Доступність посилання

18 Листопад 2017, Київ 07:24

Фірми, які пишуть реферати, курсові, дипломні та дисертації, на замовлення, треба перевірити, а захист таких робіт зробити публічним. З такою ініціативою виступив міністр освіти і науки України Дмитро Табачник.

Чиновники вже не один рік визнають: в Україні розгорнута масштабна торгівля дипломними, курсовими та дисертаціями. Але чи можна притягнути до відповідальності шахраїв із виробництва наукових праць?

«Наукова робота - дешево»

«Курсові. Дипломні. Недорого». Оголошення такого змісту можна знайти як в Інтернеті, так і на вуличних стовпах. Купити роботу може будь-хто – у цьому переконалася наша кореспондентка, зателефонувавши у декілька фірм. «Яка у Вас тема? Який ВНЗ? План є? Мені потрібно консультуватися зі спеціалістом, який знається на Вашій темі. Ціна встановлюється залежно від кількості сторінок і на коли потрібен готовий текст. 25 сторінок за 2 тижні коштуватиме 650 гривень. Завдаток – половина». Одинадцять гривень за сторінку – курсова, вісімнадцять - дипломна. Такими є середні розцінки фірм, які пишуть на замовлення наукові роботи.

Пік куплених наукових праць припав на середину 90- х, вважає екс-міністр науки та освіти Станіслав Ніколаєнко. Тоді стрімко зросла кількість присуджених учених ступенів. Нині звання кандидата чи доктора наук трохи втратило свій престиж, але торгівля роботами все одно існує. «Інтернет переповнений так званими освітніми послугами, коли можна купити курсову, дипломну роботу… написати можуть навіть дисертацію». Служба боротьби з економічною злочинністю повинна притягувати до відповідальності тих, хто торгує «знаннями», зазначає колишній міністр. Але для цього необхідні відповідні зміни до законодавства.

Щоб уникнути шахрайства у цій сфері, ще у 2008-му році обіцяли створити реєстр наукових робіт. (Реєстр же доцентів і професорів є в Міністерстві освіти, а реєстр кандидатів наук – у Вищій атестаційній комісії).
Але ініціативу повинен підтримати кожен вищий навчальний заклад, поки що ж на це погодилися тільки окремі виші, повідомив заступник міністра освіти Максим Стріха. Зокрема, у Національному авіаційному університеті складають такий реєстр, і це вже дало результати: виявили кілька «липових» дипломних робіт. Хоча в епоху Інтернету боротися з таким шахрайством дуже складно, каже Максим Стріха. Щоб провести перевірку фірм, які дають оголошення про продаж наукових робіт, Міністерство освіти встановлює зараз контакти з МВС, сказав міністр освіти Дмитро Табачник в інтерв’ю газеті «Комсомольська правда».

Публічність


Крім того, для виведення на чисту воду людей із фальшивими роботами у Міністерстві освіти пропонують зробити захист наукових робіт більш публічним. Щоб людина аргументовано доводила написане.

Киянин Микола працює над дисертацією в одному зі столичних ВНЗ і неодноразово був свідком того, як відбувається передзахист кандидатських дисертацій. Останнього разу аспіранта довго критикували за абсолютно «сиру» роботу, а згодом за короткий термін він успішно захищався. Звідси висновок, зазначає Микола: в Україні працює «дисертаційний» конвеєр і масово роздаються наукові ступені. «Невідомо, яка це дисертація, бо за місяць неможливо написати хороший науковий текст у 150 сторінок. Оскільки немає контролю, наприклад, з інших ВНЗ, в результаті ми маємо, мабуть, найбільшу кількість кандидатів і докторів наук у Європі, при тому, що рівень розвитку науки, мабуть, найнижчий. Захист проходить у колективі, члени якого співпрацюють один з одним по 20 років, тому різка критика неприпустима». До того ж, існує певна субординація, критикувати роботу підопічного голови кафедри не може ніхто, зауважує Микола.

У Європі це небезпечно

Купувати курсові, дипломні чи дисертаційні роботи в уявленні студентів і викладачів європейських вузів - це нонсенс. Після розмови зі студентами та викладачами європейських вузів кореспондент Радіо Свобода у країнах Євросоюзу констатує, що в переважної більшості навіть в уяві немає схем, пов’язаних із хабарами чи тарифами на виконання дипломних, дисертаційних або докторських робіт. «Хоча поодинокі випадки, напевне є, - каже професор славістики Льовенського католицького університету Емануель Вагеманс. – Спокуса існує з тих часів, коли на світі виникли університети. Так само, як намагання сучасних студентів скачувати з Інтернету цілі розділи, а подекуди й суцільні дипломні роботи».

Проте, як повідомляють в іншому бельгійському університеті, розташованому у місті Льєж, до 2005 року один із трьох студентів справді сфальшував свою випускну наукову роботу. Від того часу кожен поважний ВНЗ озброївся комп’ютерними системами, які швидко знаходять плагіат, або підробку. Тому подібна практика вже не має колишніх масштабів.

«Усі ці роботи подаються у комп’ютерному форматі. Їх вносять до єдиної для всіх франкомовних вузів бази даних. Спеціальна програма одразу виявляє будь-яку схожість із іншими існуючими роботами, що надійшли за останні десятиріччя. Якщо копіювання чи підробка виявлена, це одразу відсторонює студента від участі у екзаменах і, можливо, навіть веде до відрахування з університету. Тому подібні спроби дуже небезпечні, бо реакція закладу надто сувора», – каже Флоріан Ламбер, студент-випускник факультету права Льєжського університету.

Тим часом, професори нарікають на те, що ця система не дуже адаптована для окремих галузей. Професор права Жан-Франсуа Реес, коментує це так: «Необов’язково називати підробкою роботу, у якій комп’ютер виявив 30 схожих шматків тексту. Наприклад, у правничих науках, необхідно цитувати законодавчі тексти. З іншого боку, коли йдеться про скопійовані ідеї, аргументи чи думки, це справжній плагіат. Тому треба відрегулювати програму-детектор для кожної сфери. Робота неосяжна, адже мова йде про сотні тисяч різних робіт на рік».

У країнах з цивілізованим науковим середовищем присудження вчених ступенів відбувається на рівні кожного вузу, і це, на думку академіка Мирослава Поповича, допомагає уникнути корупції і тиражуванню фальшивих наукових робіт. «Там університет має право присудити звання, яке буде дійсне лише в рамках цього університету. Наприклад, професор Кембриджського університету». Інша справа, що Кембридж – це бренд, говорить Попович. І таке звання буде високо котуватися будь-де.

Чинне українське законодавство поки що не визначає покарання за написання і поширення наукових праць. Освітяни кажуть, що необхідно ліквідувати цю юридичну прогалину. Водночас, стверджують вони, одними покараннями ситуацію не зміниш. Поки існує попит на фальшиві роботи, доти шахраї матимуть свій хліб.
  • 16x9 Image

    Марічка Набока

     У 2004 році закінчила Український гуманітарний ліцей КНУ ім. Тараса Шевченка. У 2010 отримала диплом магістра журналістики Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка. Має публікації в газеті «Громадський захисник», журналах «Книжник-review», «Київська Русь» та інших виданнях. Працювала в програмі «Підсумки» на телеканалі Ера. На Радіо Свобода – з 2007 року. Коло професійних зацікавлень: права людини, українська культура, волонтерський рух.

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG