Ірина Штогрін: Сьогодні я зустрічала добрих знайомих, які приїхали до нас з іншої країни. Пройшлися ми Хрещатиком (це ще зранку – він був прибраний), а далі вони мені кажуть: а чому ось там хтось кинув сміття, йшов-йшов і кинув його на тротуар? Я кажу: не знаю, мабуть, людину не навчили. А вони кажуть: все ж має починатися з сім’ї.
Чи справді з сім’ї? І яким має бути цей основний принцип у вихованні дитини?
Ольга Хорошковська: Основним принципом має бути любов до дитини і повага до неї. Коли мама любить дитину, але штовхає її, коли принижує, то дитина виховується не громадянином, а виховується людиною трошки приниженою і боязливою.
-А оці принципи культури перші, цивілізованої поведінки десь на вулиці, вдома?
Ольга Хорошковська: Я гадаю, що ще з років революції, коли ми скинули царя, ми втратили дуже багато у понятті «культура». Ми знищили її, а тепер невиховані батьки, невиховані дідусі, бабусі, невиховані внуки. Все почалося дуже давно.
Сьогодні ми повинні дбати. От молоде подружжя йде у загс. Їм треба оцей місяць на культуру родинних стосунків, бо вони будують молоду сім’ю. Ось культура у сім’ї, взаємоповага один до одного. Звідси береться початок (ота дитина народжується) поваги один до одного, повага до дитини, культурні стосунки у сім’ї. Це був би хороший початок для виховання дітей.
-Тобто, хтось збирається народити дитину, а парламент, уряд кажуть: ви от задекларували своє право народити, то на місяць ми вас відправляємо вчитися. Оце вчитеся-вчитеся, а тоді іспит складаєте.
Ольга Хорошковська: Було б прекрасно.
Сашко ЛірникСашко Лірник: Я дуже поважаю пані Ольгу, але дуже багато з чим я не згоден.
По-перше, цар до України жодного стосунку не має, вибачте…
Ольга Хорошковська: Я мала на увазі не царя.
Сашко Лірник: Гаразд. Я за інше хочу сказати. Я вже 25 років працюю, живу цим ділом і вважаю, що не треба знаходити велосипед по-новому.
Тобто, давайте зараз якихось учених, тут згадали парламент чи ще щось, от ми напишемо цікаву книжку, щоб усі вчилися чи ще щось. Ні! Це вже до нас тисячоліттями стосунки, відносини батьки-діти. Інакше людство не вижило б. Вони були відшліфовані. Вже знайдена та оптимальна золота середина. Я не закликаю назад до патріархату, до якогось древнього ладу…
-Хто ж Вам дасть?
Сашко Лірник:Дуже багато молоді зараз до цього повертається, саме до таких стосунків.
Я не договорив. Коли відносини у сім’ї між дітьми, батьками, бабусями, дідусями, воно якось поступово одне в друге переходило…
До речі, я ніби знав. Ви мене запросили на передачу. Я не виспався, бо я дивився фільм Довженка «Земля» по якомусь каналу в три години ночі. І там початок фільму настільки філософський, глибокий: старий дід помирає, але він помирає з радістю, він сміється - довкола нього син, онуки граються, яблука цвітуть. Це отой ідеал. Я знаю, що це країна-утопія. Але до нього треба йти, до цього ідеалу, бо інакше ми скотимося туди, куди й скотилися.
Це виховання, що зараз, мені дуже не подобається. Тобто, давайте загальнокультурні цінності, там ля-ля-ля... Не можна виховати дитину, що вона буде любити всіх. Вона любить тата, маму, по-перше, любить свої традиції, свій народ. Тоді вона не буде кидати сміття, бо буде знати, що це її земля, її місто.
-Ви насправді кажете про одне й те ж саме. Ви казали про те, що перервалися традиції.
Ольга Хорошковська: Так, перервалися. Перервалися традиції.
Сашко ЛірникСашко Лірник: Тільки не під час революції, а скоріше у 1933 році, коли вирізали, виморили людей.
Ольга Хорошковська: Так, інтелігенцію знищили по суті.
Сашко Лірник: Та й усіх там власне. Лишилися тільки люди, які змогли вижити. А коли виживаєш, то як тікаєш з корабля, що тоне, - тільки найнеобхідніше хапаєш: поїсти, попити, а вже книжку не береш з собою.
-А з іншого боку, ці традиції однак збереглися. Вони живуть по отій мачинці у кожній людині.
Сашко Лірник: Тобто, пані Оля цю мачинку витягнула, я мачинку витягнув, ви. Але ж нас не дуже багато. Ми зараз балансуємо на межі, повірте мені, люди, я трошки так дивлюся.
Ольга Хорошковська: Я згодна.
Сашко Лірник: Страшна межа. Ще один крок, і ми туди бухнемо вниз, у прірву скотимося, і вже цього не буде.
Ольга Хорошковська: Я ще хотіла сказати, що дуже негативну роль грає та агресія, яку ми бачимо на телебаченні.
Сашко Лірник: Я не кажу, що це дуже погано, але це засіб масового впливу і тому…
Ольга Хорошковська: Так. У парламенті дуже агресивні виступи.
Сашко Лірник: Давайте не будемо про парламент, бо я зараз заматюкаюся, а в ефірі це не дуже.
Ольга ХорошковськаОльга Хорошковська: Хочемо ми чи не хочемо, дитина грається, але вона сприймає на слух все, що діється. Немає взаємної поваги. Звідки культура буде братися, якщо суспільство ось таке агресивне?
-Зараз навіть рух такий з’явився, коли багато батьків просто телевізор не вмикають вдома або навіть у них його й немає. А з іншого боку, є казки Сашка Лірника, які слухають багато дітей і пишуть листи без кінця і хочуть їх слухати. З іншого боку, є книжки, які дитина читає.
Пані Хорошковська, з яким принципом основним мають підходити ті, хто розробляє, придумує книжки для дітей, посібники, підручники, з якими дитина зустрічається для того, щоб учитися?
Ольга Хорошковська:І посібники, і підручники дуже різні і їхнє призначення різне, але основне у тому, щоб вони були цікавими для дитини. Кожен підручник, кожен посібник має бути цікавим, щоб дитина його дивилася. Діти зараз не дивляться, не люблять читати. Їх треба привчати до цього тільки через цікавість.
Очевидно, напряму виховувати не можна, тобто в лоб.
Сашко Лірник: Абсолютно правильно.
Ольга Хорошковська: Треба знаходити те, що зачепить душу дитини, тобто тексти добирати такі, які хвилювали б дитину, які викликали б сльози на очах, коли читає вчитель той текст, або сміх, якщо це смішно. Сьогодні у нас, на жаль, цього замало.
-Пане Лірник, більшість дітей вважає, що казки Ви самі придумуєте…
Сашко Лірник: Так і є.
-А я кажу, що Ви їх стільки начиталися. Так де правда?
Сашко ЛірникСашко Лірник: Справа навіть не в казці.
До речі, продовжимо думку, що пані Оля сказала дуже правильно, що не можна у лоб. Я наводжу приклад. Мене часто запрошують у школи, садочки. У садочках простіше – там дітки ще дуже слухняні, а у школах уже самостійні: що ви прийшли якісь казки тут розказувати, у нас тут комп’ютер.
Вони вже сучасні діти. І це добре. Вони володіють всім тим арсеналом, інструментом, який є навколо. Вони світ краще пізнають, ніж ми. Але після другої-третьої казки ота полуда зникає. Чому Христос притчами розмовляв? Він міг би у лоб сказати: не кради. Заповіді у них були ж: не вкради, не вбий... Але коли напряму кажеш, воно повз вуха стікає, а коли притчу розказуєш, коли казку, то ти з іншого боку заходиш і поступово захоплюєш уяву, вже впливаєш на підсвідомість цими речами.
Тому треба мати дуже великий талант, щоб так впливати на дітей. На дорослих! Тобто, виховувати треба всіх: і дорослих, і дітей.
Перервана була традиція. Зараз те, що нам пропонується, то це пропонується зверху, це не знизу йде, не від народу. Я не кажу, що це погано. Хороші, розумні речі, але часто в такій гарній обгортці цукерки всередині дуже паскудне наповнення сидить.
Був дуже гарний фільм якийсь фантастичний американський. Фабула така: інопланетяни захопили Землю. Але там, коли вдягаєш спеціальні окуляри, то ти бачиш реальне життя і там написи: «Покорись!», «Послухайся!», «Будь покірним!»». І нас, покоління наших дітей виховують такими. Або «Будь байдужим!». Оце головне.
Мене запрошували на один із каналів на дитячу програму. Я розказував казки, те, що цікаво. Я знав, що це цікаво. А потім шеф-редактор до ведучої тихенько: що ти наробила, чого ти не питаєш про те, які улюблені у нього постери, якими він цікавиться виконавцями? Тобто, формують у дітей абсолютно обмежене коло: вони повинні цікавитися постерами, попсовими виконавцями і хто там у Держдумі чи у Раді засідає. Це дурість!
Є простий закон (це легко порахувати, це соціологія): якщо з дитиною проводити 40 хвилин на день всього-на-всього, повністю присвятити їй, то дитина буде вас любити. Це все від сім’ї йде…
Чи справді з сім’ї? І яким має бути цей основний принцип у вихованні дитини?
Ольга Хорошковська: Основним принципом має бути любов до дитини і повага до неї. Коли мама любить дитину, але штовхає її, коли принижує, то дитина виховується не громадянином, а виховується людиною трошки приниженою і боязливою.
-А оці принципи культури перші, цивілізованої поведінки десь на вулиці, вдома?
Ольга Хорошковська:
Ще з років революції ми втратили дуже багато у понятті «культура». А тепер невиховані батьки, невиховані дідусі, бабусі, невиховані внуки.
Сьогодні ми повинні дбати. От молоде подружжя йде у загс. Їм треба оцей місяць на культуру родинних стосунків, бо вони будують молоду сім’ю. Ось культура у сім’ї, взаємоповага один до одного. Звідси береться початок (ота дитина народжується) поваги один до одного, повага до дитини, культурні стосунки у сім’ї. Це був би хороший початок для виховання дітей.
-Тобто, хтось збирається народити дитину, а парламент, уряд кажуть: ви от задекларували своє право народити, то на місяць ми вас відправляємо вчитися. Оце вчитеся-вчитеся, а тоді іспит складаєте.
Ольга Хорошковська: Було б прекрасно.
По-перше, цар до України жодного стосунку не має, вибачте…
Ольга Хорошковська: Я мала на увазі не царя.
Сашко Лірник: Гаразд. Я за інше хочу сказати. Я вже 25 років працюю, живу цим ділом і вважаю, що не треба знаходити велосипед по-новому.
Тобто, давайте зараз якихось учених, тут згадали парламент чи ще щось, от ми напишемо цікаву книжку, щоб усі вчилися чи ще щось. Ні! Це вже до нас тисячоліттями стосунки, відносини батьки-діти. Інакше людство не вижило б. Вони були відшліфовані. Вже знайдена та оптимальна золота середина. Я не закликаю назад до патріархату, до якогось древнього ладу…
-Хто ж Вам дасть?
Сашко Лірник:
Я не договорив. Коли відносини у сім’ї між дітьми, батьками, бабусями, дідусями, воно якось поступово одне в друге переходило…
До речі, я ніби знав. Ви мене запросили на передачу. Я не виспався, бо я дивився фільм Довженка «Земля» по якомусь каналу в три години ночі. І там початок фільму настільки філософський, глибокий: старий дід помирає, але він помирає з радістю, він сміється - довкола нього син, онуки граються, яблука цвітуть. Це отой ідеал. Я знаю, що це країна-утопія. Але до нього треба йти, до цього ідеалу, бо інакше ми скотимося туди, куди й скотилися.
Це виховання, що зараз, мені дуже не подобається. Тобто, давайте загальнокультурні цінності, там ля-ля-ля... Не можна виховати дитину, що вона буде любити всіх. Вона любить тата, маму, по-перше, любить свої традиції, свій народ. Тоді вона не буде кидати сміття, бо буде знати, що це її земля, її місто.
-Ви насправді кажете про одне й те ж саме. Ви казали про те, що перервалися традиції.
Ольга Хорошковська: Так, перервалися. Перервалися традиції.
Ольга Хорошковська: Так, інтелігенцію знищили по суті.
Сашко Лірник: Та й усіх там власне. Лишилися тільки люди, які змогли вижити. А коли виживаєш, то як тікаєш з корабля, що тоне, - тільки найнеобхідніше хапаєш: поїсти, попити, а вже книжку не береш з собою.
-А з іншого боку, ці традиції однак збереглися. Вони живуть по отій мачинці у кожній людині.
Сашко Лірник: Тобто, пані Оля цю мачинку витягнула, я мачинку витягнув, ви. Але ж нас не дуже багато. Ми зараз балансуємо на межі, повірте мені, люди, я трошки так дивлюся.
Ольга Хорошковська: Я згодна.
Сашко Лірник: Страшна межа. Ще один крок, і ми туди бухнемо вниз, у прірву скотимося, і вже цього не буде.
Ольга Хорошковська: Я ще хотіла сказати, що дуже негативну роль грає та агресія, яку ми бачимо на телебаченні.
Сашко Лірник: Я не кажу, що це дуже погано, але це засіб масового впливу і тому…
Ольга Хорошковська: Так. У парламенті дуже агресивні виступи.
Сашко Лірник: Давайте не будемо про парламент, бо я зараз заматюкаюся, а в ефірі це не дуже.
-Зараз навіть рух такий з’явився, коли багато батьків просто телевізор не вмикають вдома або навіть у них його й немає. А з іншого боку, є казки Сашка Лірника, які слухають багато дітей і пишуть листи без кінця і хочуть їх слухати. З іншого боку, є книжки, які дитина читає.
Пані Хорошковська, з яким принципом основним мають підходити ті, хто розробляє, придумує книжки для дітей, посібники, підручники, з якими дитина зустрічається для того, щоб учитися?
Ольга Хорошковська:
Очевидно, напряму виховувати не можна, тобто в лоб.
Сашко Лірник: Абсолютно правильно.
Ольга Хорошковська: Треба знаходити те, що зачепить душу дитини, тобто тексти добирати такі, які хвилювали б дитину, які викликали б сльози на очах, коли читає вчитель той текст, або сміх, якщо це смішно. Сьогодні у нас, на жаль, цього замало.
-Пане Лірник, більшість дітей вважає, що казки Ви самі придумуєте…
Сашко Лірник: Так і є.
-А я кажу, що Ви їх стільки начиталися. Так де правда?
До речі, продовжимо думку, що пані Оля сказала дуже правильно, що не можна у лоб. Я наводжу приклад. Мене часто запрошують у школи, садочки. У садочках простіше – там дітки ще дуже слухняні, а у школах уже самостійні: що ви прийшли якісь казки тут розказувати, у нас тут комп’ютер.
Вони вже сучасні діти. І це добре. Вони володіють всім тим арсеналом, інструментом, який є навколо. Вони світ краще пізнають, ніж ми. Але після другої-третьої казки ота полуда зникає. Чому Христос притчами розмовляв? Він міг би у лоб сказати: не кради. Заповіді у них були ж: не вкради, не вбий... Але коли напряму кажеш, воно повз вуха стікає, а коли притчу розказуєш, коли казку, то ти з іншого боку заходиш і поступово захоплюєш уяву, вже впливаєш на підсвідомість цими речами.
Тому треба мати дуже великий талант, щоб так впливати на дітей. На дорослих! Тобто, виховувати треба всіх: і дорослих, і дітей.
Перервана була традиція. Зараз те, що нам пропонується, то це пропонується зверху, це не знизу йде, не від народу. Я не кажу, що це погано. Хороші, розумні речі, але часто в такій гарній обгортці цукерки всередині дуже паскудне наповнення сидить.
Був дуже гарний фільм якийсь фантастичний американський. Фабула така: інопланетяни захопили Землю. Але там, коли вдягаєш спеціальні окуляри, то ти бачиш реальне життя і там написи: «Покорись!», «Послухайся!», «Будь покірним!»». І нас, покоління наших дітей виховують такими. Або «Будь байдужим!». Оце головне.
Мене запрошували на один із каналів на дитячу програму. Я розказував казки, те, що цікаво. Я знав, що це цікаво. А потім шеф-редактор до ведучої тихенько: що ти наробила, чого ти не питаєш про те, які улюблені у нього постери, якими він цікавиться виконавцями? Тобто, формують у дітей абсолютно обмежене коло: вони повинні цікавитися постерами, попсовими виконавцями і хто там у Держдумі чи у Раді засідає. Це дурість!
Є простий закон (це легко порахувати, це соціологія): якщо з дитиною проводити 40 хвилин на день всього-на-всього, повністю присвятити їй, то дитина буде вас любити. Це все від сім’ї йде…
