Доступність посилання

23 Листопад 2017, Київ 04:27
Оце прочитав, як один другорядний чеський політик пояснив вчора, чому не так часто їздить в празькому трамваї: «До трамваю заходжу лише тоді, коли він не переповнений, тому що забльовані сидіння і бруд, сидіти неможливо, та й українські заробітчани у задрипаних комбінезонах , які налягають на мене з усіх боків, і смердючі, сплячі бездомні...».

І згадалася при цьому чеська «Енциклопедія лайна» Є й така ...Взагалі, чехи, як й інші народи Європи, мають цілу літературу, присвячену проблема саме власного лайна... Ян Амос Коменський давав характеристику «словесному лайну», Карел Гавлічек Боровський, наприклад, писав колись, під впливом спілкування з Миколою Гоголем, про те, що проблема з українським лайном та, що воно затиснуте було здавна між польським та московським, і українці не могли часто зрозуміти, де ж їхнє, а де – чуже... Чеський поет і дисидент Ян Забрана просто писав, що «лайно завжди є лише лайном» і різниця лише у тому, чи воно твоє, чи ж чуже... У чехів навіть дискусія розгорілася, чи горить їхнє власне лайно, чи ні, і книги на цю тему написані і фільми навіть зняті...Важлива тема.

Але що я все про якесь там чуже лайно! Оце віддибав чи у Климентія Зинов’їва , чи у земляка свого Мелетія, стару легенду про лайно. Переповідаю скорочено, в трохи осучасненій транскрипції...

«Жив собі нарід між Бористеном і Тірасом. Звали його туткарусами, бо, мовляв, русяві, що саме тутечки і живуть... Мав цей нарід свою землю і давав раду власному лайну туткаруському. Мав свій закон – «Правду туткаруську», де було окремо сказано, що за викрадання чи псування чужого лайна – смерть, а пізніше – вигнання на чужину ...Цей нарід, з його власним лайном, був у пошані в народів тодішньої Ойкумени, з туткарусів вийшли царі й цариці на Сені, в Ослів, на Темзі, у Германів, Угрів... Особливо багато царів дав світу тодішньому туткаруський рід русявого царя Мудрого. В Ойкумені тодішній навіть перейняли найкраще з туткаруського лайноправа... Особливо популярна була в Ойкумені стаття закону туткаруського, яку дав народу Бористену їхній глава – Мономах Туткоруський, котрий казав – шануйте власне лайно, не давайте навіть свою ж сиротину зобидити відбиранням її ж скромного лайноздобутку і змішуванням його зі своїм...Оце був чи не головний з наріжних каменів лайнократії туткаруської...

Й було так до того часу, поки не виникло північніше Бористена нове царство з колишніх вигнанців туткаруських і таких же лайноспоріднених зайд зі Сходу. Назвали це царство на початках Москотарією. Його особливістю було те, що не могли москотари давати раду з власним лайном. Ніколи не мали твердих законів щодо лайна власного і мали нахил до викрадання чужого й витворення цілого лайнорейваху у своїй державі, і все тягло їх десь до вітру і ніяк на сподобилися на окультурювання, систематизацію власного лайнотворення. Найбільше москотар тягло до привласнення лайна сусідів-туткарусів, за яке власне й стали їхні предки вигнанцями та прихильниками лайна – на – вітрі, лайноанарахії...

Саме москотари лайнокомбінацією обману й сили захопили державу довірливих туткарусів, об’єднали її з Москотарією й хитро перейменували в Лайнорусію. Хоча ні лайна власного, ні, тим більше, чужого або ж сусідського, вони не шанували й не відрізняли особливо...Залишки туткарусів так засумували, що почали шукати виходу з цього лайнокута... І назвали свою землю Туткаїною, а себе туткаїнцями... Хотіла відновити свою систему лайнократії і власного лайна... Але не тут то було. Москотари, чи б то, вже лайноруси, підступно не давали цього робити і все норовили підкидати туткаїнцям чуже-своє лайно, що постійно призводило до лайнорейваху й лайноанарахії...

Все дійшло до того, що підкорили Лайноруси й Туткаїну, й інші народи...Туткаїнці спочатку хотіли просто жити під ярмом лайнорусів, ховаючи голову у жалюгідні залишки власного ж лайна, яке вряди-годи залишалося їм після набігів лайнократичних лайнорусів. Але зрештою лайноруси заборонили туткаїнцям й це малодушне ремесло... Тоді вони кинулися масово втікати до інших народів, де давно були встановлені свої тверді лайнопорядки, до речі, й за статтями давньої «Правди туткаруської».

Але коли туткаїнці приходили до інших народів та хотіли й надалі ховати свої голови у лайно, то це їм просто заборонили. У інших народів Ойкумени, з високим рівнем лайнократії, завели для туткаїнців й інших зайд такі порядки, що місцеве лайно дозволялося лише нюхати на відстані, та й то за особливим письмовим дозволам, але ні у якому разі не можна було ховати до місцевого свої голови. А своє, туткаїнське, ні в якому разі не дозволяли змішувати з місцевим і суворо наказували вивозити його до себе додому. А там, зрозуміло, лайноанархія й лайнорейвах... Страх!

Дійшло до того, що звернулися туткаїнські старшини за порадою до Неба – що ж робити з долею такою лайновою, туткаїнською? Небо їм відповіло відразу ж – «Немає у світі нічого кращого й зручнішого як власне Лайно. Лише лад й закон у власному дає порядок у всьому іншому...Якщо ж не можете відрізнити своє лайно від чужого та дати цьому раду самі, то це вже доля така ваша... Крапка».

Ось така стара легенда. Що смердить? Як кожне! Але схоже на правду. Чи не так?

Додам лише, що повний текст цієї легенди написаний скорописом 17 століття з численними полонізмами та навіть хозарщиною. А повного словника Хозарського я, на жаль, загубив у Белграді, коли пив з Михайлом Рамачем, кавалером ордена отого ж Ярослава, сербсько-русинську паленку. Тому давав я часто буквальний переклад із численними скороченнями, де всі речі називалося часто досить брутальними, своїми іменами...

Примітка: Цей текст і його повний варіант можна використовувати лише в «Українській енциклопедії гівна». Якщо таку буде створено.
  • 16x9 Image

    Василь Зілгалов

    Із Радіо Свобода співпрацюю з 1989 року. Переїхав з Мюнхена до Праги у березні 1995 року. Народився в сталінській Україні. Троє з родини загинули від голоду у 1932-33 роках. Мати ледве уціліла в 1933-му. Батько пройшов Колиму але система все ж знищила його. Окрім батька, тоталітаризм згубив чотирьох моїх дядьків. Закінчив історичний факультет. Викладав методологію історії. Підготував дві дисертації. Чимало написав. Журналістом став з 1969 року, після вторгнення радянських військ до Праги. Опублікував роботи з історії політичної публіцистики, книги з історії українських міст, дослідження про Василя Пачовського, з історії української еміграції.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG