Київ – «Ціна, яку викотили, – вона поза межами. Я б за ці гроші з’їв би і Януковича, і вашого прем’єра, разом узятих, але не можу. Таких грошей не варта ні одна військова база», – пожартував у Києві Володимир Путін.
«Ця угода має взаємовигідний характер і для Росії, і для України. Тільки вигоду потрібно правильно рахувати, віддалитися від арифметичних прийомів, не говорити про те, хто більше програв, хто виграв, не говорити про те, яким чином це відіб’ється на тих чи інших поточних питаннях, а дивитися в майбутнє», – відповів у Копенгагені Дмитро Медведєв.
Таких розбіжностей у поглядах між двома найвищими керівниками Росії не можна було помітити до цього часу. Звісно, у кулуарах Медведєв і Путін і могли сперечатися, однак щоб так, на очах світової преси?
Емоції всередині тандему, втім, можна зрозуміти. Володимир Путін провів усю необхідну попередню роботу, щоб забезпечити харківські угоди. Ясно, що рішення ухвалювалося зовсім не в Харкові, а в Москві, де майже до ранку перед Харковом дискутували Володимир Путін і Микола Азаров.
А всі пропагандистські лаври забрав Дмитро Медведєв. Саме він тепер стає головним захисником російських державних інтересів, людиною, що «відстояла» Севастополь аж до 2042 року.
А що ж Путін? А Путін нервує. І нагадує, що це якась «запрєдєльна ціна». Тобто докоряє своєму президентові – мовляв, я б набагато менше заплатив. Хоча й раніше, під час домовленостей із Юлією Тимошенко, і зараз ціну визначав саме він – Путін.
А що ж Медведєв? А Медведєв відповідає, як і годиться доброму монархові: пояснює керівникові свого уряду, що не треба перевіряти державні інтереси звичайнісінькою арифметикою. Мовляв, я тут у Копенгагені думаю про велику Росію, а ти там у Києві – про якісь там цифри. Не варто!
Звичайно, це тільки епізод у взаєминах між двома керівниками, які не можуть не думати про 2012 рік. Проте цікаво, що, як і в 1991 році, коли саме ставлення до українського питання остаточно розсварило Михайла Горбачова і Бориса Єльцина, так і зараз – саме ставлення до угод із Києвом продемонструвало: Путін і Медведєв – все ж таки живі люди з власними емоціями. І не бажають миритися з успіхами один одного, хай успіхи ці і мають суто телевізійне значення…
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
