Ідеї рухають світом, бо вони рухають людьми.
Якби батьки Юрія Логуша не давали йому в дитинстві читати романи написані українськими письменниками, то хто знає на що б зараз витрачав гроші бізнесмен Логуш. І якби батьки не розповіли одного разу своєму синові, що більшість тих письменників, чиї книги він читав, винищила у тридцятих сталінська кліка, то навряд чи Україна наприкінці другого десятиліття своєї незалежності мала б такий літературний конкурс як «Коронація слова».
Вже 10 років Юрій Логуш використовує гроші, які заробляє у своєму бізнесі, на стимулювання української літератури. Романи, п’єси, кіносценарії, а останнім часом й пісенна поезія, мають шанс, завдяки його благочинності, не лише матеріально підтримати своїх авторів, а й бути надрукованими, поставленими, проспіваними і навіть (може колись) відзнятими.
Логуш наполегливо і вперто заповнює ту «озонову діру», яку видовбали в небі української культури комуністичні термінатори.
І він це робить один. Разом з родиною і колективом, але – один.
Поряд нікого. І депутатам не до закону про благодійність. І «благодійникам» не до благодійності між виборами.
Але якщо один Логуш простимулював цього року творчість майже 7 тисяч людей (саме стільки творів надійшло на конкурс), то це означає, що ідеї цих семи тисяч мають реальний шанс вплинути на думки мільйонів.
Якби батьки Юрія Логуша не давали йому в дитинстві читати романи написані українськими письменниками, то хто знає на що б зараз витрачав гроші бізнесмен Логуш. І якби батьки не розповіли одного разу своєму синові, що більшість тих письменників, чиї книги він читав, винищила у тридцятих сталінська кліка, то навряд чи Україна наприкінці другого десятиліття своєї незалежності мала б такий літературний конкурс як «Коронація слова».
Вже 10 років Юрій Логуш використовує гроші, які заробляє у своєму бізнесі, на стимулювання української літератури. Романи, п’єси, кіносценарії, а останнім часом й пісенна поезія, мають шанс, завдяки його благочинності, не лише матеріально підтримати своїх авторів, а й бути надрукованими, поставленими, проспіваними і навіть (може колись) відзнятими.
Логуш наполегливо і вперто заповнює ту «озонову діру», яку видовбали в небі української культури комуністичні термінатори.
І він це робить один. Разом з родиною і колективом, але – один.
Поряд нікого. І депутатам не до закону про благодійність. І «благодійникам» не до благодійності між виборами.
Але якщо один Логуш простимулював цього року творчість майже 7 тисяч людей (саме стільки творів надійшло на конкурс), то це означає, що ідеї цих семи тисяч мають реальний шанс вплинути на думки мільйонів.
