в українській історії 21 квітня. Про укладену у цей день у Харкові угоду «газ в обмін на флот» сказано вже багато. Але дуже подібну угоду українські лідери уклали 21 квітня 1920 року у Варшаві. Рівно 90 років тому!
Тоді лідер УНР Симон Петлюра, аби отримати союзника і продовжити боротьбу з більшовиками, пішов на значні територіальні поступки, віддавши Польщі Галичину і майже всю Волинь. Тепер Віктор Янукович заради дешевого газу погодився на іноземну військову присутність, яка обмежує державний суверенітет.
Тоді Симон Петлюра і міністр закордонних справ Андрій Лівицький уклали Варшавський договір за спиною прем’єр-міністра УНР Ісака Мазепи, який на знак протесту невдовзі подав у відставку. Тепер підготовка до підписання Харківського договору також відбувалася за умов секретності.
За Варшавську угоду Петлюру гостро критикували не лише опоненти, але й прихильники. У відповідь він зазначав, що за тих умов не було іншої можливості вести боротьбу за українську державність. Зараз Якуновича за «Харківський пакт» звинувачують у зраді національних інтересів. Натомість президент, проголосивши «визначальним національним інтересом розвиток економіки», запевняє, що вимушений заради цього йти на поступки...
Залишається лише додати, що в 1920-му Польща відмовилися від дотримання Варшавської угоди, оскільки її уклали таємно і вона не була ратифікована Сеймом. Натомість на мирних переговорах поляки визнали уряд радянської України.
Нещодавно мене вразила актуальність Конституції Пилипа Орлика – зокрема, її антикорупційна складова. Виявляється, за триста років у нас мало змінилися вади державного управління. Тепер, порівнюючи Варшавську та Харківську угоди, розумієш, що й українська зовнішня політика рухається по якомусь зачарованому колу.
Тоді лідер УНР Симон Петлюра, аби отримати союзника і продовжити боротьбу з більшовиками, пішов на значні територіальні поступки, віддавши Польщі Галичину і майже всю Волинь. Тепер Віктор Янукович заради дешевого газу погодився на іноземну військову присутність, яка обмежує державний суверенітет.
Тоді Симон Петлюра і міністр закордонних справ Андрій Лівицький уклали Варшавський договір за спиною прем’єр-міністра УНР Ісака Мазепи, який на знак протесту невдовзі подав у відставку. Тепер підготовка до підписання Харківського договору також відбувалася за умов секретності.
За Варшавську угоду Петлюру гостро критикували не лише опоненти, але й прихильники. У відповідь він зазначав, що за тих умов не було іншої можливості вести боротьбу за українську державність. Зараз Якуновича за «Харківський пакт» звинувачують у зраді національних інтересів. Натомість президент, проголосивши «визначальним національним інтересом розвиток економіки», запевняє, що вимушений заради цього йти на поступки...
Залишається лише додати, що в 1920-му Польща відмовилися від дотримання Варшавської угоди, оскільки її уклали таємно і вона не була ратифікована Сеймом. Натомість на мирних переговорах поляки визнали уряд радянської України.
Нещодавно мене вразила актуальність Конституції Пилипа Орлика – зокрема, її антикорупційна складова. Виявляється, за триста років у нас мало змінилися вади державного управління. Тепер, порівнюючи Варшавську та Харківську угоди, розумієш, що й українська зовнішня політика рухається по якомусь зачарованому колу.
